Препарати, що застосовуються при неускладнених гіпертензивних кризах

Препарати	Дози й спосіб введення	Початок дії	Побічні ефекти
Клонідин	0,075-0,15 мг усередину або 0,01 % 0,5-2 мл в/м або в/в	Через 10-60 хв Через 15-30 хв	Сухість у роті, сонливість. Протипоказаний хворим з AV-Блокадою, брадикардією
Ніфедипін	5-10 мг усередину або сублінгвально	Через 5 хв	Головний біль, тахікардія, почервоніння, стенокардія
Каптоприл	12,5-25 мг усередину або сублінгвально	Через 30 хв	Гіпотензія у хворих з ренінзалежною гіпертензією
Празозин	0,5-2 мг усередину	Через 30-60 хв	Ортостатична гіпотензія, тахікардія
Лабетолол	200-400 мг усередину	Через 30-60 хв	Ортостатична гіпотензія, бронхоконстрикція
Пропра-нолол	20-80 мг усередину	Через 30-60 хв	Брадикардія, бронхоконстрикція
Метопролол	25-50 мг усередину	Через 30-60 хв	Брадикардія
Діазепам	0,5% 1-2 мл в/м	Через 15-30 хв	Запаморочення, сонливість
Дроперидол	0,25 % 1 мл в/м або в/в	Через 10-30 хв	Екстрапірамідні порушення

142. Критерії ефективності лікування хронічної серцевої недостатності та безпечності лікарської терапії.

Хронічна серцева недостатність (ХСН) – це клінічний синдром, який характеризується порушенням скоротливої функції серця, зниженням толерантності до фізичних навантажень, затримкою в організмі рідини та зменшенням тривалості життя.

Проявляється ХСН у хворих на ішемічну хворобу серця, кардіоміопатію, дифузний міокардит, перикардит, артеріальну гіперетензію, з вадами серця, хронічним легеневим серцем, вираженою анемією, тиреотоксикозом.

Лікування повинно проводитись в таких напрямках.

І. Модифікація способу життя та дотримання спеціальних рекомендацій: обмеження споживання харчової солі (NaCl) не більше 3 г на добу, обмеження споживання рідини – при декомпенсованій СН (не більше 1-1,2 л на добу). Самоконтроль маси тіла – не менше 2-3 разів на тиждень – з наступною корекцією, в разі необхідності, режиму прийому діуретиків. Регулярне щоденне виконання фізичних навантажень. Істотне обмеження фізичної активності (ліжковий або палатний режим) – при гострій та декомпенсованій СН.

ІІ Медикаментозне лікування:

1. Діуретики (фуросемід, торасемід, гідрохлортіазид);

2. Інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл, лізиноприл, раміприл, трандолаприл) ІАПФ починають застосовувати в мінімальних дозах, які поступово підвищують (титрують) до т. зв. цільових (максимальних бажаних);

3. Вазодилятатори (нітрати, гідралазин);

4. Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ) (кандесартан, валсартан);

5. Серцеві глікозиди (дигоксин);

6. Бета-адреноблокатори (бісопролол, карведілол, метопрололу сукцинат, небіволол);

7. Антагоністи рецепторів альдостерону (спіронолактон, еплеренон, верошпірон).

143. Критерії ефективності лікування ревматизму (гострої ревматичної лихоманки, хронічної ревматичної хвороби серця) і безпечності лікарської терапії.

Гостра ревматична лихоманка (хвороба Сокольського-Буйо) - це системне запальне захворювання сполучної тканини із переважною локалізацією процесу в серцево-судинній системі, що розвивається у зв'язку з гострою інфекцією, викликаною β-гемолітичним стрептококом групи А у схильних осіб, головним чином, у дітей і підлітків 9-15 років.

Хронічна ревматична хвороба серця є наслідком первинної гострої рематичної лихоманки, тобто ревматизму, який перебігає хронічно впродовж життя пацієнта, уражаючи все інші ділянки міо- й ендокарду, склерозуючи все більше клапани серця, спочатку мітральний, потім аортальний і трьохстулковий. Хронічна ревматична хвороба серця може прогресувати невпинно непомітно (латентно), або періодично загострюючись в період вагітності, ГРВЗ й інших патологічних станів (активна фаза). Пацієнт при даній патології обов’язково має постміокардитичний кардіосклероз з можливими порушеннями ритму серця й серцевою недостатністю і вади серця (недостатність або стеноз, чи їх поєднання).

Клінічна картина даної патології залежить від вади серця (який клапан уражений і яка його форма ураження – найчастіше недостатність мітрального клапана або стеноз мітрального отвору), їх ступеня вираженості.

У якості препарату для профілактики виникнення загострень ревматизму використовується 3-бензилетилендіамінова сіль пеніциліну. В Росії він випускається під назвою біциліну-5, а в інших країнах під іншими назвами: екстенцилін (Франція), ретарпен (Австрія), пен-депон (Чехія), бензатинбензилпеніцилін (США) тощо.

У рекомендаціях ВООЗ щодо вторинної профілактики ревматизму виділяються два види такої профілактики: дом'язова і пероральна. Першу проводять біциліном по 1,2 млн. ОД дорослим і дітям з масою тіла більше 30 кг, а дітям з масою тіла менше 30 кг - по 600000 ОД один раз в 3 тижні. Пероральна профілактика ревматизму прово­диться феноксиметилпешциліном по 250 мг 2 рази на добу. При непереносимості пені­циліну рекомендується прифілактичний прийом еритроміцину по 250 мг двічі на добу.

144. Критерії ефективності лікування ревматоїдного артриту та безпечності лікарської терапії.

Лікування хворих на ревматоїдний артрит включає в себе застосування препаратів з різними механізмами дії. Це швидкодіючі протизапальні препарати, що ліквідують неспецифічні ознаки запалення, і базисні препарати, що прямо чи побічно впливають на імунні ланки патологічного процесу, серед яких основне місце займають ГКС.

Лікування суглобової форми РА починають з НПЗП - диклофенаку натрію чи індометацину, вольтарену, кетопрофену і т.д. За їх допомогою швидко знімається біль і запалення. Лікування тривале (роками), у зв’язку з чим виникають шлунково-кишкові розлади. Але використання сучасних засобів – бруфену, вольтарену і ,особливо, мелоксикаму й інших блокаторів ЦОГ-2 зменшує частоту побічних ефектів. Будь-який новий для даного хворого препарат необхідно призначати спочатку в якомога нижчій дозі. При добрій переносимості через 2-3 дні добову дозу підвищують. Терапевтичні дози НПЗП знаходяться в широкому діапазоні, причому в останні роки відзначається тенденція до підвищення разових і добових доз препаратів, що характеризуються найкращою переносимістю (напроксен, ібупрофен).

При тривалому курсовому призначенні НПЗП приймають після їди. Але для досягнення швидкого анальгезивного або жарознижувального ефекту їх переважно призначають за 30 хв. до або через 2 год після прийому їжі.

У деяких хворих два НПЗП можна призначати в різний час доби, наприклад, той, що швидко всмоктується, — вранці і вдень, а тривалої дії -вечері.

Одночасно з НПЗП хворим з суставною формою РА призначають хінолінові похідні – делагіл чи плаквеніл, лікувальний ефект яких проявляється через 2-4 місяці, тому їх слід вживати багато років.

У багатьох випадках без ГКС складно обійтися, оскільки відсутня ефективність від вище описаних препаратів. Тоді призначають невеликі дози преднізолону чи дексаметазону. Після досягнення ефекту дозу ГКС повільно зменшують (на 1,25 мг преднізолону в тиждень) і повністю відміняють, «прикриваючи» відміну НПЗП.

При лікуванні РА широко використовують внутрішньосуглобове введення ГКС. Найтриваліший ефект здійснює триамсінолон і бетаметазон, метилпреднізолон і гідрокортизон, які вводять кожні 7-14 днів. Ефект може зберігатися кілька місяців. Дози залежать від розмірів суглобів, але не більше, ніж 2 мл об’єму у великий суглоб і 0,5 мл – у дрібний. Вводять одночасно не більше, ніж у 3 суглоби. Не можна вводити ГКС у сухожилля.

Базисні препарати сповільнюють суглобову деструкцію, впливають на терміни ремісії, зберігають свою дію кілька місяців після їх відміни. Це метатрексат, сполуки золота, пеніциламін, гідроксихлорохін, сульфасалазин. Їх призначають при недостатній ефективності НПЗП протягом 3-4 місяців лікування.

Сполуки золота чи метотрексат комбінують з НПЗП. В останні роки активно використовують у лікуванні РА біологічну терапію, коли вводять антитіла, рецептори до цитокінів (блокування активності цитокінів, фактора некрозу пухлин чи інтерлейкіну-1).

145. Критерії ефективності лікування системного червоного вовчака та безпечності лікарської терапії.

Системний червоний вовчак (СЧВ) – це хронічне полісиндромне захворювання переважно молодих жінок і дівчат, що розвивається на фоні генетично зумовленої недосконалості імунорегуляторних процесів, яка призводить до неконтрольованої продукції антитіл до власних клітин та їх компонентів, з розвитком імуно-комплексного та аутоімунного запалення. Захворювання перебігає з непрогнозованими періодами загострення та ремісій.

Лікування системного червоного вовчука полягає у призначенні глюкокортикостероїдних засобів та амінохінолонових препаратів (хінгамін, делагіл). Дозування преднізолону чи інших ГКС залежить від перебігу захворювання та його важкості. Імуносупресивні препарати призначають у випадках дуже важкого перебігу, неефективності призначеної терапії протягом 2 місяців і при наявності протипоказань до призначень ГКС. Крім того, використовують не медикаментозні методи лікування (плазмаферез, гемосорбцію). Хворим протипоказані інсоляція, переохолодження, фізичні методи лікування, введення вакцин і сироваток.

146. Критерії ефективності лікування остеоартрозу та безпечності лікарської терапії.

Остеоартроз (ОА) – це дегенеративно-дистрофічне захворювання суглобів, що характеризується первинною дегенерацією суглобового хряща з наступними змінами суглобових поверхонь, з розвитком крайових остеофітів, які призводять до деформації суглоба. У розвитку дегенеративних змін ключову роль відіграють два фактори: надмірне фізичне навантаження та зниження резистентності хряща до звичайного фізіологічного навантаження внаслідок травм, артриту, метаболічних та судинних змін у минулому.

Лікування остеоартрозу. Базовою терапією остеоартрозу є методи, спрямовані на припинення та попередження дегенерації суглобового хряща. До препаратів цієї лінії відносять хондростимулятори (артепарон, афлутоп) та хондропротектори (терафлекс, структум).