Профілактика та медикаментозні підходи до усунення проявів лікарської хвороби

1. Ретельно зібраний алергологічний анамнез. Хворого треба детально розпитати, які медикаменти він приймав напередодні розвитку алергічної реакції, про наявність лікарської сенсибілізації до лікарських препаратів. При цьому треба пам'ятати, що існує «прихована сенсибілізація», обумовлена додаванням антибіотиків, гормонів в корм сільськогосподарським тваринам, деяких речовин в тонізуючі напої. Слід враховувати, що багато хворих не вважають ліками ті препарати, які вони приймають щодня (послаблюючі, седативні, очні краплі, краплі в ніс, анальгетики).

2. Елімінаційні проби полягають у відміні всіх лікарських препаратів. При цілеспрямованих елімінаціях необхідно брати до уваги можливість перехресних реакцій і надходження лікарських препаратів у складі комбінованих препаратів, в продуктах харчування і смакових добавках.

3. Шкірні алергічні проби (внутрішньошкірні, скарифікаційні, аплікаційні) дають різко позитивні реакції з визначеними лікарськими алергенами.

4. Провокаційні проби (назальні, інгаляційні, кон’юнктивальні.)

5. Базофільний тест.

6. Реакція гемагглютинації полягає в аглютинації сироваткою хворого еритроцитів навантажених алергеном.

Лікування ЛХ будується на єдиних принципах, але з урахуванням особливостей клінічної картини ЛХ. Призначають ліжковий (стаціонарний) режим, дієту легку з достатнім введенням рідини, відміною всіх медикаментів, призначенням десенсибілізуючої терапії (кальцію хлориду), антигістамінних засобів, глюкокортикоїдів. Проводять при можливості специфічну гіпосенсибілізацію.

Лікування анафілактичного шоку й інших алергозів вимагає термінових заходів по боротьбі з судинною гіпотонією, бронхоспазмом, гострою серцевою недостатністю, як описано вище у відповідному підрозділі.

При розвитку синдромів Лайєла і Стівенса–Джонсона основний напрям невідкладної терапії — це поповнення втрати рідини, як у опікових хворих (навіть при стабільному стані пацієнта на момент огляду). Проводиться катетеризація периферичної вени і починається переливання рідин (колоїдні і сольові розчини 1–2 л), по можливості — пероральна регідратація, преднізолон внутрішньовенно 60–150 мг. За доцільне вважається вживання пульс-терапії у високих дозах у ранні терміни з моменту початку гострої токсико-алергічної реакції, тому що планове їх призначення збільшує ризик септичних ускладнень і може привести до зростання числа летальних результатів. Має бути готовність до штучної вентиляції легенів, трахеотомії при розвитку асфіксії і негайна госпіталізація в реанімаційне відділення.

Наслідки ЛХ - це одужання – повне зникнення ознак непереносимості лікарських препаратів (80%) або перехід у хронічний перебіг. Типовим прикладом хронічного перебігу ЛХ є бронхіальна астма, рецидивуючі агранулоцитози, хронічний лікарський гепатит, хронічний інтерстиціальний нефрит; залишкові явища після затяжного перебігу лікарської алергії з необоротними явищами в окремих органах (міокардитичний кардіосклероз, пневмосклероз, остеосклероз, адгезивний кон'юнктивіт). Смертність хворих від ЛХ достатньо висока - 6.3%. Її причини – анафілактичний шок, гіпопластичені анемії, агранулоцитоз, геморагічний енцефаліт, міокардит, васкуліти).

Профілактика ЛХ ділиться на заходи загального порядку й індивідуальні. Заходи загального порядку - це боротьба з поліпрагмазією, заборона продажу ліків без рецептів, удосконалення технології виробництва несинтетичних гормонів, заборона використовувати ліки як консерванти (ацетилсаліцилова кислота при консервації фруктів, левоміцетин при заготовці крові й плазми, пеніцилін для збереження м'яса при перевезеннях в жарку погоду).

До індивідуальних методів профілактики відносяться: ретельний збір алергологічного анамнезу і використовування одноразових шприців.