Основні напрямки лікування та попередження оа

Вплив на метаболізм хрящової тканини	Хондростимулятори, хондропротектори, біостимулятори.
Лікування синдрому локальної капіляротрофічної недостатності	Судинні препарати (ксантинолу нікотинат, нітрати), дезагреганти (пентоксифілін, дипідридамол), антагоністи кальцію (ніфедіпін), локальна баротерапія, фізіотерапевтичні заходи, мулотерапія,
Лікування реактивного синовіїту	Нестероїдні протизапальні засоби, глюкокортикоїди, внутрішньо-суглобові ін'єкції, фізіотерапія.
Лікування основного патологічного процесу (при вторинному ОА)	Лікування метаболічних зрушень, обмінних розладів (подагра), ендокринопатій, корекція гормонального статусу (в менопаузі), травм, артриту, остеонекрозів, неврологічних недуг.
Розвантаження суглобів	Обмеження ходіння, стояння, підйому та спуску по сходах, зниження маси тіла
Корекція порушень вроджених аномалій та статики.	Ортопедичне лікування сколіозу, плоскоступності, аномалій роз­витку та хибних положень суглобів, остеотомія, ендопротезуван-ня. Укріплення м'язів: масаж, постізометричні навантаження, пла­вання, лікувальна фізкультура в облегшеному положенні (сидячи, лежа­чи, в басейні тощо).

Застосування НПЗП повинно проводитися диференційовано, в першу чергу, в період реактивного синовіїту, при вираженому больовому синдромі, оскільки дані препарати порушують організацію суглобового матриксу та стимулюють дозрівання колагену. Тривалість курсу терапії не повинна перевищувати 15-20 днів.

147. Критерії ефективності лікування подагри та безпечності лікарської терапії.

Подагра – загальне захворювання, зумовлене порушенням пурино­вого обміну і відкладанням сечокислих сполук у тканинах, що призводить до розвитку запальних, деструктивних і склеротичних змін, найчастіше суглобів.

Концентрація сечової кислоти в сироватці крові в нормі 0,24 ммоль/л.

Лікування подагри полягає у знятті гострого приступу й міжприступній терапії, спрямованій на усунення гіперурикемії, попередження відкладання уратів у тканинах і розсмоктування тофусів.

Гострий приступ подагри знімають

1. Колхіцином 0,5 – 0,6 мг (10 мг – летальні) до 8 разів з інтервалом 30 – 60 хв. через добу повтор зі зниженням дози на 1 – 1,2 мг. Доводять до 0,5 – 0,6 мг 3 рази на добу кілька днів.

2. Індометацином.

3. Глюкокортикоїдами.

Лікування в міжприступному періоді

1. Аспірин (4 г/добу) зменшує реабсорбцію сечокислих солей у ка­нальцях нирок. Аспірин пригнічує дію урикозуричних засобів (проти­по­казаний в комбінації з антураном, бенемідом).

2. Бутадіон 0,4 – 0,6 – 1,2 г/добу.

3. Антуран (сульфінпіразон) – найсильніший, діє 8-12 год – 400-500 мг на добу. Ефект через 2 – 3 тижні. Лікування роками.

4. Бенемід 1,5 – 2,0 / добу. Спочатку можливе загострення. Вживати з лужними водами. Викликає лейкопенію.

5. Етамід – 1,0 3 рази в день протягом 10 – 12 днів, перерва 5 – 7 днів, повтор кожні 3 мі­сяці.

6. Кетазол збільшує кліренс сечової кислоти. Його призначають по 0,25 г 3 – 4 р. per os і дом’язово. Викликає диспепсичні і алергічні прушення.

7. Алопуринол (цилорин) – добова доза 1,0 – 1,2 г. Інгібує ксанти­ноксидазу, утворюється алоксантин, що виділяється з сечею. Дія почи­нається через 2 – 3 дні, за 7 – 10 днів рівень сечової кислоти нормалізується. Тривалість лікування підтримуючою дозою 200 мг – рік. Побічні ефекти – лейкопенія, алергія.

8. Гепатокатолаза (капераза) . Призначають 2-3 рази на тиждень по 10 000 ОД 1 місяць.

9. Оротова кислота 0,2 – 0,3 г за 1 годину до їди або через 4 год після їди, місячними курсами.

148. Критерії ефективності лікування остеопорозу та безпечності лікарської терапії.

Остеопороз – це системне захворювання скелета, що характеризується низькою кістковою масою і пошкодженнями мікроархітектоніки кісткової тканини з наступним збільшенням крихкості і вірогідності переломів кісток.

Лікування остеопорозу спямоване на:

1. сповільнення або припинення втрат кісткової маси;

2. покращення якості і підвищення міцності кістки;

3. нормалізацію порушених процесів кісткового ремоделювання;

4. покращення рухового режиму пацієнта, розширення його рухової активності.

З цією метою найчастіше використовують дві групи препаратів: ті, що гальмують резорбцію – антирезорбенти, та стимулятори утворення кісткової тканини.

149. Критерії ефективності лікування пневмонії та безпечності лікарської терапії.

Пневмонія – гостре інфекційно-запальне захворювання легень з втягненням всіх структурних елементів легеневої тканини з обов’язковим ураженням альвеол і розвитком в них запальної ексудації.

Лікування патології органів дихання повинно бути комплексним, етіотропним і патогенетичним. Тому потрібно висіяти збудник і визначити його чутливість до антибіотиків. При пневмококовій пневмонії вибирають дом’язове уведення препаратів групи пеніцилінів і сульфаніламідні пролонговані препарати всередину. При пневмонії, спричиненій стафілококом і ентерококом, що стійкі до пеніцилінів, тетрациклінів, макролітів, призначають довенно ристоміцин. У випадках виділення палички Фрідлендера, мікоплазм призначають препарати групи тетрацикліну. При грипозній пневмонії у перші 3 доби терапевтичний ефект дає інтраназальна інсуфляція або дом’язове введення анти грипозних сироваток. Крім того, при пневмоніях призначають муколітичні препарати, дезинтоксикаційну терапію.

150. Критерії ефективності лікування гострого бронхіту та безпечності лікарської терапії.

Гострий бронхіт - дифузне гостре запалення бронхів. Відноситься до одного з найпоширеніших захворювань органів дихання. При гострому бронхіті слизова оболонка бронхів набрякає, її кровоносні судини розширюються і переповнюються кров’ю (гіперемія), на поверхні з’являється ексудат, що включає клітини епітелію слизової оболонки і елементи крові (лейкоцити, еритроцити). У важких випадках гострого бронхіту змінам піддаються й інші шари бронху. Гострий бронхіт триває від кількох діб до декількох тижнів.

Гострий бронхіт лікують з урахуванням етіології й патогенезу захворювання. Дотримування ліжкового режиму і вживання великої кількості ріжини у вигляді чаю з медом, сухою малиною, підігрітих мінеральних вод, настоїв потогінних і грудних сумішей. У разі сухого кашлю призначають протикашльові засоби (кодтерпін, діонін, лібексин), проте з моменту виділення мокротиння вони протипоказані. У цьому періоді призначають відхаркувальні засоби (термопсис, бромгексин, ацетилцистеїн). При високій температурі можливий прийом жарознижувальних і знеболювальних засобів.

За тяжкого перебігу вірусного бронхіту показані інтерферони, імуноглобуліни. Необхідний прийом вітамінів С і А. Гострий бронхіт не рекомендовано лікувати антибактеріальними засобами. Через 6-8 днів наступає виздоровлення.

151. Критерії ефективності лікування хронічного бронхіту та безпечності лікарської терапії.

Хронічний бронхіт - дифузне, прогресуюче ураження бронхів, пов’язане з тривалим їх подразненням шкідливими агентами, яке характеризується запальними і склеротичними змінами в бронхіальній стінці і перибронхіальній тканині, супроводжується перебудовою секреторного апарату й гіперсекрецією слизу, проявляється постійним або періодичним кашлем з виділенням харкотиння протягом не менше трьох місяців на рік упродовж двох чи більше років, а при ураженні дрібних бронхів – задухою і приводить до обструктивних порушень вентиляції, формування хронічного легеневого серця.

Хронічний бронхіт. При хронічних обструктивних захворюваннях легень мета лікування полягає у зменшенні важкості симптомів (необоротної бронхообструкції) і сповільненні їх прогресування. Найоптимальнішим шляхом введення ліків для лікування патології органів дихання, особливо патології бронхів, є інгаляційний, який забезпечить лікувальний ефект при бронхіальній астмі, бронхітах і зменшить величину і частоту побічних ефектів препаратів системного застосування, їх дози.

Для зменшення задишки використовують інгаляційно введені β₂–адреноміметики, М-холіноблокатори або їх комбінацію і препарати теофіліну пролонгованої дії. В окремих випадках ефективні інгаляційні ГКС (особливо в комбінації з β₂–адреностимуляторами тривалої дії. При загостреннях процесу ефективні ГКС, призначені всередину (але не постійно), тривалі (по 15 год/добу) інгаляції кисню. При загостреннях інфекційного процесу призначають антибіотики (амоксицилін/клавуланат, респіраторні фторхінолони).

152. Критерії ефективності лікування хронічного обструктивного бронхіту та безпечності лікарської терапії.

Хронічний бронхіт. При хронічних обструктивних захворюваннях легень мета лікування полягає у зменшенні важкості симптомів (необоротної бронхообструкції) і сповільненні їх прогресування. Найоптимальнішим шляхом введення ліків для лікування патології органів дихання, особливо патології бронхів, є інгаляційний, який забезпечить лікувальний ефект при бронхіальній астмі, бронхітах і зменшить величину і частоту побічних ефектів препаратів системного застосування, їх дози.

Для зменшення задишки використовують інгаляційно введені β₂–адреноміметики, М-холіноблокатори або їх комбінацію і препарати теофіліну пролонгованої дії. В окремих випадках ефективні інгаляційні ГКС (особливо в комбінації з β₂–адреностимуляторами тривалої дії. При загостреннях процесу ефективні ГКС, призначені всередину (але не постійно), тривалі (по 15 год/добу) інгаляції кисню. При загостреннях інфекційного процесу призначають антибіотики (амоксицилін/клавуланат, респіраторні фторхінолони).

При хронічному обструктивному захворюванні легень рекомендують β2-адреностимулятори короткої і тривалої дії; М-холіноблокатори (іпратропіум бромід, бемегрід), теофілін пролонгованої дії, глюкокортикостероїди місцеві й інгаляційні (беклазон, беклокорд, будесонід); при загостреннях - антибактеріальна терапія, муколітичні препарати.

153. Критерії ефективності лікування бронхіальної астми та безпечності лікарської терапії.

Бронхіальна астма - хронічне рецидивуюче обструктивне захворювання трахеобронхіального дерева, що характеризується нападами ядухи (спазм, набряк слизової, гіперсекреція), і в основі якого лежить генетично детермінована схильність до алергії. Бронхіальна астма може бути алергійною та неалергійною. Прояви її при цьому однакові, різниця лише в механізмі розвитку запалення - імунологічний або ні. Є пацієнти, у яких поєднані кілька типів бронхіальної астми різної природи.

Лікування хворих на бронхіальну астму полягає у знятті пароксизмів і постійному контролі за перебігом захворювання.

Для контролю за перебігом захворювання (в міжприступний період, при загостреннях) - глюкокортикостероїди місцеві й інгаляційні, β₂-адреностимулятори тривалої дії (сальметерол, сальметер, серевент, серетид - комбінований препарат з флютиказоном), стабілізатори мембран опасистих клітин, препарати ксантинів короткої і пролонгованої дії (теотард, дурофілін), антагоністи лейкотрієнових рецепторів.

Для зняття приступу - глюкокортикостероїди місцеві й інгаляційні, β₂-адреностимулятори короткої дії (сальбутамол, фенотерол, беротек, беровент). Для зняття тяжкого приступу використовують короткий курс (10-14 днів) системних глюкокортикоїдів.

154. Критерії ефективності лікування гострого пієлонефриту та безпечності лікарської терапії.

Гострий пієлонефрит (ГПН) – це перший епізод бактеріально обумовленого ураження інтерстицію нирки. Пієлонефрит вважають гострим, якщо він триває до 6 місяців.

Лікувальна програма при ГПН. Необхідно дотримуватися ліжкового режиму до нормалізації температури тіла, ліквідації дизуричних проявів та припинення больових відчуттів у поперековій ділянці.

Харчовий раціон пацієнта повинен містити повноцінну кількість білків, жирів, вуглеводів та вітамінів. Дієта передбачає виключення гострих страв, приправ та спецій, алкогольних напоїв, консервів, м’ясних наварів, кави, какао. Рекомендованим є вживання молочних продуктів, фруктових та овочевих пюре, білий хліб, яйця, відварене м'ясо, неконцентровані морси (особливо брусничний та журавлиновий), відвар шипшини, неконцентрований чай, соки; у період затихання клінічної картини – мінеральні води (“Миргородська”, ”Нафтуся”, ”Трускавецька”, ”Березівська”, ”Моршинська №4”). Добова кількість спожитої рідини повинна становити 2,5 – 3л.

Для ефективного проведення медикаментозного лікування важливим є врахування визначення етіологічного чинника захворювання. Протиінфекційна терапія включає в себе застосування антибактеріальних ЛП. Своєчасність, застосування оптимальних доз та врахування чутливості мікрофлори до антибіотика, достатня тривалість терапії (до усунення клініко-лабораторних проявів ПН) забезпечує повне одужання та перешкоджає хронізації патологічного процесу.