9. Біоеквівалентні лп. Категорії препаратів, для яких здійснюється вивчення біоеквівалентності.
БІОЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ — порівняльна оцінка біодоступності двох препаратів. Два ЛП біоеквівалентні, якщо вони є фармацевтично еквівалентними (містять ту ж саму кількість тієї самої діючої речовини (тих самих діючих речовин) у тих самих лікарських формах, які відповідають вимогам тих самих або порівняльних стандартів) чи фармацевтично альтернативними (містять той самий активний компонент, але розрізняються за його хімічною формою (сіль, ефір тощо), або лікарською формою, або силою дії) і якщо їх біодоступності після введення в одній і тій же молярній дозі подібні до такого ступеня, що ефекти цих препаратів щодо ефективності та безпеки будуть по суті однаковими.
Вивчення Б. ЛП є одним із видів клінічних випробувань препаратів, метою якого є порівняльна оцінка біодоступності двох препаратів для визначення можливості застосування по суті аналогічних препаратів.
Проблема Б. ЛП має велике клінічне, фармацевтичне та економічне значення, оскільки один і той же ЛП може випускатися багатьма (іноді десятками) фірмами із застосуванням різних допоміжних речовин і за різними технологіями.
10. Біоеквівалентність. Клінічні методи визначення біоеквівалентності. Терапевтична нееквівалентність лп, її причини.
БІОЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ — порівняльна оцінка біодоступності двох препаратів. Два ЛП біоеквівалентні, якщо вони є фармацевтично еквівалентними (містять ту ж саму кількість тієї самої діючої речовини (тих самих діючих речовин) у тих самих лікарських формах, які відповідають вимогам тих самих або порівняльних стандартів) чи фармацевтично альтернативними (містять той самий активний компонент, але розрізняються за його хімічною формою (сіль, ефір тощо), або лікарською формою, або силою дії) і якщо їх біодоступності після введення в одній і тій же молярній дозі подібні до такого ступеня, що ефекти цих препаратів щодо ефективності та безпеки будуть по суті однаковими.
Терапевтична нееквівалентність - нерівність терапевтичної дії тих самих лікарських препаратів в однакових дозах, приготовлених різними виробниками або тим же заводом, але різних серій.
неправильне збереження лікарських речовин - може привести до фізико-хімічної взаємодії активних і індиферентних речовин, що входять до складу одних ліків у результаті впливом температури, світла, вологості й ін.;
• змішування різних лікарських засобів в одному шприці;
• нестабільні инфузионные розчини (наприклад, пеніцилін у лужному розчині або катехоламины в розчині, що тривалий час знаходився на світлі і підпадав під вплив кисню повітря й ощелачиванию); .
• адсорбція речовини на поверхні пластмаси, з якої виготовлений флакон, шприц, система для інфузії.
11. Селективність (вибірковість) дії лп. Фактори, які впливають на селективність лікарських засобів.
ВИБІРКОВА ДІЯ (переважність, селективність) ЛП — вплив ліків лише на обмежену групу клітин, органів або взаємодія ЛП лише з функціонально однозначними рецепторами певної локалізації. Вибірковість прямої дії пояснюється тим, що тканини і клітини організму відрізняються одні від одних не лише за морфологічною структурою, а й за характером біохімічних процесів. В.д. — це наслідок впливу ліків на біохімічні процеси. Вона зумовлена здатністю препарату накопичуватися в ефекторній тканині, що залежить від фізико-хімічних властивостей препарату та/чи спорідненістю з молекулою-мішенню.
Механізм В.д. пояснюється спорідненістю (афінітетом) препарату з рецептором, що залежить від наявності певних функціональних фармакофорів, найбільш адекватних для взаємодії з цим рецептором, тобто їх комплементарністю (див. Агоністи). В.д. найбільш чітко проявляється при введенні в організм ліків у порівняно низьких дозах. Напр., антидіуретичний гормон гіпофізу (вазопресин) у низьких дозах регулює вміст рідини в організмі, впливаючи на реабсорбцію води в нирках; у високих дозах може викликати спазм кровоносних судин, зокрема коронарних, і навіть спричинити летальний кінець. В.д. не завжди абсолютна. Речовини з низькою в.д. впливають на численні тканини, органи і системи, викликаючи велику кількість побічних реакцій. Так, антибластомні препарати, що діють на клітини пухлини, які швидко ростуть, впливають також і на інші тканини з високою швидкістю реплікації, такі як кістковомозкові та епітеліальні клітини кишечнику. У міокарді переважають β1-адренорецептори, а у м’язах бронхів — β2-адренорецептори. Але деяка кількість β1-адренорецепторів міститься у бронхах, а в міокарді — β2-адренорецептори, внаслідок чого селективність дії на серце та бронхи у β1— та β2-агоністів чи антагоністів не абсолютна.