32. Екологічний моніторинг.

Як функція управління екологічний моніторинг — це ді­яльність уповноважених державних органів по спостереженню, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін та розроблення науко­во обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття рі­шень в галузі охорони довкілля.

Ця діяльність регулюється Положенням про Державну сис­тему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабіне­ту Міністрів України від 30.03.1998 р.³.

Моніторинг здійснюється з метою накопичення інформації про стан довкілля, забезпечення обґрунтованості природоохо­ронних заходів, прийняття ефективних управлінських рішень в галузі природокористування і охорони довкілля. Завданням еко­логічного моніторингу є своєчасне виявлення, оцінка та опрацювання на цій основі рекомендацій і прогнозів по попереджен­ню й усуненню негативних процесів, що відбуваються у навко­лишньому середовищі.

Суб'єкти екологічного моніторингу — органи виконавчої влади, спеціалізовані організації, що уповноважені на здійснен­ня функцій моніторингу. Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприро­ди, Держводгоспом, Держкомземом, Мінбудом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу.

Об'єктами моніторингу виступають: навколишнє природ­не середовище, його окремі компоненти, негативні зміни якості навколишнього середовища, що спричиняють негативний вплив на здоров'я людей та безпеку територій, види діяльності, що пред­ставляють потенційну загроза для довкілля та людини, облад­нання, технології чи інші технічні об'єкти, існування, викорис­тання, знищення яких становить загрозу для екологічної безпе­ки, надзвичайні ситуації та обставини, що склалися, території та природні системи, що мають особливий статус тощо.

Складовими частинами державної системи моніторингу дов­кілля є моніторинг земель, вод, лісів та інших природних об'єк­тів. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 9.03.1999 р. затверджено Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря², тобто збору, збереження і аналізу інформації про стан атмосферного повітря та викидів забруднюючих речовин в нього.

33. Екологічний контроль.

Екологічний контроль— це діяльність відповідних суб'єк­тів, спрямована на забезпечення додержання вимог законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами, організа­ціями, громадянами.

Як зазначено в ст. 34 Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища», завдання контролю у галу­зі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними орга­нами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і підпорядкування, а також громадянами.

Об'єктами екологічного контролю є: стан довкілля і його ком­понентів, виконання заходів щодо охорони довкілля з боку при-родокористувачів, забезпечення заходів екологічної безпеки, до­тримання екологічного законодавства, екологічних норм, правил і нормативів¹.

В залежності від системи органів, які здійснюють екологіч­ний контроль, можна розрізняти такі його види;державний, ви­робничий, відомчий, самоврядний, громадський.

Державний екологічний контроль здійснюють спеціально уповноважені державні органи; він має надвідомчі функції; по-кликаний контролювати діяльність суб'єктів всіх форм госпо­дарювання; допускає можливість застосування до порушників заходів державного примусу. Основні функції державного еко­логічного контролю покладені на Державну екологічну інспек­цію, що діє в складі Мінприроди та інші спеціальні під­розділи Мінприроди України: Державну екологічну інспекцію Азовського моря, Державну Азово-Чорноморська екологіч­ну інспекцію.

Методами екологічного контролю Держекоінспекції є пере­вірки, спостереження; видача чи анулювання дозволів, дача обо­в'язкових вказівок; накладення заборон і обмежень; притягнення до юридичної відповідальності. Одним з методів і важливих механізмів впливу на суб'єктів, які порушують екологічні вимо­ги, є можливість закриття, зупинення чи припинення роботи відповідних підприємств.

Відомчий контрольреалізується у рамках відповідних міні­стерств і комітетів, які здійснюють управління окремими при­родними об'єктами і поширюється на підпорядкованих їм суб'єк­тів.

Виробничий контроль має на меті перевірку дотримання еко­логічних вимог на конкретному підприємстві.

Суб'єктами самоврядного контролювиступають органи міс­цевого самоврядування. Він передбачений Земельним кодексом України лише щодо земельних ресурсів (ст. 189).

Громадський екологічний контроль, як передбачено Законом «Про охорону навколишнього природного се­редовища», здійснюється громадськими інспекторами охоро­ни навколишнього природного середовища.

У літературі виділяють форми гюгіетзеджувального і поточ­ного державного екологічного контролю. 3авданням попереджувального контролю є недопущення господарської, управлінської та іншої діяльності, яка в майбутньому може спричинити шкід­ливий вплив на природу. Поточний державний екологічний контроль здійснюється на стадії експлуатації під­приємств чи інших екологічно значимих об'єктів, у процесі при­родокористування¹.

Особливим різновидом екологічного контролю виступає екологічний аудит, тобто документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встанов­лення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим кри­теріям екологічного аудиту.