- •Інтелектуальна власність
- •Глава 5. Захист інтелектуальної власності
- •Глава 6. Методи оцінки інтелектуальної власності 188
- •Глава 7. Сучасні інформаційні технології
- •Глава 8. Інтернет і питання права 279
- •Глава 1. Інтелект, інтелектуальна творчість та інтелектуальна власність
- •1.1. Характеристика основних понять
- •1.2. Поняття інтелектуальної власності та система її правової охорони Поняття інтелектуальної власності
- •Основні інститути права інтелектуальної власності
- •1.3. Історія та еволюція авторського права
- •1.4. Основні функції та принципи авторського права і. Поняття авторського права
- •2. Основні завдання (функції) авторського права
- •3. Принципи авторського права
- •Виняткова природа і види авторського права
- •1. Виняткова природа авторського права
- •2. Авторське право і окремі авторські правомочності
- •3. Види авторського права
- •3.1. Особисті немайнові права автора
- •3.2. Майнові права авторів
- •4. Вільне використання, творів
- •1.5. Об'єкти авторського права
- •1. Поняття і ознаки об'єкта авторського права
- •Суб'єкти авторського права 1. Автори творів
- •2. Спадкоємці та інші правонаступники
- •3. Термін дії авторського права
- •Глава 2. Нормативно-правова база
- •2.1. Загальна характеристика
- •2.2. /Nfernef-доступ до нормативно-правової бази
- •2.3. Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення стосовно питань захисту інтелектуальної власності
- •Кримінальний кодекс України
- •Кодекс України про адміністративні правопорушення
- •2.4. Правова база в сфері охорони використання комп'ютерних програм та баз даних
- •Глава 3. Організації, які захищають авторські і суміжні права
- •3.1. Організації України
- •Положення про Державне агентство України з авторських і суміжних прав
- •3.2. Міжнародні організації
- •3.3. Концепція розвитку стосунків з Європейським Союзом у галузі авторського права і суміжних прав
- •3.4. Програма інтеграції України до Європейського Союзу у галузі авторського права і суміжних прав
- •77. Сучасний стан розвитку системи охорони авторського права і суміжних прав
- •III. Нормативно-правові акти Європейського Союзу в галузі авторського права і суміжних прав
- •IV. Стратегічні напрями інтеграції у галузі авторського права і суміжних прав
- •V. Наближення законодавства України до норм і правил єс у галузі авторського права і суміжних прав
- •VI. Забезпечення правомірного використання в Україні об'єктів авторського права і суміжних прав
- •VII. Розвиток та удосконалення інституційної бази охорони авторського права і суміжних прав та механізмів їі впровадження
- •Глава 3. Організації, які захищають авторські і суміжні права
- •VIII. Фінансове забезпечення Програми інтеграції України до єс у галузі авторського права і суміжних прав
- •Глава 4. Міжнародна система охорони інтелектуальної власності
- •4.1. Значення міжнародної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності для України
- •4.2. Основні завдання і напрями діяльності міжнародної системи охорони інтелектуальної власності
- •4.3. Всесвітня організація інтелектуальної власності
- •4.4. Міжнародні договори та угоди у сфері охорони промислової власності воів
- •4,5. Міжнародні конвенції і договори з охорони авторського права і суміжних прав
- •4.6. Регіональні міжнародні організації з питань охорони інтелектуальної власності
- •4.7. Участь України у створенні та діяльності Міждержавної ради з питань охорони промислової власності країн Співдружності Незалежних Держав (снд)
- •4.8. Євразійська патентна конвенція, її мета і завдання. Євразійська патентна організація
- •4.9. Багатосторонні і двостороння міжнародна співпраця у сфері охорони інтелектуальної власності
- •4.10. Міжнародна співпраця у створенні, удосконаленні та розвитку національної законодавчо-нормативної бази у сфері охорони інтелектуальної власності в Україні
- •4.11. Участь України в міжнародній співпраці з питань стандартизації у сфері охорони промислової власності
- •4.12. Міжнародна співпраця у створенні та вдосконаленні національного патентно-інформаційного фонду та довідково-пошукового апарату
- •4.13. Участь України в міжнародних програмах підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з охорони інтелектуальної власності
- •4.14. Участь неурядових і громадських організацій України в міжнародній співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності
- •4.15. Співпраця з Всесвітньою торговельною організацією
- •Глава 5. Захист інтелектуальної власності і комп'ютерного авторського права
- •5.1. Основні охоронні документи
- •5.2. Авторський договір
- •Авторський договір (із штатним співробітником)
- •Авторський договір
- •Контракт
- •1. Загальні положення
- •2. Права і обов'язки сторін
- •3. Відповідальність сторін
- •4. Заключні положення
- •5.3. Державна реєстрація прав автора на твори науки, літератури і мистецтва
- •Положення
- •Свідоцтво про державну реєстрацію прав автора на твір
- •Про державну реєстрацію договорів, які зачіпають права автора на твір №
- •Розміри зборів
- •5.4. Судовий порядок захисту прав на об'єкт інтелектуальної власності
- •1. Цивільно-правові способи захисту прав
- •2. Карна відповідальність за порушенння прав
- •3. Процедура вирішення спорів
- •4.2. Порушення авторських і суміжних прав
- •4.3. Порушення товарного знака і комерційна діяльність під чужим ім'ям
- •Глава 5. Захист інтелектуальної власності..
- •4.4. Порушення прав на промислові зразки
- •Глава 6, методи оцінки інтелектуальної власності
- •6.2. Оцінка ризику
- •6.3. Метод аналізу чутливості
- •6.4. Основи методології вартісної оцінки інтелектуальної власності
- •1. Витратний підхід
- •1.1. Метод фактичних витрат
- •1.2. Метод планових витрат
- •1.3. Метод вартості заміщення
- •1.4. Метод відновлюваної вартості
- •1.5. Метод коефіцієнтів
- •2. Ринковий підхід
- •2.1. Метод порівняльних продаж
- •2.2. Метод ринку інтелектуальної власності
- •2.3. Метод експертних оцінок
- •3. Доходний (фінансовий) підхід
- •3.1. Метод комерційної значущості
- •3.2. Метод прибутку
- •3.3. Метод економічного ефекту
- •3.4. Метод капіталізації доходу (прибутку)
- •Глава 7. Сучасні інформаційні технології та комп'ютерне авторське право
- •7.1. Поняття, завдання та напрямки правового регулювання у сфері інформаційних відносин
- •7.2. Теоретична концепція розвитку інформаційного законодавства
- •1. Суть концепцій
- •2. Законодавство про інформаційні відносини у сфері авторського права
- •7.3. Правовий статус учасників у сфері інформаційних відносин
- •1. Автор програм, баз даних та інформаційних систем
- •3. Суб'єкти авторського права — творці програм, баз даних та інформаційних систем
- •4. Суб'єкти винахідницького права у сфері інформаційних відносин
- •5. Створення програм, баз даних та інформаційних систем у співавторстві
- •6. Інші суб'єкти права на програму, бази даних та інформаційні системи
- •7. Позначення авторських прав на програми, бази даних та інформаційні системи
- •8. Юридичні особи як суб'єкти авторського права у сфері інформаційних відносин
- •9. Держава як суб'єкт авторських прав у сфері створення і використання програм, баз даних та інформаційних систем
- •10. Користувач (або споживач) інформації як учасник відносин у сфері використання інформаційних систем
- •7.4. Права та обов'язки учасників інформаційних відносин
- •1. Зміст інформаційних відносин
- •2. Підстави виникнення цивільних правовідносин у сфері створення та використання програм, баз даних та інформаційних систем
- •3. Суб'єктивне авторське право у сфері інформаційних відносин
- •5. Особисті немайнові права автора програми, бази даних, інформаційних систем
- •7. Передача майнових прав на програми, бази даних та інформаційні програми за договором
- •8. Вільне використання програм, баз даних та інформаційних систем
- •9. Право на авторську винагороду — основне майнове право авторів програм, баз даних та інформаційних систем
- •10. Договір між автором програми, бази даних, інформаційної системи і користувачем
- •7.5. Дослідження проблем глобальноїінформаційної мережі Internet у сша та країнах Європи, формування законодавства у цій сфері
- •1. Проблеми конфіденційності у сфері інформаційних відносин у сша, Японії та ряді країн Європи
- •7.6. Шляхи формування і розвитку законодавства України у сфері інформаційних відносин
- •1. Розвиток законодавства України у сфері інформатизації
- •2. Першочергові завдання створення інформаційного ринку в Україні
- •3. Поява нових видів наукової діяльності у сфері інформаційних відносин
- •4. Можливість розвитку нової галузі — правової інформатики в XXI столітті
- •5. Розвиток інформаційних систем в Україні
- •6. Розвиток Глобальної Інформаційної Інфраструктури та Internet за участю України
- •Глава 8. Інтернет і питання права
- •8.1. Загальні положення
- •8.2. Правота Інтернет
- •8.3. Доступ до Інтернет
- •8.4. Проблема відповідальності інформаційних провайдерів
- •8.5. Захист сайтів в Інтернет
- •8.6. Іменне право
- •Право цифрових грошей
- •Право цифрових операцій
- •Право цифрових суперечок
- •Право цифрового державного керування
- •АнтоновоЛогія — Закони автора книги стосовно інтелектуальної власності і комп'ютерного авторського права Інтелект — це те, що водночас і є і немає, та перевірити це неможливо
- •Творчість — це процес, що не ходить, не бігає, не стрибає, а здійснюється
- •Знання — це сила, коли вони є, і щастя — коли немає
- •Інформація — це добро, коли вона до справи, та зло — коли взагалі
- •Різне — це ту rami- фрутті
- •Закон України про авторське право і суміжні права Розділ і загальні положення
- •Розділ II авторське право
- •Розділ III суміжні права
- •Концепція
- •Закон України про науково-технічну інформацію
- •Розділ і загальні положення
- •Розділ II правовий режим науково-технічної інформації
- •Розділ III національна система науково-технічної інформації
- •Розділ IV ринок науково-технічної інформації
- •Розділ V державна політика в сфері науково-технічної інформації
- •Розділ VI
- •Розділ «Інтелектуальна власність і комп'ютерне Авторське право»
- •Положення про дистанційну освіту
- •1. Загальні положення
- •1J. Основні терміни та їхні визначення
- •1.2. Правове забезпечення дистанційної освіти
- •1.2.1. Документи, на яких ґрунтується це Положення
- •1.2.2. Інші нормативно-правові документи, що необхідні для правового забезпечення дистанційної освіти
- •1.3. Державна політика щодо дистанційної освіти в Україні
- •1.3.1. Головні засади державної політики
- •1.3.2. Реалізація державної політики щодо розвитку сдо
- •2. Система дистанційної освіти в Україні (сдо)
- •2.1. Головна мета, основні стратегії і завдання сдо
- •2.1.1. Головна мета сдо
- •2.1.2. Основні стратегії сдо
- •2.1.3. Основні завдання сдо
- •2.2. Інфраструктура сдо
- •2.2.1. Телекомунікаційні мережі, що забезпечують реалізацію дистанційного навчання
- •2.2.2. Мережа центрів сдо
- •2.2.5. Науково-методична комісія сдо
- •2.2.6. Експертна комісія сдо
- •2.2.7. Банк атестованих дистанційних курсів сдо
- •2.2.8. Органи управління сдо
- •2.2.9. Повноваження органів управління
- •3. Стандарти дистанційної освіти
- •3.1. Стандарти вищої освіти, що здобувається за дистанційною формою навчання (стандарти вищої дистанційної освіти)
- •3.1.1. Діючі стандарти вищої освіти
- •3.1.2. Стандарти на технології дистанційного навчання
- •3.1.3. Розроблення та використання стандартів на технології дистанційного навчання
- •3.3. Стандарти загальної середньої освіти, що здобувається за дистанційною формою навчання
- •4. Навчальні заклади та інші організації, установи, що надають освітні послуги за дистанційною формою навчання
- •4.1. Право та умови здійснення навчання за дистанційною формою 4.1.1. Право на здійснення навчання за дистанційною формою
- •4.1.2. Умови здійснення навчання за дистанційною формою
- •4.2.1. Організаційні моменти щодо створення, реорганізації та ліквідації структурного підрозділу чи закладу навчання за дистанційною формою
- •4.2.2. Організаційні моменти щодо процесу навчання за дистанційною формою
- •4.3. Професійно-технічні навчальні заклади
- •4.4. Загальноосвітні навчальні заклади
- •5. Організація навчально-виховного процесу за дистанційною формою навчання
- •5.1. Організація навчального процесу за дистанційною формою навчання у вищому навчальному закладі
- •5.1.1. Учасники навчально-виховного процесу
- •5.1.3. Особи, що навчаються за дистанційною формою
- •5.1.4. Особливості навчально-виховного процесу в дистанційному навчанні
- •5.2.2. Педагогічні та інженерно-технічні працівники
- •5.2.3. Учні (слухачі)
- •5.2.4. Організація навчального процесу
- •5.3. Організація навчально-виховного процесу
- •5.3.2. Вчителі та інженерно-технічні працівники
- •5.3.3. Учні (вихованці)
- •5.3.4. Організація навчального процесу
- •6. Забезпечення дистанційної освіти
- •6.1. Науково-методичне забезпечення дистанційного навчання 6.1.1. Заклади та установи, що беруть участь у науково-методичному забезпеченні дистанційного навчання
- •6.1.2. Напрями науково-методичного забезпечення
- •6.2. Кадрове забезпечення дистанційного навчання
- •6.2.1. Категорії кадрового забезпечення дистанційного навчання
- •6.2.2. Система підготовки (підвищення кваліфікації) фахівців дистанційного навчання
- •6.3. Технічне забезпечення дистанційного навчання
- •6.3.1. Телекомунікаційне забезпечення
- •6.3.2. Апаратне забезпечення
- •6.3.3. Програмне забезпечення
- •6.3.4. Інформаційне забезпечення
- •6.4. Матеріально-технічна база дистанційної освіти
- •7. Фінансові відносини в сфері дистанційної освіти
- •8. Міжнародне співробітництво у сфері дистанційної освіти
- •8.1. Головні напрями міжнародного співробітництва у сфері дистанційної освіти
- •8.2. Права учасників міжнародного співробітництва
- •Закон України про інформацію
- •Розділ і загальні положення
- •Розділ II інформаційна діяльність
- •Розділ III
- •Розділ IV учасники інформаційних відносин, їх права та обов'язки
- •Розділ V
- •Розділ VI міжнародна інформацціна діяльність. Співробітництво з іншими державними зарубіжними і міжнародними організаціями в галузі інформації
- •Видавнича діяльність Закон України про видавничу справу
- •Розділ і загальні положення
- •Розділ II організація і здійснення видавничої справи
- •Розділ III міжнародне співробітництво у видавничій справі
- •Розділ IV припинення діяльності у видавничій справі. Відповідальність за порушення закону україни «про видавничу справу»
- •Розділ V прикінцеві положення
- •Кабінет міністрів україни постанова
- •Про Державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції
- •Положення
- •Загальні питання
- •Закон України про захист інформації в автоматизованих системах
- •Розділ і загальні положення
- •Розділ II відносини між суб'єктами в процесі обробки інформації в ас
- •Розділ III
- •Розділ IV організація захисту інформації в ас
- •Розділ V відповідальність за порушення закону про захист інформації
- •Розділ VI міжнародна діяльність в галузі захисту інформації в ас
- •1. Загальні положення
- •3. Завдання фонду
- •4. Обов'язки з обслуговування користувачів
- •5. Фінансове забезпечення фонду
- •Примірне тимчасове положення
- •Порядок внесення до Реєстру
- •Вилучення з Реєстру
- •Користування інформацією Реєстру
- •Заява про внесення до Реєстру навчальних комп'ютерних програм
- •Поштова адреса (місцезнаходження, постійне місце проживання)
- •Коротка історія копірайта
- •Диктатура копірайта
- •6. Здійснює:
8.2. Правота Інтернет
При вирішенні практичних питань, що виникають, користуються нормами права, які були створені до появи мережі. Можна сказати, що все наше розуміння права, його концепції були закладені ще в епоху Римської Імперії. Зрозуміло, з тих пір право не стояло на місці, воно слідувало за потребами людей, що виникали в процесі розвитку людства. Проте ми звикли мислити в категоріях світу речей. Людина, яка живе на землі, звикла поділяти її кордонами і бути на своїй ділянці господарем. Зовсім нещодавно в історичному масштабі відбулися значні якісні зміни, які необхідно враховувати, коли говоримо про телекомунікації. Визнані універсальні права людини і характер відносин у суспільстві змушує говорити про перехід від стану індустріального суспільства до суспільства інформаційного.
Загальна декларація прав людини 1948 р. була першим документом, в якому були закріплені основні права людини. Напевно, немає потреби пояснювати, що їхня дія не залежить від державних кордонів і є універсальною. Спочатку ця декларація була рекомендаційним актом, але в силу її широкого застосування вона стала обов'язковим документом. У ній проголошено право людини «шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів» Це право може бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Обмеження цього права було доповнено в Міжнародному пакті про цивільні й політичні права 1966 р. цілями «охорони державної безпеки» і «здоров'я і моральності населення». Навколо цих обмежень і розгортаються суперечки прихильників теорії вільного потоку інформації і прибічників цензури і фільтрування інформації. Вочевидь, можна сказати, що зазначене право людини існує і що будь-які обмеження його повинні бути виключенням із правила в розумних межах. Це право, цей принцип, імовірно, повинний скласти основу нової галузі права — інформаційного права.
У своїх творах письменники-фантасти часто змальовують нашу планету єдиною. У цьому виражається мрія багатьох людей пре зняття штучних бар'єрів між народами. Ця мрія дотепер залишалася нездійсненною. Але з появою інтернаціональної мережі стало можливим говорити про глобальне суспільство.
Мережа Інтернет породила новий інформаційний простір — кібер-простір і навіть новий тип культури — кіберкультуру. Культурологи говорять, що причина цього — наявність особливих потреб особистості, що не могли бути задоволені традиційними засобами. Ці потреби — воля поширення інформації та воля спілкування.
В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства держави проголошують наступний принцип: «усі люди скрізь, без винятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства».
На перший погляд, така постановка питання здається антипра-вовою, що сприяє беззаконню і розгулу хакерства. Насправді ж, мова йде зовсім не про позбавлення мережі правового регулювання, в про визначення правил юрисдикції, що повинні застосовуватися де відповідних суспільних відносин. Це вкрай необхідно для вирішення таких питань як встановлення меж державного регулювання в даній галузі і відповідальності осіб, що використовують кіберпростір. Так, наприклад, чи може держава заборонити розміщення інформації е Інтернеті, що за законами цієї держави незаконна, в іншій державі? Чи може вона заборонити своїм громадянам доступ до такої інформації? Чи повинен автор ресурсу відповідати за порушення, наприклад, фірмового імені чи торгових марок, якщо правовласник за кордоном? Відповіді на численні подібні питання можуть бути дані, тільки якщо буде побудована єдина теоретична концепція кібер-простору.
Однак неправильно було б провести просту аналогію кіберпрос-тору з такими об'єктами як космос чи відкрите море. Питання трохи більш складне, аніж проведення простої аналогії, хоча б тому, що в нас немає ні судна, ні якогось матеріального знака, на якому можна було б відзначити приналежність до держави, національність. Тільки учасники відносин, що роблять які-небудь дії з передачі даних, мають свою приналежність до тієї чи іншої держави. Відповідно й держава може здійснювати над ними свою юрисдикцію щодо цих дій.
Небезпека, що залишається — спроба держави відокремити свою частину Інтернету напівпрозорою «залізною завісою», фільтруючи доступ. Тут на допомогу мережі повинні прийти принципи міжнародного публічного права, і якщо обмеження свободи інформації будуть виходити за розумні рамки, прийняті в міжнародному праві, дії держави повинні бути визнані такими, що порушують міжнародне право, і спричинити до відповідних засобів. У випадку, коли інформація перетворюється в пропаганду ідей, що суперечать міжнародному праву, існує також можливість реакції засобами міжнародного права.
Отже, виходячи з глобального характеру мережі, переслідуючи мету захисту прав і свобод людини і подальшого розвитку світового інформаційного простору, пропонуються наступні підходи до проблеми правового регулювання Мережі:
1) основа правового режиму в кіберпросторі повинна визна- чатися міжнародним публічним правом, що визначає за- гальні і спеціальні принципи, такі як:
право на свободу інформації;
єдиний глобальний характер інформаційного суспільства:
відкритість доступу;
пріоритет повідомлень про лихо;
інші загальновизнані права людини і принципи права;
ніяка держава не має суверенітету над кіберпростором чи якою-небудь його частиною;
існують дві основні групи відносин: з доступу в мережу і з використання мережі. У першому випадку суб'єктами виступають провайдер доступу і користувач, у другому випадку — провайдер інформації, одержувач інформації і творець інформації. Стосовно дій усіх цих осіб держави здійснюють свою юрисдикцію;
4) технічні питання: установлення стандартів для роботи програмного й апаратного забезпечення, розподіл зон адрес і т.ін. повинні зважуватися на міжнародному рівні для забезпечення однаковості в цих стандартах.