1. Визначення понять «хімічна назва», «міжнародна непатентована назва», «торговельна назва» лп.

Хімічна назва (1.повна, 2.раціональна) – використовується у спеціальних довідниках хімічного та фармакокінетичного характеру, НТД, іноді в анотаціях; у медичній практиці – рідко. Хімічні назви є похідними від молекулярних формул діючих речовин і характеризують хімічну структуру молекули. Хімічна формула речовини показує, з яких елементів складається дана речовина та скільки атомів кожного елемента входить до складу його молекули.

Міжнародна непатентована назва (МНН, INN – International Nonproprietary Names) – рекомендована ВООЗ, яка на відміну від торговельної назви, використовується для ідентифікації не самого ЛЗ, а діючої речовини (субстанції), яка входить до його складу. Використання МНН у значній мірі полегшує процес відбору ЛЗ і проведення фармакоекономічних та маркетингових досліджень, допомагає вільно орієнтуватися у потоці фармацевтичної продукції. Ідентифікацію активної речовини лікарського засобу здійснюють за спрощеною назвою, яка утворена від раціональної хімічної назви, і відома як єдина, загальнодоступна, родова, або міжнародна непатентована назва (МНН). МНН складаються за спеціальними правилами і присвоюються (реєструються) ВООЗ, вони не можуть бути об’єктами приватної власності.

Торгова назва – спрощена назва ЛЗ (на відміну від хімічної назви), яка присвоюється фірмою-виробником у комерційних цілях (може бути як патентованою, так і непатентованою). Це назва, під якою лікарський засіб надходить до цивільного обороту. Ця назва має ідентифікувати товар (лікарський засіб) та, опосередковано, його виробника. Однак вона може бути як оригінальною (тобто спеціально вигаданою або обраною для певного препарату), так і “невласною”: міжнародною непатентованою.

2. Фактори, які впливають на клінічну ефективність лп.

Фактори, зумовлені лікарською речовиною: джерело отримання, хімічна структура, доза. Фактори, зумовлені особливостями людського організму: видові особливості, маса тіла, стать, вікові особливості, спадкові чинники, стан організму, індивідуальна чутливість.

Фізичні властивості (агрегатний стан, ступінь подрібнення або леткості, молекулярна маса, розчинність у воді чи ліпідах, ступінь дисоціації) визначають характер, силу і швидкість дії лікарської речовини.

Фармакологічна активність речовин залежить не тільки від характеру й послідовності атомів, а й від їх просторового розташування в молекулі, тобто від просторової ізомерії (стереоізомерії) молекул -оптичної, геометричної і конформаційної.

3. Клініко-фармакологічна характеристика різних шляхів введення лп.

 При парентеральному введенні (в/в, внутрішньоартеріально, в/м, підшкірно) речовини на місці контакту з тканинами, як правило, не змінюються. Оминаючи біологічні фільтри, вони надходять у загальний кровообіг. Цей шлях використовують рідко з метою запобігання надходженню в організм чужорідних речовин, здатних викликати алергічні реакції та інфекційні процеси. Як правило, він використовується для надання швидкої допомоги, коли необхідно отримати миттєвий ефект (напр., при набряку легенів в/в уводять фурасемід), при введенні ліків у великих об’ємах або при тривалому введені ліків (в/в, крапельно), коли ліки можуть викликати місцеве ушкодження тканини (цитотоксичні препарати).

При в/м і підшкірному введенні ліків АФІ потрапляють до загального кровотоку, не проходячи через пори капілярів, тому швидкість їх усмоктування визначається питомим кровотоком ділянки і залежить від місця ін’єкції.

Застосування спинномозкових, внутрішньочерепних та інших Ш.в.л. потребують великого практичного досвіду фахівців, наявності стерильних, абсолютно прозорих, справжніх водних розчинів нейтральної реакції, тому їх використовують значно рідше. Дія ліків, уведених цими Ш.в.л., розвивається швидко.

Ліки, введені сублінгвально, ректально і вагінально, не потрапляють у систему воротної вени і в печінку; цими Ш.в.л. найбільш раціонально вводити ліки з речовинами, які помітно руйнуються в процесі метаболізму першого проходження.

Ректальний Ш.в.л. є бажаним для ЛП з неприємним смаком і запахом через їх подразнювальну дію, а також у педіатрії (у випадках, коли діти знаходяться в стані непритомності, схильні до блювання, вередливі, відмовляються приймати ліки). При ректальному застосуванні ліків зменшується кількість випадків побічних ефектів, особливо алергічних реакцій.

пероральний — транспорт ліків через мембрани епітеліальних клітин ШКТ. Його ефективність залежить від зміни рН у різних його відділах, площі поверхні всмоктування на одиницю об’єму (по ходу ШКТ), перфузії тканини, руху слизу і жовчі, властивостей мембран епітеліальних клітин тощо.