23. Алергійні реакції, ідіосинкразія, синдром «відміни» як прояв побічної дії лп.

Алергічні реакції негативного і сповільненого типу найчастіше викликають препарати золота - 30-40 %; пеніцилін -5-55 %; протитуберкульозні засоби - 8-45 % й інші. Клінічно вони виявляються дерматитом - у 45-50 % випадків; еозинофілією - 40-45 %; лейкоцитозом - 20-30 %; лейкопенією - 15-25 %; кропив'янкою - 10-20 % й ін. Такі клінічні явища зумовлені алергізацією організму хворих, а також якістю препаратів (технологія виготовлення, тривалість та умови зберігання). Так, тетрацикліни рідко викликають алергічні реакції, та за неправильного зберігання і приймання препарату з пролонгованим терміном зберігання цей засіб може викликати активну алергічну реакцію

Ідіосинкразі́я (від грец. ίδιος — своєрідний, особливий, незвичний та σύνκρασις — суміщення) — підвищена спадкова чутливість організму окремих людей до деяких неспецифічних (на відміну від алергії) подразників.^[1] Основою ідіосинкразії є вроджена підвищена реактивність і чутливість до певних подразників, або ж вона виникає в організмі внаслідок повторних слабких впливів деяких речовин; реакція, яка не супроводжується утворенням антитіл.

Проявом протидії організму лікам після припинення їх дії, стає синдром відміни (феномен рикошету чи віддачі, синдром післядії, негативної післядії, рикошету), описаний для цілої низки фармакологічних препаратів. Синдром відміни виникає як відповідь організму на припинення (завершення лікування) чи послаблення дії препарату (зменшення дози, короткочасна перерва) та проявляється ознаками погіршення перебігу хвороби. Важливо, що більшість препаратів, які викликають толерантність, також викликають синдром відміни. Це дозволяє припускати, що у їх основі лежать однакові механізми, а обидва феномени є фазами одного й того ж процесу – протидії організму лікарському засобу.

24. Поняття про плацебо. Плацебо-ефектори. Негативні плацебо-ефектори як група ризику розвитку побічної дії лп.

ПЛАЦЕБО (лат. placere — подобатися) — будь-який компонент лікування, що цілеспрямовано використовується через його неспецифічну, психологічну чи психофізіологічну дію або який застосовують через його передбачуваний, спрямований неспецифічний вплив на хворого, симптом або захворювання.

Термін П. охоплює декілька типів явищ. 1. Препарати без АФІ (містять лише індиферентну речовину: лактозу, крохмаль і т.п.). 2. Будь-яка діяльність, спрямована на одужання хворого (імітація акупунктури, імітація електрошокової терапії тощо). 3. До П. також відносять ЛП, що не є фармакологічно індиферентними, але й не впливають на певне захворювання; прикладом може бути необґрунтовано широке застосування вітамінів. П. може бути простим — коли застосовують крохмаль, тальк, каолін, карбонат кальцію, фізіологічний розчин натрію хлориду, та складним — коли П. містить додаткові інгредієнти, що імітують побічні ефекти ЛП і контролюють, напр., гіркий смак, сухість у роті та ін. 

У сучасних фармакологічних дослідженнях інертне (inactive) П. або просте П., напр. лактозу, вважають неадекватним контролем ЛП, оскільки останні практично завжди мають побічні ефекти, що дозволяє диференціювати П. та ЛП як пацієнтам, так і медперсоналу. Тому, сучасне П. містить речовини, що викликають такі ж побічні ефекти, як і досліджуваний препарат, але не чинить впливу на це захворювання, напр. прозерин для контролю ефективності аміназину, який чинить, як відомо, холіноміметичну дію.

Позитивний П.-ефект — позитивні зміни після призначення П., напр., поліпшення самопочуття або сну, поліпшення показників функції серцево-судинної або бронхолегеневої системи, припинення нудоти або зменшення головного болю, збільшення обсягу рухів та ін. Негативний П.-ефект або «ноцебо» припускає протилежні зміни: погіршення показників функціонального стану організму, напр., виникнення сонливості або безсоння, нудоти, блювання, головного болю, запору або діареї, свербіжу та ін.