Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Педагогіка.doc
Скачиваний:
419
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
2.83 Mб
Скачать

1.3.1. Біологізаторські та соціологізаторські концепції розвитку людини. Педологія

Фактор (той, що робить) — це причина, рушійна сила якогось процесу, це явище, яке взаємодіє з іншими у про­цесі розвитку цілого.

Історія науки відображає різні методологічні підходи до факторів, які зумовлюють розвиток особистості.

Представники біологізаторської концепції вирішальну роль відводили спадковості, яка визначає все майбутнє лю­дини, її розумові здібності, мораль, поведінку — фатально обумовлює її долю. Представниками цієї концепції були: Е. Геккель, Ф. Мюллер, В. Штерн, Дж. Дьюї, Е. Торндайк.

Представники соціологізаторської концепції вважали, що людина народжується «чиста як дошка» (лат. tabula rasa), на якій поступово, під впливом досвіду та виховання, з'являються письмена. Провідна роль середовища за­перечує активність самої людини в розвитку, саме середо­вище визначає відмінності в розумових здібностях. Вади середовища визначають схильність людини до правопору­шень, пияцтва. Цю точку зору поділяли 3. Зазо, Е. Шпрангер, В. Вундт.

Наприкінці XIX ст. виникла наука про цілісне вивчен­ня дитини — педологія, її назвою завдячуємо американ­ському дослідникові Оскару Хрисману. Вважалося, що пси­хологи, соціологи, лікарі та педагоги складуть теорію, до якої увійдуть усі найбільш цінні висновки та надбання цих наук. Широке поширення педологія мала в Радянсь­кому Союзі в середині 20-х років XX ст., при цьому біоге­нетична концепція дуже швидко була викоренена. Соціогенетична концепція перебільшувала роль середовища. Вважалося, що дитина — це на 90% продукт середовищ-них впливів і лише на 10% її поведінка визначається інстинктами. Ця концепція принижувала роль вихован­ня, але педологи вперше зробили спробу не тільки описа­ти, а й пояснити педагогічні явища. Від педології почали вимагати термінового вирішення проблем формування людини «нового суспільства», до педологічних досліджень стали причетні малокомпетентні люди, а головне, жорст­кий курс на «індустріалізацію» вимагав поточного підхо­ду до навчання і виховання. Отже, 4 липня 1936 р. була прийнята постанова ЦК ВКП(б) «О педологических извращениях в системе наркомпросов», в якій педологію було названо лженаукою і вона була заборонена. Також було заборонено експериментально досліджувати особистість ди­тини, вплив на її поведінку та розвиток спадкових і соці­альних факторів.

1.3.2. Фактори розвитку людини

Прогресивні думки щодо розвитку особистості висло­влювали як зарубіжні (К. Гельвецій, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро), так і вітчизняні (В.Г. Бєлінський, К.Д.Ушинський, Т.Г. Шевченко та ін.) мислителі та педагоги. Вони під­креслювали, що не спадковість робить людину порочною, а погане виховання та погані умови. У Т.Г. Шевченка у творі «Близнюки» змальовані два хлопчики, які у спадщи­ну отримали однакові нахили, але, виховуючись у різних умовах, у процесі розвитку стали зовсім різними.

Сучасна наука визнає три провідних фактори в розвит­ку та формуванні особистості: спадковість, середовище та виховання.

Спадковість. Під спадковістю розуміють передачу від батьків до дітей певних якостей та особливостей. Носії спадковості — гени. Сучасна наука довела, що властивості організму зашифровані у своєрідному генному коді, який зберігається та передає всю інформацію про властивості організму. Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, морфологічні та фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать організму, стадії дозрівання, колір волосся, очей, шкіри, групу крові, резус-фактор та ін. Генотип нервової системи зумовлює характер та особ­ливості протікання нервових процесів. Порушення нер­вової діяльності батьків, нервові захворювання можуть передаватись у спадщину (наприклад, таке нервове захворювання як шизофренія). Спадковий характер мають і деякі захворювання: хвороба крові — гемофілія, цукро­вий діабет, серцево-судинні хвороби тощо. Генотип орга­нізму залежить і від зовнішніх умов, які можуть вплива­ти на хромосомний апарат та гени. Це — радіація, інток­сикація, екологічне середовище та ін. Внаслідок цього виникають неспадкові відхилення від нормального роз­витку, такі аномальні ознаки є природженими, вони вини­кають у процесі утробного розвитку дитини. Негативний вплив на майбутню дитину мають куріння, алкоголізм та наркоманія батьків, також негативно впливають на дити­ну різні захворювання майбутньої матері. Так, якщо вагітна жінка хворіє на краснуху, то є велика ймовірність на­родження у неї розумово неповноцінної дитини.

Людський індивід від народження отримує деякі нахили, задатки.

Задатки — це природні потенції виникнення та роз­витку певних психічних властивостей. Людина успадко­вує не здібності, а лише задатки, які можуть реалізувати­ся або не розвинутись у здібності. Для реалізації задат­ків потрібні певні людські умови життя індивіда та засоби, створені суспільством. Особливо гостра суперечка у поглядах учених стосується спадковості здібностей до інтелектуальної діяльності. Ви­датний генетик М.М. Дубінін вважає, що для нормаль­ного мозку нема генетичної обумовленості варіацій інте­лекту, отже, рівень інтелекту не передається у спадщину від батьків до дітей. Але є й інша точка зору, яка ствер­джує, що розумові здібності на 50% визначаються спад­ковістю. Суперечності також викликає питання про спа­дковість моральних якостей. Останнім часом позицію щодо генної обумовленості соціальної поведінки разом із західними вченими висловлюють і вітчизняні спеціалісти (ак. П. Анохін, ак. М. Амосов та ін). Але це питання дуже складне і потребує досконального вивчення.

Середовище — соціальне, географічне, природне, мікро-середовище — сім'я, школа, оточення дитини і т. ін. Лю­дина стає особистістю лише у процесі соціалізації, тобто спілкування, взаємодії з іншими людьми. Поза середови­щем індивід не формується як особистість.

Відомі випадки, коли дитина виховувалась у оточенні вовків, мавп та деяких інших тварин. Усі діти не вміли розмовляти, ходити прямо, вони бігали на колінках, їхня здібність до розвитку була дуже малою і, навіть, коли ці діти потрапили у людське оточення, вони не змогли пере­йняти спосіб життя сучасної людини.

Навколишнє предметне середовище потрібно для розвитку діяльності дитини, зокрема пізнавальної.

Соціальне середовище в значній мірі визначає умови розвитку можливостей індивіда. Навколишнє середовище і людина знаходяться у діалектичному взаємозв'язку і взаємозалежності. Отже, охорона навколишнього середо­вища, екологічна спрямованість діяльності людини — це передумова існування людства. Середовище людей зміню­ється під впливом їхньої практичної діяльності, середовище дитини змінюється, оскільки з віком розширюють­ся і змінюються умови, що впливають на її життя і розвиток. При цьому слід враховувати, що людина сама (безпосередньо або опосередковано) впливає на оточуюче середовище і змінює його.

Найбільшу питому вагу має соціальне середовище, що визначається матеріальними умовами суспільства, соці­альним та державним ладом, системою громадських та виробничих відносин, характером соціальних процесів у суспільстві. До основних соціальних інститутів, які впли­вають на розвиток і формування особистості, відносять сім'ю, навчально-виховні заклади, позашкільні заклади, масові засоби розповсюдження інформації.

Виховання. Вплив спадковості та середовища коректується вихованням. Його ефективність полягає у ціле­спрямованості, систематичності та кваліфікованому управлінні. Слабкою стороною виховання є те, що воно базуєть­ся на свідомості людини і потребує її участі у цьому процесі, тоді як спадковість і середовище діють непритомно та підсвідомо. За допомогою виховання можна частково по­долати несприятливі спадкові задатки, зменшити негати­вний вплив оточуючого середовища. Досвід роботи вида­тного педагога А.С. Макаренка, який перевиховав більше З тисяч дітей і підлітків з невідомою спадковістю і, безу­мовно, негативним впливом навколишнього середовища — безпритульних дітей та правопорушників — доводить той вплив, який має виховання на розвиток і формування осо­бистості.

Виховання може забезпечити розвиток людських рис і якостей, лише спираючись на ті задатки і нахили, які притаманні людині. Не з кожної людини можна вихова­ти генія. Досліди Н.І. Ладигіної-Котс показали, що маля мавпи, виховуючись у тих же умовах, що й дитина, не над­бало жодної з психічних якостей, що притаманні людині.

Розвиток особистості — це не пасивний продукт впли­ву середовища, спадковості та виховання. Велике значен­ня при цьому має активність самої особистості, її творчо-перетворююча діяльність. Залежно від активності та внутрішньої позиції особистості, вона може сформуватися у різних напрямках. Виховання успішно веде розвиток, якщо робить вихованця активним учасником цього процесу.

Розвиток і формування особистості є результатом взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів. Виховання віді­грає у розвитку вирішальну роль, якщо воно позитивно впливає на потребу особистості працювати над собою, стимулює її активність у цьому напрямку. Звідси можна сформулювати закон розвитку та формування особисто­сті в діяльності: у процесі діяльності відбувається всебіч­ний і цілісний розвиток особистості людини, формується її відношення до оточуючого світу. Ця діяльність повинна бути спрямована на розвиток.

До розвивальних видів діяльності можна віднести гру, навчання та працю. За спрямованістю виділяється пізна­вальна, громадська, спортивна, художня, технічна, ремісни­цька та гедонічна (спрямована на здобуття втіхи, приєм­ності) діяльність. Особливий вид діяльності — спілкуван­ня. Діяльність може бути активною чи пасивною. Розви­ток забезпечує саме активна діяльність. На кожному етапі розвитку дитини існує своя провідна діяльність, тобто ді­яльність, яка задовольняє актуальні потреби індивіда згі­дно з його віковими особливостями, саме вона зумовлює най­більш важливі зміни у психічних властивостях особисті.

Вікова провідна діяльність:

  • від народження до 1 року — безпосереднє емоційне спілкування з дорослими;

  • з 1 до 3 років — предметно-маніпулятивна діяльність; формується мова та наочно-дійове мислення;

  • з 3 до 7 років — гра; розвиток уявлення та уява про людські стосунки;

  • з 7 до 11 років — навчальна діяльність; формують­ся увага, вміння, навички, наочно-образне та поня­тійне мислення;

  • з 11 до 15 років — інтимно-особистісне спілкуван­ня; розвиваються здібності до розуміння індивіду­альних відмінностей між людьми;

  • з 15 до 17 років — навчально-професійна діяльність; формуються пізнавальні та професійні інтереси, здіб­ності планувати життя, висувати ідеї.