Теоретичні питання з Фармацевтичної опіки

225. Фармацевтична опіка як відповідальність фармацевта за безпечну та ефективну терапії ЛП.

Фармацевтична опіка – це комплексна програма взаємодії провізора і пацієнта протягом всього часу медикаментозної терапії від відпуску препарату до закінчення його дії. Це відповідальність провізора перед конкретним пацієнтом.

Поняття “фармацевтичної опіки” містить у собі, у першу чергу, залучення фармацевта разом з лікарем до активної діяльності для збереження здоров’я і запобігання захворюваності населення. На фармацевта покладається обов’язок забезпечити пацієнта не тільки якісними ліками й виробами медичного призначення, але й сприяти їхньому раціональному використанню. Для цього фармацевт повинен надати хворому повну інформацію про ліки, лікарські форми й особливості їх застосування, вплив на фармакодинамічні ефекти препарату віку, статі, захворювань нирок, печінки тощо, взаємодію ліків з іншими лікарськими препаратами та їжею, можливий несприятливий вплив ліків на організм хворої людини.

Для здійснення належної фармацевтичної опіки необхідно, щоб провізор володів достатнім обсягом медичних знань, що дозволить взаємодіяти з лікарем на рівні “рівноправного терапевтичного партнерства”, здійснювати контрольну функцію із виявлення серед відвідувачів аптеки осіб з “загрозливими” симптомами, які вимагають обов’язкового скеровування до лікаря, надавати консультативну допомогу хворому при відпуску безрецептурних препаратів для самолікування.

Теоретичною базою при проведенні консультативної роботи серед лікарів та населення з питань раціональної лікарської терапії й при здійсненні провізорами фармацевтичної опіки пацієнтів є клінічна фармація.

Основою для фармацевтичної опіки є професійні знання, досвід провізора, норми професійної фармацевтичної етики, відношення провізора до хворого, своїх обов’язків. При відпуску ОТС-препаратів для здійснення фармацевтичної опіки провізор повинен здійснити наступний алгоритм:

• встановити, для якого симптома потрібен лік;

• з’ясувати, чи не потрібен лікар для ліквідації симптомів;

• визначити фармакологічну групу;

• вибрати з групи препарат.

226. Визначення поняття, основні положення сучасної концепції самолікування.

Самолікування – це використання споживачем лікарських препаратів, що є у вільній продажі, для профілактики і лікування порушень самопочуття і симптомів, розпізнаних ним самим. На практиці поняття самолікування включає також лікування членів сім’ї і знайомих.

Об’єктивними причинами розвитку концепції самолікування в сучасних умовах є зменшення участі держави в питаннях охорони здоров’я населення у зв’язку з подорожчанням системи охорони здоров’я, збільшення тривалості життя, а, отже, переважання хронічних захворювань і збільшення частки людей похилого віку. Важливе значення має подорожчання медичних послуг і ріст загальноосвітнього й життєвого рівня людей, а також збільшення номенклатури безрецептурних лікарських препаратів і їх активна реклама в засобах масової інформації.

З однієї сторони, лікар не встигає оволодіти колосальним об’ємом інформації і проявляє вимушений консерватизм в фармакотерапії. З другої сторони, грамотний, вимогливий до свого здоров’я, насичений засобами масової інформації пацієнт, що не має лишнього часу для лікаря, все частіше звертається до провізора, минаючи лікаря. Провізор починає займати ключову позицію в системі самолікування.

Самолікування – це не альтернатива лікарській терапії. Воно має межу там, де картина хвороби і її причини незрозумілі для непрофесіонала, а використання ліків на свій страх і ризик може нанести шкоду.

Людині треба пояснити, коли можна займатися самолікуванням, а коли – звертатися до лікаря. Якщо шляхом самолікування через 2-3 дні симптоми не усунулись, звертатися до лікаря необхідно. Або звертання необхідне при появі „загрозливих” симптомів, інформацію про які пацієнт повинен одержати у провізора, коли одержує ліки.

Позитивними моментами самолікування є:

• економія часу і грошей пацієнтів;

• зменшення навантаження поліклінік;

• запотребованість спеціаліста нового покоління – клінічного провізора;

• активне впровадження в практику аптек фармацевтичної опіки;

• збільшення прибутку аптек;

• активна участь лікарів і провізорів у формуванні номенклатури ОТС-препаратів.

Від’ємні сторони самолікування:

• небезпека несвоєчасного звернення до лікаря;

• високий ризик ускладнень захворювань;

• високий ризик побічних дій.

227. Рецептурні та безрецептурні лікарські препарати. Критерії, на підставі яких ЛП відносять до категорії рецептурних або безрецептурних.

Препарати безрецептурного відпуску – ОТС – препарати (від англ. over the counter) - це обширна група ліків, які пацієнт може купити для самолікування прямо в аптеці без рецепта лікаря. Це невід’ємна складова частина й необхідна умова успішного розвитку концепції самолікування.

ОТС-препарати - це різні фармакологічні групи: анальгетики, жарознижувальні, антациди, антигістамінні, протикашльові тощо, які можуть давати серйозні побічні ефекти.

Перелік препаратів відрізняється в кожній державі, але критерії відбору їх повинні бути загальними для всіх і базуватися на достовірних даних, терапевтичній широті й вартості.

У відповідності з положеннями Директиви Європейської Ради 92/26/ЕЕС (на даний час ввійшла в Директиву Європейського парламенту і Ради ЄС 2001/83/ЕС від 6.11.2001 р. „Кодекс Європейської співдруж­ності по лікарських препаратах для людини” – частини VI, статті 70-75) всі препарати доступні для відпуску без рецепта, крім випадків, коли вони можутьпредставляти пряму або дотичну небезпеку навіть при правильному вживанні, але без спостереження лікаря;звичайно виписуються лікарем для парентерального вживання;вживаються часто і в більшості випадків неправильно, в зв’язку з чим небезпечні для здоров’я людини, і містять субстанції чи інгредієнти, активність чи побічні ефекти яких потребують подальшого вивчення.

Остаточне рішення, до рецептурного чи безрецептурного розряду відноситься лік, приймається компетентними органами кожної держави. Тим не менш, 29. 09. 1998 р. Європейська комісія видала рамочні правила – „Посібник по змінах категорії відпуску лікарських препа­ратів для людини”, де були детально описані вимоги до ОТС-препаратів”.

Державний Фармакологічний Центр України щороку переглядає „Перелік лікарських засобів, дозволених до застосування в Україні, які випускаються за рецептами (без рецептів) з аптек і аптечних пунктів”, який затверджується відповідними наказами МОЗ України.

Призначення ОТС-препаратів. В основному - це засоби симптоматичної терапії, оскільки не впливають на причину і механізм розвитку хвороби. Розраховані на короткочасний проміжок часу і лікування нетяжких станів, що не потребують втручання лікаря. Основна мета їх застосування: швидко зменшити симптоми захворювання; обійтися без лікаря, що зменшить навантаження на медичну службу; підвищити доступність лікувальної служби для населення, що проживає у віддалених районах.