87. Клініко-фармакологічні підходи до лікування гіпертонічних кризів.

Гіпертензивний криз це раптове значне підвищення артеріального ти ску від нормального або підвищеного рівня, яке майже завжди супрово джується появою чи посиленням розладів з боку органівмішеней або веге тативної нервової системи. Критеріями гіпертензивного кризу є: раптовий початок; значне підвищення артеріального тиску; поява або посилення симптомів з боку органівмішеней .

Ускладнені гіпертензивні кризи.

Перебіг характеризується клінічними ознаками гострого або прогресуючого ураження органівмішеней. Останнє може бути незворотним (інфаркт міокарда, інсульт, розшарувння аорти) або зворотним.

Неускладнені гіпертензивні кризи характеризуються відсутністю клінічних ознак гострого або прогресуючого ураження органівмішеней, проте вони становлять потенційну загрозу життю хворого, оскільки не своєчасне надання допомоги може призвести до появи ускладнень і смерті.

88. Клініко-фармакологічні підходи до лікування хронічної серцевої недостатності.

•Всі пацієнти: ІАПФ або БРА+бета-адреноблокатор

•Пацієнти з об'ємним перевантаженням, II-IV клас за NYHA: Додати петльовий діуретик

•II-IV клас за NYHA, з ФВЛШ ≤ 35%, за умови, що функція нирок і рівень калію є відповідними: Додати антагоніст адольстерону (АМР)

•Пацієнти з наявністю постійних симптомів, афроамериканці, III-IV клас за NYHA:  Додати гідрал-нітрати

Таблиця 3: Фармакологічне лікування, показане у пацієнтів з симптоматичною СНзнФВ¹⁵

Рекомендації	Клас рекомендації	Рівень доказовості
ІАПФ рекомендуються як доповнення до бета-адреноблокатора для симптоматичних пацієнтів з СНзнФВ щоб знизити ризик госпіталізації і смерті у зв'язку з СН	I	A
Бета-адреноблокатор рекомендується на додаток до ІАПФ для пацієнтів з постійною симптоматичною СНзнФВ для зниження ризику госпіталізації і смерті у зв'язку з СН.	I	A
БРА рекомендується для пацієнтів з СНзнФВ, які залишаються симптоматичними, незважаючи на лікування за допомогою ІАПФ і бета-адреноблокатора, для зниження ризику госпіталізації і смерті у зв'язку з СН.	I	A

 

89. Клініко-фармакологічні підходи до лікування ревматизму (гострої ревматичної лихоманки, хронічної ревматичної хвороби серця).

Ревмати́зм (від дав.-гр. ῥεῦμα - потік, течія, розтікання по тілу; також згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду поділяють на дві форми: гостра ревматична гарячка англ. Acute rheumatic fever і хронічна ревматична хвороба серця англ. Chronic rheumatic heart diseases; ще ломець, гостець^[1], заст. колтон, колтонова хвороба^[2]) — захворювання імунно-запального характеру, пов'язане із стрептококовою інфекцією.

При наявності атаки ревматизму лікування проводять у стаціонарі. Спочатку призначають напівліжковий режим, який поступово розширюють. Протизапальну терапію проводять ацетилсаліциловою кислотою по 2-6 г, індометацином, бруфеном. Терапевтичну дозу кожного засобу необхідно давати до зникнення гострих явищ, нормалізації температури та показників крові. При наявності вираженого загострення ревматичного процесу з сильними запальними проявами призначають глюкокортикостероїди (преднізолон, дексаметазон). Однак слід враховувати можливість різних побічних явищ при лікуванні цими препаратами. На початку лікування призначають також антибіотики (пеніцилін до 1 000 000 ОД/добу упродовж 10-12 днів). Своєчасне та послідовне лікування вказаними препаратами дозволяє попередити прогресування хвороби.