Іапф та серцева недостатність

Хворим із ознаками затримки рідини ІАПФ варто призначати в комбінації з діуретиками.

Алгоритм призначення ІАПФ при СН

•Починають із мінімальних доз із подальшим поступовим (упродовж кількох тижнів) збільшенням до максимально переносимих доз під клініко-лабораторним контролем.

•Перед початком лікування в кожного хворого необхідно оцінити потенційний ризик у зв’язку з можливістю виникнення клінічно значущої гіпотензії, азотемії та гіперкаліємії.

•Не слід також призначати ІАПФ хворим із тяжкою СН та низьким серцевим викидом, які перебувають на врутрішньовенній інотропній підтримуючій терапії (симпатоміметики, інгібітори фосфодіестерази)

Артеріальна гіпертензія та іапф

Найбільш поширеними є фіксовані комбінації ІАПФ і тіазидного діуретика. Перевагами такої комбінації є: посилення діуретиками антигіпертензивного ефекту ІАПФ; відсутність несприятливих метаболічних ефектів, які виникають під час застосування тіазидних діуретиків; запобігання ефекту «вислизання», характерного для тривалої монотерапії діуретиками або ІАПФ; спрощення режиму прийому препаратів і підвищення прихильності до тривалого лікування АГ.

За даними деяких авторів, поєднане застосування ІАПФ і блокаторів кальцієвих каналів є достатньо перспективним для досягнення ефективного контролю за рівнем АТ. Комбінація ІАПФ і блокаторів кальцієвих каналів має не тільки виражений антигіпертензивний ефект, але й інші плейотропні ефекти (перші мають ренопротективну дію та позитивно впливають на великі судини, другі – антиішемічну й антиатерогенну дії). Це підтверджено в дослідженнях PREVENT, INSIGHT та SECURE.

117. Клінічна фармакологія діуретиків.

ДІУРЕТИКИ (лат. diuretica < грец. diuréō — виділяю сечу), або сечогінні препарати — у широкому розумінні ЛП, що підсилюють видільну функцію нирок і збільшують кількість сечі. Точніше визначення Д. — препарати, що викликають посилене виведення солей (насамперед натрію) і води з організму. Підкреслюючи первинність впливу справжніх Д. на екскрецію солей (вода пасивно рухається за натрієм та іншими осмотично активними речовинами), ці препарати іноді називають салуретиками.

Гідрохлоротіазид (гіпотіазид)- препарат вибору для лікування помірної ХСН. У дозах до 25 мг викликає мінімум побічних ефектів і електролітних порушень. У дозах вище 75 мг число побічних ефектів зростає. Максимум ефекту через 1 ч після прийому, тривалість дії 12 г. Засвоюваність препарату (як і всіх інших діуретиків) знижується після споживання їжі, тому що рекомендується час прийому - ранком натще. Оптимальна комбінація - із ІАПФ, що дозволяє підсилити діуретичну дію при зниженні кількості побічних ефектів.

Фуросемід (лазикс)- найбільше відомий із потужних петльових діуретиків, із початком ефекту через 15-30 хв після прийому, максимум через 1-2 год і тривалістю вираженого діуретичного ефекту 6 год. Виводиться з організму нирками в такому співвідношенні: 60% - самий препарат і 40% - метаболіти. Застосовують однократно (ранком натще). У випадках вираженої ХСН дози варіюють від 20 до 500 мг і вище при рефрактерних набряках.

Урегит (етакринова кислота)- також петльовий діуретик, застосовуваний із тією ж метою і по тим же показанням, як і фуросемід. Має схожі фармакодинамічні властивості, але впливає на інші ферментні системи у висхідній частині петлі Генле. Виводиться нирками в співвідношенні: 65% - самий препарат і 35% - метаболіти. Тому при важких набряках заміна фуросеміду на урегит або їхнє спільне застосування можуть дати додатковий ефект. Звичайні дози 50-100 мг, при необхідності можуть підвищуватися до 200 мг.

Буметанід (буфенокс) -сильний діуретик, що порушує реабсорбцію натрію і хлору в товстому сегменті висхідної частини петлі Генле. Звичайно використовується в дозах 0,5-2 мг (максимальна доза 10 мг/сут). Призначають, як і всі інші сечогінні, ранком натще. Початок діурезу через 15-30 хв, максимум через 1-2 год, тривалість до 6 год. Виводиться нирками в співвідношенні: 60% - самий препарат і 40% - метаболіти. Можна заміняти на фуросемід або урегит і застосовувати в комбінації з ними у хворих із важким набряковим отечным синдромом при ХСН III - IV ФК.

Ацетазоламід (діакарб)- слабкий діуретик із групи інгібіторів карбоангідрази, який діє в ділянці проксимальних канальців. Єдиний із діуретиків, який підвищує РН і підкислює середовище. Застосовують у якості додаткового засобу при тривалому призначенні потужних діуретиків для відновлення РН чутливості до петльових сечогінних. Доза препарату 250 мг 2-3 разу на добу протягом  3-4 днів із наступною перервою у лікуванні.