Характеристика основних препаратів інсуліну

Препарати інсуліну	Фірма- виробник	Характеристика цукрознижувальної дії
		Час початку дії	Максимум, год	Тривалість, год
1. Препарати інсулінів короткої дії
Актрапід (МС.НМ) Берлінсулін Н нормаль Інсуман Рапід Монодар Хумодар Р Хумулін регуляр Фармасулін Н	Ново Нордіск Берлін — Хемі Авентіс Індар Індар Ліллі Фармак	30хв 10-15 хв 30 хв 30 хв 30 хв 30 хв 30 хв	1–3 1–3 1–2 1–2 1–2 1–2 1–3	6–8 6–8 5–8 5–8 5–8 5–7 5–7
2. Препарати інсулінів середньої тривалості дії (у тому числі комбіновані)
Інсуман базал Інсуман комб 25/75 Берлінсулін Н базаль Берлінсулін Н нормаль Берлінсулін Н 10/90 Берлінсулін Н 20/80 Берлінсулін Н 30/70 Берлінсулін Н 40/60 Мікстард Монодар Б Монодар К15 Монодар КЗО Монодар К50 Монотард НМ МК Су інсулін-лонг Хумодар Б Хумодар К15 Хумодар К25 Хумодар К50 Протафан (МС, НМ) Хумулін Л Хумулін НПХ Фармасулін Н 30/70	Авентіс Авентіс Берлін — Хемі Берлін — Хемі Берлін — Хемі Берлін — Хемі Берлін — Хемі Берлін — Хемі Ново Нордіск Індар Індар Індар Індар Ново Нордіск Індар Індар Індар Індар Індар Ново Нордіск Ліллі Ліллі Фармак	1 год 30 хв 30–45 хв 1 год 30—45 хв 30—45 хв 30–45 30–45 30 хв 1 год 30—40 хв 30—40 хв 20 хв 2,5 год 1 — 1,5 год 1 год 30—45 хв 30—45 хв 30 хв 1,5 год 2,5 год І год 30 хв	3—4 1,5—2 2—10 3—6 2—9 1,5—8 1—8 1—8 2—8 3—4 1,5—3 1—3 І—з 7—15 5—7 3 — 4 1,5—3 1,5—3 1—3 4—12 4—16 2—8 1—8,5	11—20 12—18 18—20 10—12 16—18 14—16 14—15 14—15 24 11—20 12—18 12—16 6—10 24 12—16 11—20 12—18 12—18 6—10 24 24 18—20 4—15
3. Препарати інсулінів тривалої дії
МК Суінсулін-ультралонг Ультратард НМ Хумулін ультраленте Фармасулін Н NP Фармасулін Н L	Індар Ново Нордіск Ліллі Фармак Фармак	8 — 9 год 4 год 3 год 1 гол 2,5 год	12—18 8—24 3—18 2—8 4—16	30—36 28 24—28 18—20 24

Показання. Інсулінотерапія показана хворим з абсолютним дефіцитом інсуліну — цукровим діабетом типу 1 незалежно від віку; цукровим діабетом типу 2, якщо не можна досягти компенсації захворювання шляхом використання дієти, дозованого фізичного навантаження та пероральних цукрознижувальних засобів. До показань належить також цукровий діабет обох типів, який ускладнився інфекцією, гострими запальними процесами, захворюваннями шкіри, застійною серцевою недостатністю, хірургічним втручанням, вторинною резистентністю до препаратів сульфонілсечовини, цукровий діабет на тлі вагітності та лактації.

Протипоказання. Єдиним протипоказанням до введення інсуліну є виражена алергія на інсулін. Його недоцільно вводити при гіперінсулінізмі та інших станах, що зумовлюють гіпоглікемії.

199. Клінічна фармакологія пероральних гіпоглікемізуючих ЛП.

Основні групи пероральних цукрознижувальних засобів:

1. Похідні сульфонілсечовини.

2. Бігуаніди.

3. Препарати, що потенціюють дію інсуліну (тіазолідиндіони).

4. Постпрандіальні стимулятори секреції інсуліну короткої дії (метглітиніди).

5. Засоби, що знижують абсорбцію глюкози в кишках (інгібітори α- глюкозидази).

Похідні сульфонілсечовини. Ця група цукрознижувальних засобів залишається основною в лікуванні цукрового діабету типу 2. До неї входить близько 20 препаратів із різними клініко-фармакологічними характеристиками.

Механізм дії. Похідні сульфонілсечовини прискорюють і збільшують секрецію інсуліну, підвищують доступність його в тканинах і, можливо, посилюють його дію. Вони гальмують перехід стану порушеної толерантності до глюкози в маніфестний цукровий діабет типу 2.

Показання: цукровий діабет типу 2 в літньому віці без схильності до кетозу. Препарати показані також хворим на цукровий діабет із нормальною або дещо підвищеною масою тіла для проведення інсулінотерапії на тлі досягнення компенсації та відсутності кетозу.

Характеристика окремих препаратів. Найменш активним препара­том є толбутамід, який має найкоротшу дію. Його призначають особам літнього віку з невираженою декомпенсацією захворювання. Хлорпропамід діє протягом доби, тому вживають його один раз, що значно підвищує ризик гіпоглікемії. Його призначають також особам молодого віку. Найчастіше в практиці застосовують препарати сульфонілсечовини II генерації, серед яких призначають переважно глібенкламід (1—3 рази на добу), особливо його мікронізовану форму. Гліпізид тотожний глібенкламіду, може позитивно впливати на реологію крові та показники ліпідного обміну. Гліквідон виводиться через травний тракт, метаболізується печінкою до неактивної форми, а тому йому надають перевагу в разі ураження нирок. Гліклазид має також ангіопротекторну дію, нормалізує агрегаційну та адгезивну здатність тромбоцитів, підвищує фібринолітичну активність крові і гальмує розвиток мікроангіопатій. Перспективним є препарат III генерації — глімепірид, лікувальні властивості якого ґрунтуються на феномені реалізації взаємодії активної речовини з рецептором. Завдяки більшій впорядкованості і спорідненості до рецептора він економко діє на інсулярний апарат острівців. Через те він добре переноситься хворими, економно активує секрецію інсуліну.

Бігуаніди. Бігуаніди були першими цукрознижувальними засобами, які застосовували для лікування цукрового діабету. Сьогодні для застосування в клініці експерти ВООЗ рекомендують лише один препарат цієї групи — метформін (сіофор), який випускається у вигляді таблеток по 500 та 850 мг.

Механізм дії. Вплив метформіну на рівень глюкози крові розцінюється як антигіперглікемічна дія, тому що вона не супроводжується зростанням рівня інсуліну. Основні ланки механізму дії метформіну:

1) зниження інсулінорезистентності та збільшення утилізації глюкози м'язами, печінкою й жировою тканиною;

2) гальмування глюконеогенезу в печінці;

3) зменшення надходження глюкози в кров після вживання їжі внаслідок уповільнення кишкової абсорбції та активації анаеробного гліколізу в тонкій кишці.

Показання до призначення бігуанідів: цукровий діабет типу 2 середньої тяжкості в поєднанні з ожирінням; алергія або непереносність препаратів сульфонілсечовини; алергія до інсуліну; інсулінорезистентність; гіпофізарний діабет; цукровий діабет типу 1 зі стабільним перебігом.

Протипоказання до призначення бігуанідів: діабетичний кето-ацидоз, прекома, кома; гострі та хронічні захворювання печінки та нирок із порушенням їх функцій; інфаркт міокарда, серцева, серцево-легенева недостатність; інфекційні захворювання; хірургічні втручання, травми, шок, колапс; вагітність, період лактації, дитячий та підлітковий вік; лактат-ацидоз; гострий або хронічний алкоголізм.

Препарати, які потенціюють дію інсуліну. Ця група представлена тіазолідиндіонами – новим класом пероральних протидіабетичних засобів, які знижують резистентність до інсуліну шляхом поліпшення периферичної утилізації глюкози. Під їх впливом стимулюється експресія різних генів, які беруть участь у регуляції захвату глюкози м'язами та жировою тканиною.

Постпрандіальні стимулятори секреції інсуліну. До цієї групи нале­жать лікарські цукрознижувальні засоби з інсулінотропною дією різної будови: похідне карбамоїлбензойної кислоти репаглінід (новонорм) та похідне фенілаланіну натеглінід (старлікс).

Репаглінід (новонорм) випускається в таблетках по 0,5, 1 і 2 мг. Він швидко діє, стимулює секрецію інсуліну, метаболізується печінкою і виводиться з організму через травний тракт.

Натеглінід (старлікс) випускається в таблетках по 60, 120 і 180 мг різ­ного кольору. Це інсулінотропний препарат, який знижує рівень посталіментарної глікемії. Його призначають хворим на цукровий діабет типу 2, у котрих неможливо досягти компенсації захворювання шляхом дієтотерапії та дозованого фізичного навантаження. Препарат можна призначати па­цієнтам літнього віку з наявністю серцево-судинних ускладнень, уражень внутрішніх органів, при непереносимості метформіну, порушенні функції печінки і нирок та підвищеному ризику гіпоглікемії.

Препарати, які уповільнюють абсорбцію глюкози в кишках. До цієї групи відносять препарати акарбозу та гуар гум, які забезпечують зниження постпрандіальної глікемії.

Акарбоза - це синтезований псевдотетрасахарид, який гальмує активність α-глюкозидази (ферменту, що розщеплює в кишках складні вуглеводи до глюкози). Спорідненість акарбози до α-глюкозидази в 105 разів вища, ніж у сахарози. Тому вона сповільнює розщеплення моносахаридів до вуглеводів у тонкій кишці, знижує швидкість надходження глюкози у кров і рівень посталіментарної глікемії.

Інший препарат цієї групи гуар гум (гуарем) є смолою, яка після вживання утворює гелеподібну субстанцію та гальмує всмоктування вуглеводів і жирів. Це сприяє зниженню піків постпрандіальної глікемії, рівня загального холестерину, ліпополісахаридів низької щільності.

200. Клінічна фармакологія препаратів гормонів щитовидної залози, антитиреоїдних ЛП, препаратів йоду.

Йодовмісні гормони щитоподібної залози (ЩЗ): тирозин (L-тетрайодтиронін) і трийодтиронін синтезуються з молекули тирозину за участю молекул йоду.

Тиреоїдні гормональні препарати впливають на всі види обміну, підвищують, прискорюють окисні процеси в клітинах, підвищують основний обмін речовин, стимулюють процеси росту і розвитку плода (формування мозкової тканини, кісток, інших органів), потенціюють дію адреналіну на серцево-судинну систему та обмін речовин, активують розпад глікогену в печінці і жиру у підшкірній клітковині. Внаслідок цього зменшується маса тіла, збільшується поглинання кисню та виділення СО₂, виведення азоту з сечею, підвищується температура тіла, знижується рівень холестерину у крові.

Тиреоїдні гормональні препарати: тиреоїдин (порошок висушеної ЩЗ великої рогатої худоби і свиней, зараз не використовується), левотироксин, L-тироксин-натрій,– лівообертаюча форма тироксину. L-тироксин при прийомі всередину починає діяти через 12 год, латентний період пояснюється насиченням тироксином білків плазми крові й тканинних рецепторів. Максимальний ефект препарату – через 10-15 діб. Т_1/2 –7 діб. Препарати тироксину призначають для тривалої терапії.

Показання до затосування: гіпотиреоз, мікседема, кретинізм; ендемічний зоб з гіпотиреозом; ожиріння з гіпотиреозом; рак ЩЗ.

Ліотіронін (трийодтиронін) – швидкодіючий синтетичний препарат. Трийодтироніну гідрохлорид призначається тільки у гострих випадках (мікседематозна кома, дофаміновий шок, гостра ниркова недостатність), а також у випадках порушення конверсії тироксину на трийодтиронін.

Вводять при мікседематозній комі, психозі кожні 8 год (з 10 мкг до 40 мкг в 1-у добу) разом з тиреоїдином. Через 3 дні дозу збільшують. Поступово залишають пацієнта на L-тироксині.

Також є синтетичні препарати, що містять тироксин і трийодтиронін – тиротом, тирокомб.

Протипоказання: тиреотоксикоз, цд, кахексія, аддісонова хвороба.

Найпоширенішими препаратами, що справляють антитиреоїдний вплив, є похідні тіонамідів. Використовують препарати з групи імідазолу – карбімазол, мерказоліл - та з групи тіоурацилу – пропілтіоурацил. В Україні використовують мерказоліл у таблетках по 5 мг.

Механізм дії – блокада органіфікації йоду, утворення йодтирозинів та конденсації їх в Т₃ й Т₄.

Фармакокінетика. Препарат швидко всмоктується в кишечнику (20-30 хв), до 70% його екскретується з сечею протягом 48 год у вигляді метаболітів. Для досягнення рівномірної концентрації мерказоліл призначають тричі на день, незважаючи на те, що він має тривалість дії 24 год і більше, Т ½ - 4-6 год. Добову дозу мерказолілу визначають від тяжкості тиреотоксикозу – 20-60 мг/добу. Переважно починають лікування з 30 мг, цю дозу пацієнт приймає до досягнення еутиреозу, далі дозу поступово зменшують до підтримувальної.

Критерії стійкого еутиреозу (клінічної ремісії): відсутність клінічних симптомів тиреотоксикозу, нормалізація розміру щитоподібної залози, нормалізація в крові Т₃, Т₄, ТТГ.

Взаємодія з іншими ЛЗ. Хворим, котрі приймають мерказоліл, протипоказані засоби, що пригнічують лейкопоез (сульфаніламіди). Комбінація з бета-адреноблокаторами прискорює ремісію, гальмує симпатоміметичний ефект надлишку тиреоїдних гормонів.

Препарати йоду в високих дозах (150 - 200 мкг/добу) справляють тиреостатичний ефект – у великих концентраціях зменшують поглинання йоду ЩЗ, блокують пероксидазу і процеси органіфікації йоду, утруднюють вихід тиреоїдних гормонів в кров, зменшують виділення тиротропіну та знижують чутливість тироцитів до нього. Однак через 2 тижні ефективність лікування препаратами йоду зменшується (феномен вислизання ЩЗ від йодидів), тому при тиреотоксикозі їх призначають короткотривало, часто у вигляді передопераційної підготовки.

У менших дозах препарати йоду використовуються з метою профілактики йододефіциту.

Протипоказання: гіпотиреоз, вагітність, лактація.

201. Клінічна фармакологія антигістамінних ЛП.

Основним медіатором алергії є гістамін. Власне ефекти гістаміну визначають більшість клінічних проявів алергічних реакцій.

Фармакологічні властивості гістаміноблокаторів обумовлені їх здатністю блокувати рецептори до гістаміну, внаслідок чого зменшується вираженість проявів алергічних реакцій. Крім основного, протиалергічного ефекту, препарати даної групи можуть володіти седативним (пригнічення ЦНС) та М-холінолітичним (атропіноподібним) впливом.

На сучасному етапі антигістамінні препарати поділяють на три покоління. В основу класифікації закладені: тривалість дії, фармакокінетичні особливості, негативні реакції.