Фармацевтична опіка при мікротравмах

При мікротравмах обов’язковим є промивання рани, використання антисептика і накладання стерильної пов’язки.

При забрудненні травмах людям, привитим проти правця більше 5 років тому, слід звернутися в травмпункт. До лікаря слід звернутися при глибоких порізах у дітей при порізах на лиці, голові, руках, і коли кровотеча не зупиняється протягом 15 хвилин, краї рани рвані, при глибоких ранах для накладання швів.

При тривало незаживаючих ранах необхідне харчування з вітамінами С, А, Е і групи В.

Пацієнтів слід попереджати про можливі алергічні реакції при застосуванні препаратів йоду і контроль за станом щитовидної залози. Розчини йоду і борної кислоти можуть всмоктуватись і давати загальні (системні) токсичні реакції.

Дітям краще використовувати водні розчини.

Ліфузоль утворює плівку яка захищає рану 6 – 8 днів. Зняти її можна спиртом або пінцетом.

Алгоритм фармацевтичної допомоги (фармацевтичної опіки) при опіках

№ з/п	Питання провізора до пацієнта	Відповіді пацієнта	Рекомендації провізора
1.	Чи проводились заходи самодопомоги?	Ні	При термічних опіках необхідно після припинення дії термічного агента охолодити уражену ділянку (холодною водою, снігом тощо), вжити заходів для запобігання забрудненню опікової поверхні та захистити її від інфікування. При хімічних опіках уражену шкіру і слизові оболонки необхідно промити великою кількістю холодної води, а потім провести хімічну нейтралізацію відповідно до хімічних властивостей агента.
		Так	Якщо опіки поверхневі і займають невеликі ділянки тіла, рекомендувати провести первинну обробку місця ураження й призначити лікарські засоби для симптоматичного лікування опіків. Необхідно звернутись до лікаря, якщо опіки глибокі і займають значні ділянки тіла.
2.	Чи нещодавно отриманий термічний або сонячний опік?	Так	При легкому ступені опіку після проведення первинних запобіжних заходів необхідно обробити уражену ділянку антисептичними засобами і нанести лікарський засіб ранозагоювальної й антибактеріальної дії для топічного застосування.
		Ні	При легкому ступені опіку призначити препарати ранозагоювальної дії для топічного застосування; при ознаках погіршення стану (наявності гною, почервоніння і набряку прилеглих ділянок шкіри, підвищення температури тіла тощо) терміново звернутися до лікаря.
3.	Чи опік викликаний хімічним агентом?	Так	Необхідно звернутися до лікаря для надання допомоги і призначення лікування; якщо неможливо звернутися до лікаря негайно, вжити заходів щодо усунення й нейтралізації хімічного агента, що викликав опік

Загальні рекомендації для пацієнтів, які отримали опіки:

• неприпустимо самостійно розрізати пухирі, які виникають в результаті опіку, оскільки підвищується ризик розвитку інфекції та гальмується процес регенерації тканин; при хімічних опіках категорично протипоказане накладення жирових пов’язок або мазей на жировій основі;

• при сонячних опіках рекомендовано вживати велику кількість рідини; обпечену ділянку тіла необхідно захищати від дії високих температур і сонця.

Перша допомога при опіках - припинити дію термічного фактора і охолодити рану холодною водою, льодом - попечену ділянку, захистивши її від інфікування, зменшити больові відчуття.

При хімічних опіках невідкладна допомога полягає у швидкому видаленні й хімічній нейтралізації реагенту. Слід промити уражене місце великою кількістю холодної проточної води (10 – 15 хвилин), а якщо початок надання допомоги відтермінований то одну годину, і почати нейтралізацію.

237. Фармацевтична опіка при симптоматичному лікуванні інфекційних уражень шкірних покривів (герпес губ, акне, поверхневі мікози) і себореї. Алгоритм вибору оптимального безрецептурного ЛП, лікарської форми та шляху введення.

Герпес губ – це інфекційне захворювання, спричинене вірусом простого герпесу. Міхурцеві висипання можуть виникати по всій поверхні тіла, але найчастіше бувають коло рота і носа. Як правило, це захворювання рецидивує кілька разів на рік, оскільки в організмі вірус знаходиться постійно і викликає загострення при ослабленні імунітету інфекційними хворобами, травмами, великому опроміненні ультрафіолетом, стресі, переохолодженні, прийманні препаратів з імунодепресивною дією.

Клінічно захворювання перебігає в кілька етапів:

• у продромальній фазі людина відчуває свербіж, підсилюється чутливість чи болючість у місці майбутніх висипань (6 год.);

• еритематозна фаза , коли у місці висипань шкіра червоніє (24 год.);

• везикулярна фаза, коли на почервонілій шкірі появляються групи міхурців з прозорим вмістом, який мутніє через 48-72 год.У цій фазі людина контагіозна (може передати вірус іншим людям).

• фаза утворення поетапно ерозії → виразки → м’якого струпа, коли міхурці розриваються, утворюються підсихаючі кірочки, які можуть інфікуватися і залишити після себе навіть глибокі рубці;

• фаза твердого струпа з виразним свербіжем;

• фаза припухлості, яка переходить у пігментацію.

“Загрозливими” симптомами, що потребують нагляду лікаря при герпесі є обширні ураження лиця, особливо близько біля очей, чи перехід його зі шкіри на слизову губ; нагноєння герпетичних висипань і тяжкий загальний стан пацієнта.

Одним із частих уражень шкіри є поверхневі мікози (епідермомікози). Симптоми грибкових уражень дещо відрізняються між собою в залежності від виду грибів, але в цілому можна виділити наступні, характерні для більшості, при певних локалізаціях.

Для ураження стоп характерні: лущення дрібно-лусочкове або пластинчате (епідермофітія, руброфітія); тріщини під пальцями; мокнуття в міжпальцевих проміжках, свербіж.

Для ураження нігтів грибком характерні: зміна кольору (жовтий, темно-сірий); розшарування вільного краю нігтьової пластинки; ламкість нігтів, їх деформація; відшарування нігтя від нігтьового ложа.

Для ураження гладкої шкіри грибком характерні: плями округлої або овальної форми рожево-червоні з лущенням навколо висипання, свербіж; мокнуття – при кандидомікозі (в міжпальцевих проміжках на руках); при мікроспорії – чітко круглої форми плями з випадіння волосся в місці ураження.

Для ураження грибком великих складок шкіри характерно - найчастіше під молочними залозами, у паху та під пахвами – виразне почервоніння, мокнуття, тріщини, болючість, лущення по краю.

Загрозливі симптоми при поверхневих мікозах шкіри: Враховуючи подібність клінічної картини та складність проведення диференційного діагнозу, при підозрі на мікоз потрібно залучати дерматолога. Антимікотичне лікування «за підозрою» може приховати дійсний діагноз і тому не є достатнім для санації, особливо при гіперкератичній формі епідермофітії. При підозрі на грибкову інфекцію необхідно намагатися ідентифікувати мікоз, а краще конкретного збудника, ще й тому, що хворі потребують тривалої терапії.

Короста - паразитарне заразне захворювання шкіри, що викликається коростяним кліщем. Людина може заразитися під час безпосереднього контакту з хворим, коли користується його рушником, мочалкою, білизною, одягом і т. п.

Характерним симптомом хвороби є сильний свербіж, особливо вночі. Кліщ прокладає в шкірі свої ходи і саме із-за його рухів по цих ходах і виникає свербіж. Діагностувати коросту досить просто. Вона виявляється маленькими червоними прищиками на шкірі. Хода кліща мають вигляд вигнутих темно-коричневих ліній, які є слідами розчухів. У місці входження кліща у тіло людини завжди є гнійна бульбашка, а в кінці ходу сидить він сам. У кожному ході самка кліща відкладає до двадцяти і більше яєчок. Улюблені місця кліща: міжпальцеві проміжки, згини кистей, живіт, внутрішня поверхня стегон.

У встановленні діагнозу корости важливим є наявність свербіжу, який посилюється увечері й уночі, характерна локалізація висипань, наявність коростяних ходів, попарне й ланцюжкове розташування папульозних елементів. Привернути увагу спеціаліста має швидке припинення свербіжу у разі призначення протикоростяної терапії. Обов'язково потрібно враховувати епідеміологічні дані, чи хворі інші члени сім'ї, особи, з якими хворий спав чи був у статевому контакті.

У випадках діагностики корости провізором, пацієнт повинен бути скерований до лікаря-дерматолога.

Ускладнення корости - внаслідок розчухів виникнення гноячкових хвороб - фолікулітів, фурункулів, іноді явищ екзематизації, дерматитів. У хворого можуть появитися післякоростяні вузлики - круглі або овальні з гладенькою поверхнею, щільної консистенції, поодинокі або множинні, за розміром від горошини до квасолини, мають синюшно-рожевий або буро-червоний колір з інтенсивним свербежем.

Себорея (себорейний дерматит) – це захворювання шкіри, обумовлене порушенням функції сальних залоз. Себорея виявляється інтенсивним виділенням шкірного сала. Себорейний дерматит зазвичай починається в період статевого дозрівання, але може виявитися в будь-якому віці.

Природа і механізми розвитку себореї недостатньо вивчені. Достовірно встановлений вплив генетичних чинників, а також носійства стафілокока. У ряді випадків збудником себореї вважається дріжджовий грибок. Важливу роль грають гормональні порушення, зокрема збільшення продукції андрогенів або зниження естрогену.

Себорея підрозділяється на жирну, суху і змішану форми. Особливістю себореї є схильність до швидкого переходу в хронічну форму з подальшими рецидивами. Себорея – в деякому розумінні хвороба підліткового віку.

У пубертатному періоді підвищується секреція сальних залоз, тому жирна себорея виявляється саме в цей період. Себорея виявляється на обличчі, грудях, міжлопатковій ділянці, волосистій частині голови і розширені гирла волосяних фолікулів. Шкіра блискуча, сальна, сіруватого відтінку, поверхня її нерівна. Волосся після миття швидко стає жирним.

Суха себорея виявляється у дітей до початку статевого дозрівання. Виділяють себорею волосистої частини голови і шкіри. При цьому виді себореї на шкірі (як правило, це розгинальні поверхні верхніх і нижніх кінцівок) або волосистій частині голови з'являються білясті лусочки, при знятті яких оголюється почервоніла шкіра. Волосся в місцях лущення стоншене.

Змішана себорея зустрічається частіше у чоловіків. При цьому типі на шкірі особи можна відмітити прояви жирної себореї, а на волосистій частині голови – сухої.

Ускладнення себореї (себорейного дерматиту). Найчастішим ускладненням себорїи є різні форми вугрового висипу:

• звичайні вугрі - невеликі рожеві напівкулевидні утворення на шкірі. При утворенні гнійничка після його руйнування часто залишається поверхневий малопомітний рубець;

• зливні форми вугрів, при яких запальний процес локалізується не лише в дермі, але і у верхніх шарах підшкірної клітковини. Вузли можуть зливатися з утворенням абсцесів. Такі вугрі, як правило, розташовані на спині, рідше – на обличчі;

себорейна алопеція. Однаково часто зустрічається в осіб обох статей. При цьому спостерігається нерівномірне порідшання волосся волосистої частини голови, як правило, більше в лобно-тім'яній зоні. На шкірі волоситої частини голови виявляються легко відокремлювані жовтувато-сірі лусочки.

Фармацевтична опіка при герпесі. Провізор при видачі препаратів для лікування герпесу повинен проінформувати пацієнта, що він може інфікувати інших людей і можливе інфікування вірусом інших власних ділянок шкіри і слизових. З цією метою хворий не повинен доторкуватись до висипки, ні в якому разі не занести інфекцію в очі, оскільки герпетичні ураження рогівки можуть викликати сліпоту; часто мити руки з милом; мати індивідуальні засоби гігієни, посуд; утримуватись від поцілунків; не видавлювати міхурці і не зривати кірочки. До і після нанесення кремів з противірусним засобом слід вимити руки.

Дерматомікози. Лікування мікозів повинно включати призначення протигрибкових препаратів (дія на етіологічний фактор) з урахуванням клінічної форми, локалізації та розповсюдження ураження. Досить складним є вибір терапії, що давала б виліковування на тривалий термін, була зручною для пацієнта з точки зору дотримання й мала мінімальні побічні дії.

Існує два основних напрямки лікування мікозів: місцева та системна терапія. При грибковому захворюванні шкіри, що обмежується міжпальцевими проміжками, може вистачити локальної терапії. В гострому періоді, за наявності набряку шкіри, ерозій призначають водні розчини протизапальних та дезИнфікуючих засобів (резорцин 2% водний розчин, нітрат срібла 0,25% розчин, риванол 0,1% водний розчин) у вигляді примочок і волого-висихаючих пов'язок. Після зняття гострих запальних явищ призначають спочатку водні, а потім спиртові розчини анілінових барвників (метиленовий синій 2% спиртовий розчин, генціановий фіолетовий, фукорцин). Закінчувати лікування необхідно призначенням протикандидозних засобів. Спочатку краще застосовувати комбіновані препарати, легко втираючи незначну кількість двічі на добу протягом тижня. Можливе застосування азолових похідних.

Клотримазол є препаратом широкого спектру дії. Його призначають при мікозах стоп, що викликані дерматоміцетами, бластоміцетами, пліснявими грибами, а також при мікозах стоп з вторинною інфекцією. У невеликих концентраціях клотримазол має фунгістатичну дію, у великих — фунгіцидну, при чому не тільки на проліферуючі клітини. Крем, мазь або розчин Клотримазолу наносять тонким шаром на вражені ділянки шкіри 2-3 рази на день і обережно втирають. Разова доза з розрахунку на площу стопи складає: для мазі та крему стовпчик довжиною 5мм, для розчину — приблизно три краплі. Перед нанесенням препарату стопи миють теплою водою з милом та ретельно висушують, особливо міжпальцеві проміжки. Курс лікування близько 2 тижнів.

Міконазол при мікозах стоп також використовують у вигляді 1-2% крему. Він проявляє виражену активність щодо дерматофітів, грибів роду Candida, а також інших патогенних грибів. Міконазол наносять тонким шаром на уражені ділянки стопи м'якими втираючими рухами 2 рази на день. Лікування продовжують до повного зникнення симптомів мікозу та протягом декількох наступних днів для профілактики рецидивів.

Еконазол та інші препарати другої генерації. Наносять двічі на добу на уражену поверхню. Курс лікування 2 тижні.

Кетоконазол — препарат третьої генерації. Крем наносять 1 раз на добу на уражену поверхню, захоплюючи також на 2см здорові ділянки. Курс лікування 2-3 тижні.

Застосовують також препарати інших груп: полієнові антибіотики в формі мазей: амфотерицин В, ністатин, леворин; нетаміцин 2% крем та розчин. Наносять один або декілька разів на добу; нітрофенол — розчин. Уражені ділянки обробляють 2-3 рази на добу до зникнення клінічних проявів; нафтифін — 1% крем та гель; 10% розчин. Наносять на попередньо очищені та ретельно висушені уражені ділянки шкіри 1 раз на добу; тербінафін — 1% крем в тубах. Наносять на попередньо очищені та висушені уражені ділянки шкіри 1 раз на добу; циклопірокс оламін — 1% крем, 1% розчин. Наносять на попередньо очищені та ретельно висушені уражені ділянки шкіри 2 рази на добу.

Дуже важливим заходом є постійне висушування складок, для чого використовують марлеві прокладки. Після виліковування для профілактики рецидивів рекомендують тривале обтирання складок шкіри 2-4 рази на добу дезинфікуючими розчинами (саліциловий спирт 1-2% розчин, резорциновий спирт 2-5% розчин). Доцільно також використовувати фунгіцидні та підкислюючі шкіру присипки протягом 2-3 тижнів.

У стійких випадках рекомендується застосовувати фонофорез ністатинової чи леворинової мазі, а також системну пероральну терапію. Найчастіше застосовуються триазолове похідне — флуконазол та імідазол третьої генерації — кетоконазол. Флуконазол при поверхневих мікозах (кандидозах) приймають по 50 мг 1 раз на добу або 150-200 мг 1 раз на тиждень. Тривалість лікування 2-4 тижні. Кетоконазол приймають по 1 таблетці (капсулі) 1 раз на добу. Курс лікування 2-3 тижні. При лікуванні кетоконазолом можливі нудота, блювання, головний біль, гінекомастія, біль у суглобах. Протипоказаний при захворюваннях печінки (діабетичному гепатозі).

Лікування корости. Хворого з діагнозом короста реєструють у санітарно-епідеміологічній станції і проводять усі протиепідемічні заходи. Неодмінною умовою успіху є одночасне лікування всіх осіб, які перебувають у тісному побутовому чи виробничому контакті з хворим, інакше неминуча реінфекція.

Найефективнішими, зручними і поширеними методами лікування корости в Україні є застосування суспензії бензилбензоату, простої сірчаної мазі, французького аерозолю "Спрегаль", який виліковує за 24 години.

Лікування доцільно проводити у вечірній час, між 18 і 24-ю годинами, враховуючи біоритм життєдіяльності коростяного кліща. При цьому протикоростяні препарати діють безпосередньо на кліщів і личинок, а також потрапляють в організм кліща у разі прогризання ним ходів, що трапляється переважно увечері. Перед кожним втиранням препаратів рекомендується прийняти ванну чи душ. Цим досягається змивання личинок з поверхні шкіри, а також розм'якшення епідермісу, що сприяє проникненню препаратів у коростяні ходи чи елементи висипання.

Одним із найефективніших та зручних є лікування корости за допомогою 20% суспензії бензилбензоату (офіцинальний препарат педицид зі строком придатності 1 рік). Кліщі, німфи, личинки і яйця з ембріонами гинуть вже після одноразового втирання препарату. У разі лікування суспензією бензилбензоату потрібно часто змінювати натільну і постільну білизну. Суспензію збовтують і втирають по всій поверхні шкіри за такою методикою: 1-й день - 2 хвилини в шкіру лівої руки, 2 хвилини - правої, 2 хвилини в шкіру грудей та живота, 2 хвилини - спини та сідниць, 2 хвилини - лівої ноги, 2 хвилини - правої ноги і 2 хвилини - кистей. У шкіру кистей треба втирати 20% суспензію бензилбензоату після кожного їх миття. Доцільно такі процедури виконувати зранку і о 19-й годині вечора. На 2-й і 3-й день процедуру втирання не роблять, білизну не змінюють і не миються. На 4-й день знову приймають ванну, змінюють білизну, роблять повторне втирання, а в наступні 2 дні не змінюють білизну і не миються. На 7-й день приймають ванну, змінюють білизну, настає одужання. Аналогічним є й спосіб застосування 20% емульсії бензилбензоату. Для дорослих на одне втирання необхідно в середньому 100г суспензії чи емульсії. У дітей до 4 років застосовують 10% суспензію бензилбензоату.

Лікування простою сірчаною маззю (33%) проводять за такою схемою. Спочатку приймають ванну, змінюють натільну і постільну білизну, далі на всій поверхні шкіри втирають мазь, особливо ретельно в ділянках висипань. Це роблять щодня впродовж 6 днів, не змінюючи при цьому білизни. На 7-й день приймають ванну, змінюють білизну, настає одужання. Після миття рук втирання мазі повторюють у шкіру кистей. У дітей до 3 років застосовують 10-15% сірчану мазь.

Лікування аерозолем "Спрегаль" проводять увечері (18-та-21-ша години), щоб препарат діяв уночі. Потрібно стати на рушник і розбризкати препарат на всі ділянки тіла, крім обличчя та голови, а найбільше на ділянки висипань. Після цього слід надягнути чисту білизну і не митися протягом 12 годин. Не раніше, ніж через 12 годин після розбризкування препарату, хворий має помитися з милом і добре змити препарат водою. Лікуючись за допомогою аерозолю, його потрібно розбризкувати на відстані від вогню і з відчиненими вікнами.

Себорея (себорейний дерматит). При всіх формах себореї показана вітамінотерапія. Призначають вітаміни групи А і Е - ретинол (аевіт, ретинолу пальмітат), які нормалізують процеси ороговіння і відлущування., а також полівітамінні комплекси (оліговіт, супрадин) курсом 1-1,5 місяці. Показані також левокарнитин, рибофлавін.

Зовнішньо застосовують кортикостероїди: флуцинар, флуметазон (лоринден); бетаметзон (белодерм, акридерм, кутерид), гідрокортизон (кортейд), триамцинолон (полькортолон).

При приєднанні бактерійної інфекції показана антибіотикотерапія. Призначають антибіотики широкого спектру дії (у тому числі і протигрибкові) або за результатами мікроскопії і бактерійного посіву - залежно від вигляду і чутливості збудника.

Інколи призначають препарати цинку, які застосовують зовнішньо у формі аерозолів, шампунів, кремів: пиритіон цинк (фридерм цинк, скин-кап).

При легких формах себореї волосистої частини інколи буває досить зовнішньої терапії: регулярного миття голови правильно підібраним шампунем, вживання лікувальних лосьйонів.

При лікуванні себореї шкіри застосовують креми з антибіотиками і кортикостероїдами, препарати, що містять саліцилову кислоту, резорцинол. За відсутності запальних елементів на шкірі показані косметичні процедури: чищення лиця, протизапальні і розсмоктуючі маски, лікувальний масаж з тальком.

При пігментаціях або рубцевих змінах, що утворилися внаслідок запалення, показані кислотні пилинги, дермабразія.

При себореї величезне значення має правильний режим дня і відпочинку, своєчасна санація осередків хронічної інфекції в організмі (карієс, тонзиліт і так далі), лікування захворювань травного тракту.

З харчування бажано виключити гострі, жирні, смажені страви, солодощі і білий хліб. Всі ці продукти можуть підсилювати прояви себореї.

238. Фармацевтична опіка при симптоматичному лікуванні педикульозу та себореї. Алгоритм вибору оптимального безрецептурного ЛП, лікарської форми та шляху введення.

Педикульоз (вошивість) - це паразитування на шкірі людини вош. За несприятливих епідеміологічних умов платтяні воші можуть бути переносниками збудників висипного і поворотного тифу. Розрізняють головних, платтяних і лобкових (плошиць) вош. Самки головної і лобкової воші, відкладаючи яйця (гниди), приклеюють їх до волосся, самки платтяної воші - до білизни, одягу. З яєць вилуплюються личинки, що перетворюються на дорослих вош. Весь цикл розвитку проходить на господарі і продовжується не менше 20 днів. Доросла воша живе 27-46 днів.

Платтяні і головні воші розповсюджуються, переповзаючи від людини до людини, головним чином при близькому контакті людей. Платтяна воша живе в складках і швах білизни. При великій кількості вошей, вони можуть розповзатися по верхньому одягу, постелі, предметах, підлозі. Розповсюдження її звичайно відбувається при порушенні гігієнічних норм життя (нерегулярне миття, рідка зміна натільної і постільної білизни), що пов'язане з низьким культурним рівнем деякої частини населення або різними соціальними і стихійними бідами.

Головні воші частіше паразитують у дітей у ділянці скронь і потилиці, звідки можуть розповсюджуватися на інші ділянки.

В осередках ураження виявляються воші і гниди. При цьому наголошується на сильний свербіж, розчухи, можлива екзематизація шкіри, приєднання вторинної піококової інфекції у вигляді імпетиго, фолікулітів, фурункулів. У запущених випадках волосся склеюється рясним густим ексудатом (ковтун). Збільшуються і стають хворобливими регіонарні лімфатичні вузли.

Укуси платтяних вош викликають сильний свербіж шкіри і появу уртикарних висипань, лінійних екскоріацій (переважно в ділянці попереку, в пахвових западинах, на шиї). Часто ділянки розчухів вторинно інфекуються. Поступово шкіра на місці розчухів набуває брудного сірувато-бурого кольору.

Лобкові воші паразитують на волосистій частині лобка, мошонці, верхній частині стегон. У запущених випадках можуть розповсюджуватися на пахвові западини, спину, груди, бороду, вуса, вії і брови. Воші щільно прикріпляються до волосу. Зараження відбувається переважно при статевих контактах, рідше через постільну білизну й інші предмети загального користування, можливо і в лазні. На місці укусів лобкових вош утворюються сірувато-сині плями величиною до 10мм, не зникаючі при натисканні; через 1-2 тижні вони безслідно зникають. Турбує сильний свербіж шкіри.

Себорея (себорейний дерматит) – це захворювання шкіри, обумовлене порушенням функції сальних залоз. Себорея виявляється інтенсивним виділенням шкірного сала. Себорейний дерматит зазвичай починається в період статевого дозрівання, але може виявитися в будь-якому віці.

Природа і механізми розвитку себореї недостатньо вивчені. Достовірно встановлений вплив генетичних чинників, а також носійства стафілокока. У ряді випадків збудником себореї вважається дріжджовий грибок. Важливу роль грають гормональні порушення, зокрема збільшення продукції андрогенів або зниження естрогену.

Себорея підрозділяється на жирну, суху і змішану форми. Особливістю себореї є схильність до швидкого переходу в хронічну форму з подальшими рецидивами. Себорея – в деякому розумінні хвороба підліткового віку.

У пубертатному періоді підвищується секреція сальних залоз, тому жирна себорея виявляється саме в цей період. Себорея виявляється на обличчі, грудях, міжлопатковій ділянці, волосистій частині голови і розширені гирла волосяних фолікулів. Шкіра блискуча, сальна, сіруватого відтінку, поверхня її нерівна. Волосся після миття швидко стає жирним.

Суха себорея виявляється у дітей до початку статевого дозрівання. Виділяють себорею волосистої частини голови і шкіри. При цьому виді себореї на шкірі (як правило, це розгинальні поверхні верхніх і нижніх кінцівок) або волосистій частині голови з'являються білясті лусочки, при знятті яких оголюється почервоніла шкіра. Волосся в місцях лущення стоншене.

Змішана себорея зустрічається частіше у чоловіків. При цьому типі на шкірі особи можна відмітити прояви жирної себореї, а на волосистій частині голови – сухої.

Ускладнення себореї (себорейного дерматиту). Найчастішим ускладненням себорїи є різні форми вугрового висипу:

• звичайні вугрі - невеликі рожеві напівкулевидні утворення на шкірі. При утворенні гнійничка після його руйнування часто залишається поверхневий малопомітний рубець;

• зливні форми вугрів, при яких запальний процес локалізується не лише в дермі, але і у верхніх шарах підшкірної клітковини. Вузли можуть зливатися з утворенням абсцесів. Такі вугрі, як правило, розташовані на спині, рідше – на обличчі;

себорейна алопеція. Однаково часто зустрічається в осіб обох статей. При цьому спостерігається нерівномірне порідшання волосся волосистої частини голови, як правило, більше в лобно-тім'яній зоні. На шкірі волоситої частини голови виявляються легко відокремлювані жовтувато-сірі лусочки.

Педикульоз (вошивість) При виявленні головних вош їх вичісують густим гребенем, дотримуючись обережності, щоб не розсіяти паразитів.

Чоловіків і дітей слід обстригти (волосся спалити). Якщо волосся не остригають, на них наносять один з наступних інсектицидів: 10% водну мильно-нафтову емульсію, яку готують з концентрату мильно-нафтової емульсії (складається з 50% господарського мила і 50% нафти), додаючи до 100 мл концентрату 1 л теплої води; 5% борну мазь (використовується тільки для дорослих); 20% водно-мильну суспензію бензил-бензоату. Сучасні протипедикульозні засоби - педикулін, педицид, ніттифор, нітилон, локодин, лонцид. Норма витрати препаратів залежить від густини і довжини волосся, ступеня зараженості вошами. Для обробки волосся звичайно потрібно 5-10 мл мильно-нафтової емульсії або 10-30 мл водно-мильній суспензії бензил-бензоату; 5-25г борної мазі. Препарати наносять на волосся, пов'язують щільною хусткою на 20-30 хв, а потім миють теплою водою з милом (шампунем), прополіскують 5-10% розчином оцтової кислоти або розведеним пополам з водою столовим оцтом і розчісують волосся густим гребенем. При педикульозі можна використовувати опофос (1 таблетку розчиняють в 50 мл води; одержаним розчином змочують волосся за допомогою губки, витримують протягом 10 хв, потім миють волосся звичайним способом).

При проводять санітарну обробку (миють тіло гарячою водою з милом) і одночасно дезинсекцію білизни, верхнього одягу, постільних обладнань і житлових приміщень. Дезинсекцію білизни, верхнього одягу і постільних обладнань здійснюють в камерах дезинсекцій, а за відсутності їх - інсектицидами. Останні наносять на поверхню речей (постільні обладнання, верхній одяг) з ручних обприскувачів або розпилювачів або замочують в емульсії (натільна і постільна білизна). Використовують 0,15% водну емульсію карбофосу, для приготування якої до 3г 50% або 5г 30% концентрату карбофосу додають 1л теплої води; 0,06% водну емульсію сульфідофосу, для приготування якої до 1,2г 50% концентрату сульфідофосу додають 1л теплої води; 20% водну мильно-нафтову емульсію; 5% дуст метилацетофос або порошок піретруму.

Для замочування одного комплекту натільної білизни витрачається 2,5л емульсії, одного комплекту постільної білизни - 4-4,5л (експозиція при використовуванні водної емульсії 20-30 хв, сульфідофосу - 5-10 хв), для зрошування одного комплекту верхнього одягу - 350 мл, постільних обладнань - 400 мл. Обробленими речами можна користуватися після їх просушування і провітрювання. При обробці порошками на один комплект натільної білизни витрачається 25г дусту метилацетофосу, 30-55г піретруму; на один комплект постільних обладнань - 40г дусту метилацетофосу, 60г піретруму; на один комплект верхнього одягу - 40 г дусту метилацетофосу, 105г піретруму. Після цього речі складають в мішок; через 2-3 год дуст з речей струшують або видаляють пилососом, і речі провітрюють до зникнення запаху препарату.

Для знищення вош в приміщеннях (на підлозі) і на предметах обстановки застосовують рідкі або порошкоподібні інсектициди. З розрахунку на 1м² площі використовують 50-100 мл 0,5% водного розчину хлорофосу (6г 80% технічного хлорофосу розводять теплою водою до 1л) або 15г 5% дусту метилацетофосу або порошку піретруму. Для обробки приміщень користуються також аерозольними балонами "Неофос-2" і "Карбозоль". Залежно від місткості балонів (120 або 180г) обробляють 15-20м² площі. Через 2 год після обробки приміщення провітрюють протягом 3 год, потім проводять вологе прибирання.

При фтириозі вають волосся на лобку і в пахвових западинах, втирають в уражені ділянки шкіри 10% білу ртутну мазь, 5% борну мазь, лосьйон Ніттіфор (Угорщина) або лонцид. Хворих з різними ураженнями шкіри (дерматити і ін.), дітей до 5 років, вагітних і годуючих жінок обробляти вказаними вище засобами забороняється, звільнення від вош проводять за допомогою санітарної обробки, стрижки, вичісування.

Профілактика включає виховання у населення гігієнічних навиків, поліпшення банно-прального обслуговування населення. Індивідуальна профілактика зводиться до регулярного миття тіла із зміною натільної і постільної білизни, періодичному огляду дітей удома, а також в дитячих колективах ; контрольному огляду білизни на педикульоз в колективах за незадовільних санітарно-побутових умов (тривале перебування в дорозі, скупченість при розміщенні людей); попередження тісного контакту із завошивленими людьми.

Себорея (себорейний дерматит). При всіх формах себореї показана вітамінотерапія. Призначають вітаміни групи А і Е - ретинол (аевіт, ретинолу пальмітат), які нормалізують процеси ороговіння і відлущування., а також полівітамінні комплекси (оліговіт, супрадин) курсом 1-1,5 місяці. Показані також левокарнитин, рибофлавін.

Зовнішньо застосовують кортикостероїди: флуцинар, флуметазон (лоринден); бетаметзон (белодерм, акридерм, кутерид), гідрокортизон (кортейд), триамцинолон (полькортолон).

При приєднанні бактерійної інфекції показана антибіотикотерапія. Призначають антибіотики широкого спектру дії (у тому числі і протигрибкові) або за результатами мікроскопії і бактерійного посіву - залежно від вигляду і чутливості збудника.

Інколи призначають препарати цинку, які застосовують зовнішньо у формі аерозолів, шампунів, кремів: пиритіон цинк (фридерм цинк, скин-кап).

При легких формах себореї волосистої частини інколи буває досить зовнішньої терапії: регулярного миття голови правильно підібраним шампунем, вживання лікувальних лосьйонів.

При лікуванні себореї шкіри застосовують креми з антибіотиками і кортикостероїдами, препарати, що містять саліцилову кислоту, резорцинол. За відсутності запальних елементів на шкірі показані косметичні процедури: чищення лиця, протизапальні і розсмоктуючі маски, лікувальний масаж з тальком.

При пігментаціях або рубцевих змінах, що утворилися внаслідок запалення, показані кислотні пилинги, дермабразія.

При себореї величезне значення має правильний режим дня і відпочинку, своєчасна санація осередків хронічної інфекції в організмі (карієс, тонзиліт і так далі), лікування захворювань травного тракту.

З харчування бажано виключити гострі, жирні, смажені страви, солодощі і білий хліб. Всі ці продукти можуть підсилювати прояви себореї.

239. Фармацевтична опіка при симптоматичному лікуванні кашлю. Алгоритм вибору оптимального безрецептурного ЛП, лікарської форми та шляху введення.

Кашель – це складний рефлекторний акт, який виникає як захисна реакція у відповідь на подразнення дихальних шляхів будь-яким агентом (мокрота, слиз, чужорідні тіла і т.д.) і направлений на видалення його з респіраторного тракту. Це найчастіша скарга при простуді й захворюваннях органів дихання. Але можливе виникнення кашлю і у цілком здорових людей - при подразненні дихальних шляхів пилом, різкими запахами, при вдиханні холодного чи сухого повітря. Кашель буває сухим (без виділення мокроти) і вологим (з виділенням мокроти).

Самолікування можливе за допомогою ОТС-препаратів тільки при ГРЗ-простуді і нетяжкій формі гострого бронхіту. При всіх інших випадках необхідна участь лікаря. Особливо треба пам’ятати про туберкульоз легень. Відповідальне самолікування можливе при кашлі з приводу гострих респіраторних захворювань, ларингіту (гавкаючий кашель, подряпування в горлі), трахеїту (болючий кашель з металевим відтінком), гострого бронхіту на початкових етапах – глибокий, болючий кашель, при вдиханні подразнюючих речовин (за умов відсутності ураження загального стану).

Для симптоматичного лікування кашлю використовують наступні фармакотерапевтичні групи препаратів, що відпускаються як безрецептурні лікарські засоби:

1) Муколітичні засоби - прямої дії (ацетилцистеїн) і непрямої дії (амброксол, бромгексин, карбоцистеїн), експекторанти – (гвайфенезин, ердостеїн, алтея лікарська, листя евкаліпту, подорожник великий, корінь солодки, листя плюща), комбіновані препарати (аджиколд рослинний сироп, актифед експекторант, антитусин, атма, бро-зедекс, бронхіал з різними рослинами відхаркувальної дії і вітаміном С, бронхипрет, бронхомед, бронхосан, бронхофіт, геломиртол, гербіон сироп подорожника, гриппал з квітками липи і вітаміном С, грудний еліксир, доктор кашель, доктор МОМ, евкабал, екстра терм, інгалін, колдакт бронхо, кука, лінкос, лоркоф, мукалітан, мілістан від кашлю, пекторал, пектусин, пертусин, плантіс iмуно+плюс, седорил АСГ, стоптусин, суприма-бронхо, таблетки від кашлю, траві сил, трайфед, цетрасепт з ісландським мохом.

2) Протикашльові препарати - наркотичні (кодеїн + терпінгідрат + натрію гідрокарбонат або кодеїн з екстрактом термопсису сухого і коренем солодки) і ненаркотичні протикашльові засоби (бутамірат, окселадин, преноксдіазин, а також комбіновані протикашльові засоби: алекс плюс, бронхобрю, бронхолітин, бронхоцин, вокасепт, глікодин, комбігрип, кофекс, стодаль, тос-май, тофф плюс, туссин плюс, стоптусин.

При визначенні провізором фармакотерапевтичної групи ЛП, лікарської форми та шляху введення слід пам’ятати, що

• протикашльові засоби не призначаються при виділенні великої кількості харкотиння;

• кодеїн, декстрометорфан при тривалому вживанні або у більших дозах пригнічують ЦНС і дихання, не призначають дітям до 2 років, вагітним і годуючим жінкам;

• окселадин (тусупрекс), бутамірат і декстрометорфан викликають кволість, головокружіння і не призначаються водіям і особам, котрі повинні бути уважними;

• бутамірат у великих дозах може викликати блювання, пониження АТ, діарею, пригнічує ЦНС, його у препаратах не призначають дітям до 2 років, вагітним і годуючим жінкам;

• лібексин вживають, не розжовуючи, – через втрату чутливості слизової рота і глотки (має анестезуючі властивості), він викликає сухість в роті і глотці. Його призначають при низькому АТ;

• лікування ацетилцистеїном слід починати з невисоких доз (100-200 мг), оскільки можливий непередбачуваний ефект у вигляді гіперсекреції;

• ацетилцистеїн (АЦЦ) може викликати легеневі кровотечі, порушу­вати функцію печінки і нирок, у хворих на БА викликати бронхоспазм;

• ацетилцистеїн протипоказаний у 1 триместрі вагітності;

• розчин АЦЦ не поєднувати в одному шприці з антибіотиками, при пероральному вживанні антибіотики слід приймати через 2 год;

• амброксол і бромгексин можуть підвищити активність трансаміназ печінки, не сумісні з лужними розчинами, кодеїновими препаратами й холінолітиками;

• амброксол протипоказаний у 1 триместрі вагітності;

• карбоцистеїн не рекомендують особам з ерозивно-виразковими пораженнями ШКТ;

• відхаркувальні засоби не поєднують з протикашльовоми, антигістамінними (згущення харкотиння!); сечогінними, послаблюючими (обезводнення!) засобами;

• відхаркувальні препарати рефлекторної дії при перевищенні дози викликають блювання, протипоказані при захворюваннях шлунка;

• відхаркувальні засоби запивають лужним питтям в додатковій кількості (на 15 – 20 % рідини більше, ніж фізіологічні потреби);

• слід попередити, що клінічний ефект від відхаркувальних засобів наступає на 6-7 день, а в перші 2-3 дні вживання препаратів кашель і виділення харкотиння посилюються;

• при гострому процесі перевагу треба віддавати рослинним препаратам, бо рослинні відвари здійснюють регенерацію слизової бронхів завдяки мікроелементам, біогенним стимуляторам;

• при передозуванні йодидів розвивається йодизм (риніт, сонливість), гіпертиреоз (особливо після 40 років);

• лікування ацетилцистеїном треба починати з невисоких доз (100–200 мг), тому що ефект високих доз може бути непередбачуваним і приводити до вираженої гіперсекреції;

• при пероральному прийомі ацетилцистеїну антибіотики треба приймати через 2 год;

• бромгексин та амброксол не сумісні з лужними розчинами, з препаратами, які містять кодеїн, з холінолітиками;

• амброксол збільшує ступінь проникнення антибіотиків в бронхіальний секрет та слизову оболонку бронхів;

• карбоцистеїн не призначають особам з ерозивно-виразковими ураженнями шлунково-кишкового тракту;

• відхаркувальні лікарські засоби не призначають лежачим хворим.

Побічні властивості: диспепсії, алергії, пониження АТ. Крім того кодеїн­вмісні засоби викликають закрепи, пригнічення дихального центру, залежність.

240. Фармацевтична опіка при симптоматичному лікуванні та профілактики риніту. Алгоритм вибору оптимального безрецептурного ЛП, лікарської форми та шляху введення.

Риніт (насморк) - це один з симптомів ГРЗ, але також може бути проявом

1) алергії;

2) самостійним захворюванням, яке потребує консультації лікаря;

3) аденоїдів;

4) чужерідного тіла в носовому ході (з гнійними виділеннями, кро­вотечами);

5) синуситу (гострого чи хронічного) – затруднене носове дихання, біль, субфебрилітет;

6) озени (смердючий насморк) – хронічне захворювання з різкою атро­фією слизової – густі виділення, що зсохлися в смердючі кірки, свер­біння в носі, різке зниження нюху;

7) інфекційних захворювань (грип, дифтерія і т.д.).