Основні інститути права інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність представлена трьома самостійними інс­титутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні пра­ва, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Авторським правом і суміжними правами регулюються відноси­ни, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням літе­ратурних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, а також наукових праць, серед яких необхідно виділити програми для ЕОМ і бази даних. Англійською мовою авторське право позначається терміном «копірайт» (copyright) . Значення цього терміна полягає в тому, що тільки автор твору або його правонаступник має право дати дозвіл на виготовлення копій твору, наприклад, книжки чи кінофільму.

Авторське право і суміжні права повинні сприяти створенню умов для заняття творчою працею, забезпечувати правове визнання та охорону досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів та отримання доходів тощо. Основними завданнями авторського права і суміжних прав називають стимулювання творчої активності авторів творів літера­тури, мистецтва, науки і створення умов для широкого використан­ня цих творів в інтересах суспільства, оскільки підвищення рівня охорони прав авторів ні в якому разі не повинно перешкоджати ви­користанню їх творів з метою освіти і просвіти або бути перешкодою у прагненні якнайширшої аудиторії читачів, глядачів, слухачів озна­йомитися з ними.

До основних принципів авторського права і суміжних прав на­лежать:

1. Свобода творчості.

Забезпечуючи свободу творчості, авторське право і суміжні права охороняють усі твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх призначення, переваг і способу вираження. З цією метою закон не обмежує коло творів, що охороняються, яким-небудь переліком. Ав­тори творів вільні у виборі теми, сюжету, жанру і форми втілення ство­рюваних ними художніх образів, і самостійно вирішують питання про випуск свого твору в світ, надання твору остаточної форми тощо.

2. Невідчужуваність особистих немайнових прав автора. Особисті немайнові права (право авторства, право на авторське

ім'я, право на захист репутації автора тощо) зберігаються за автором навіть у тих випадках, коли твір створено в порядку виконання служ­бового завдання.

3. Принцип свободи авторського договору.

Не може вважатися нормальним жорстке нормативне закріплен­ня правил, що детально регламентують відносини авторів і корис­тувачів творів, які в принципі повинні визначатися вільним воле­виявленням самих сторін.

4. Поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства.

Визначення розумних меж монопольного права автора на вико­ристання створеного ним твору є однією з головних проблем автор­ського права. Суспільство рівною мірою зацікавлене як у вільному доступі до створених своїми громадянами творів, так і в тому, щоб створювані твори ефективно охоронялися нормами авторського пра­ва і суміжних прав.

Суміжними правами (правами, суміжними з копірайтом) нази­вають права на такі об'єкти як: виконавська діяльність артистів, фонограми, постановки, передачі організацій ефірного і кабельногс мовлення тощо. Об'єднання в єдиному інституті двох зазначених груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виник­нення і здійснення суміжних прав і прав авторів створених творів, а також урегульованістю відповідних відносин єдиним законом.

Промислова власність є частиною інтелектуальної власності і безпосередньо стосується творів людини у будь-якій сфері її діяль­ності. Об'єктами промислової власності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменуван­ня, географічні вказівки походження товарів тощо.

Вираз «промислова власність» досить умовний, оскільки безпо­середньо у промисловості застосовують в основному винаходи, корис­ні моделі та промислові зразки, які на відміну від сфери матеріаль­ного виробництва (товари, промислова продукція) об'єктивуються в описах, розрахунках, кресленнях, що можуть бути тиражовані та передані у промислове виробництво. Знаки для товарів і послуг, фір­мові найменування, географічні вказівки походження товарів, що відносяться до об'єктів промислової власності, становлять інтерес пе­редусім для комерційних цілей. Термін «промислова власність» вико­ристовують тому, то винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо, оцінюються передусім з позицій промислової значущості, економічної ефективності, отримання при­бутку під час їх використання у виробничій діяльності.

Право на об'єкти промислової власності регулює майнові, а та­кож пов'язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і про­мислових зразків, що також, як і твори науки, літератури і мис­тецтва, являють собою результати інтелектуальної, творчої діяль­ності. Однак, якщо у творах науки, літератури і мистецтва основна цінність і предмет правової охорони — їх художня форма і мова, які відображають їхню оригінальність, то в об'єктах патентного права цінність становить сам зміст тих рішень, які відшукані авторами. На відміну від форми авторського твору, яка фактично неповторна і мо­же бути лише запозичена, рішення як продукт, спосіб або зовнішній вигляд виробу може бути розроблено незалежно від його першого творця й іншими особами.

До основних принципів патентного права належать:

1. Надання охорони лише тим розробкам, які в офіційному по­рядку визнані патенто спроможними винаходами, корисними мо­делями і промисловими зразками.

Дотримання формальностей, пов'язаних з офіційним визнанням патентоспроможності розробки, є обов'язковою умовою охорони. До них належать надання охорони тільки тим розробкам, які володі­ють новизною, необхідність розкриття суті рішення як умова надан­ня охорони, об'єктивна повторюваність тих рішень, які охороня­ються патентним правом тощо.

На державне визнання й охорону своїх прав можуть претенду­вати тільки ті заявники, які першими подали правильно оформлену заявку на видачу патенту.

2. Визнання за власником патенту виняткового права на вико- ристання запатентованого об'єкта.

Тільки власник патенту може виготовляти, застосовувати, вво­зити, продавати або іншим чином вводити в обіг запатентований об'єкт промислової власності. На всіх інших осіб покладається па­сивний обов'язок стримуватися від порушення прав власника па­тенту. Будь-яке не санкціоноване договором або законом вторгнення у виняткову сферу власника патенту повинно припинятися, а на порушника накладатися передбачені законом санкції.

3. Надання охорони передусім справжнім авторам винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

У разі подання заявки на видачу патенту особою, яка не є авто­ром об'єкта промислової власності, ця особа повинна подати дока­зи, які підтверджують її право на подання заявки. Саме справжнім авторам надається можливість отримати патент і стати власником патенту. Якщо згідно із законом право на отримання патенту має ін­ша особа (наприклад, роботодавець автора), закон гарантує отриман­ня авторами винагороди, пропорційної економічній цінності відпо­відного об'єкта, або іншій вигоді, отриманій роботодавцем від його використання. При цьому за авторами у всіх випадках визнають­ся особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності, які є безстроковими і невідчужуваними.

4. Дотримання розумного балансу інтересів власника патенту та інтересів суспільства.

Зважений баланс інтересів патентовласника і суспільства відоб­ражають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані су­спільними потребами (разове виготовлення ліків в аптеках за рецеп­тами лікаря, проведення наукового експерименту тощо).

Важливим елементом ринкової економіки є індивідуалізація під­приємців, а також виробленої ними продукції, виконаних робіт і по­слуг (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо). При­чому охорона інтересів власників виняткових прав на ці об'єкти заснована на дещо інших принципах, ніж охорона прав власників патентів. Законодавство не розглядає названі об'єкти як результати творчої діяльності і не визнає за їх конкретними авторами якихось особливих прав.

Знак для товарів і послуг, яким маркуються товари, що вироб ляються, і послуги, що надаються, і який є візитною карткою під приємства, зобов'язує підприємство дорожити своєю репутацією . постійно дбати про підвищення якості продукції, що випускається, оскільки поряд з відмітною функцією товарний знак формує у спо­живачів певне уявлення про якість продукції, що придбавається. Оскільки знак для товарів і послуг сприяє просуванню на ринок то­варів, що маркуються ним, однією з його важливих функцій є рек­лама виробів, що випускаються. Він є активною зв'язувальною лан­кою між виготівником і споживачем. І, нарешті, знак для товарів і послуг застосовується для захисту продукції, що випускається, вЬ недобросовісної конкуренції на ринку.

Аналогічні функції виконує і географічна вказівка походження товару. Позначення товару географічною вказівкою місця його похо­дження слугує гарантією наявності в товарі особливих неповторних властивостей, зумовлених місцем його виробництва.

Фірмове найменування, що є комерційним ім'ям підприємця, нероз­ривно пов'язане з його діловою репутацією. Фірмове найменування, що стало популярним у споживачів і користується довірою у ділових партнерів, приносить підприємцеві заслужену повагу в суспільстві і визнання його заслуг.

Названі складові — авторське право і суміжні права, а також про­мислова власність не вичерпують собою всього змісту поняття «інте­лектуальна власність». Крім традиційних об'єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами, а також правом промис­лової власності, правовій охороні підлягають чимало результатів інтелектуальної діяльності, як, наприклад, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети виробницт­ва, зокрема ноу-хау) тощо. їх відносять до нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності, оскільки вони є, як правило, результа­тами творчої діяльності людини.

І, нарешті, потрібно чітко розрізняти винаходи і наукові відкрит­тя. Відповідно до Женевського договору про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів (1978) наукове відкриття — це визнання явищ, властивостей або законів матеріального світу, які досі не були пі­знані і не допускали перевірки, а винаходи — це лише нові розв'язки окремих задач, які ґрунтуються на властивостях або законах мате­ріального світу. Винахід передбачає нове використання згаданих властивостей або законів, пізнаних одночасно з винаходом або ра­ніше. В іншому випадку він не міг би матеріально застосовуватися. Враховуючи, що жодне національне законодавство і жоден міжна­родний договір не дають будь-якого права на власність стосовно нау­кових відкриттів, є думка, що, наукові відкриття не повинні зга­дуватися серед об'єктів інтелектуальної* власності.