6.4. Основи методології вартісної оцінки інтелектуальної власності

Вважається, що в Україні відсутня офіційна методика вартіс­ної оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності. Але практи­ка такої оцінки значна, хоч багато хто вважає, що створити єдину

методику взагалі неможливо, бо в ринкових умовах необхідно мати не розрахункову, а так звану «динамічну ціну».

Під динамічною ціною розуміється не сама вартість технології чи іншого об'єкту інтелектуальної власності, що передається, а її рин­кова котировка і можливість конкуренції.

Вченими пропонуються наступні основні положення методології вартісної оцінки інтелектуальної власності, які підтримані рішен­ням Наукової Ради Укрірмаш від 22.12.1999р.

У дослідній та практичній діяльності Українського інституту ринкових відносин в машинобудуванні та війсьськово-промислового комплексу (AT «Укрірмаш») який визначено головною організацією за напрямком «Патентування, техніко-економічні дослідження, рин­кові відносини та інтелектуальна власність в галузях промисловості Державного комітету промислової політики» нагромаджено певний досвід систематизації, аналізу і вдосконалення підходів, методів та прийомів економічної оцінки об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) та проведення на їх основі розрахунків.

Вважається, що методологія вартісної оцінки ОІВ охоплює ви­значення правочинності та документування права власності на ОІВ, встановлення критеріїв та підходів, вибір методу чи методів еконо­мічної оцінки, здійснення розрахунків та прийняття рішення сто­совно «справедливої ціни» об'єкта.

Згідно чинного законодавства право власності на той чи інший ОІВ документується Договором між Замовником і Виконавцем (між Роботодавцем і Робітником); Патентом на винаходи, корисні моде­лі і промислові зразки; Свідоцтвом на знаки для товарів і послуг; Свідоцтвом про фірмове найменування; Свідоцтвом підприємства на раціоналізаторську пропозицію; Свідоцтвом на науковий твір; Прог­раму для ЕОМ, базу даних, науково-технічну інформацію; Ліцензій­ним договором на переуступку прав; Балансом юридичної особи тощо.

Критеріями вартісної оцінки ОІВ можуть виступати: витрати на створення об'єкта, ціна придбання, балансова вартість, прибутко­вість, економічний ефект, ціна аналога, ринкова оцінка, капіталі­зація прибутку.

На підставі задокументованої правочинності ОІВ, встановлення суб'єктів права та визначення критеріїв оцінки з урахуванням негай­ного чи відкладного попиту здійснюється вибір підходу та методів проведення розрахунків вартісної оцінки та обґрунтування «спра­ведливої ціни» об'єкта для здійснення тієї чи іншої операції його комерційного чи господарського використання.

Дослідженнями інституту виявлено 3 підходи у складі 14 методів вартісної оцінки ОІВ, використання яких залежить як від характеру та призначення об'єкта, так і від виду операцій його обігу.

Перший підхід — витратний, включає 5 методів: метод фактич­них витрат; метод планових витрат (кошторису); метод вартості за­міщення, метод відновлюваної вартості; метод коефіцієнтів.

Другий підхід — ринковий, включає 3 методи: метод порівняль­них продаж; метод ринку інтелектуальної власності; метод експерт­них оцінок.

Третій підхід — доходний (фінансовий), включає б методів: мето,д комерційної значності; метод прибутку; метод економічного ефекту; метод капіталізації доходу; метод дисконтування; метод роялті.

Алгоритм методології вартісної оцінки ОІВ в систематизованому викладі підходів та методів наступний.