7.6. Шляхи формування і розвитку законодавства України у сфері інформаційних відносин

1. Розвиток законодавства України у сфері інформатизації

Друга половина XX та початок XXI століття характеризується по­ширенням масштабів наукових досліджень, утворенням засобів елект­ронно-обчислювальної техніки, прогресивним зростанням обсягу нової інформації. Виявилось, що останнє десятиріччя XX століття породило стільки інформації, скільки накопичилося за попередні 2000 років. Цілком зрозуміло, що жодній людині не під силу пізнати всі опубліковані факти, що стосуються тієї чи іншої проблеми. Це може призвести до дублювання досліджень і розробок, втрати часу, невиправданих економічних витрат.

У літературі звертається увага на те, що природні ресурси України чималі, навіть за світовими масштабами. Проте входження країни до загальноєвропейського світового процесу тільки за рахунок при­родних ресурсів сьогодні практично неможливе.

Тому необхідно вирішити багато важливих завдань для того, щоб досягти високого соціально-економічного рівня конкурентоздатнос-ті інформаційної продукції. Серед найбільш актуальних — усвідом­лення значення систематизації та розробки способів економічно ви­гідної реалізації інформаційних ресурсів, а також форм, методів і засобів регулювання інформаційного потоку, спрямованого з-за кор­дону і за кордон.

Відсутність координації інформаційних ресурсів і механізму вклю­чення до господарського обігу призводить до економічних втрат.

Сьогодні є підстави стверджувати, що у світі склався ринок нау-ковомісткої інформації, ефективний обмін якої дає змогу різним краї­нам вирішувати завдання розвитку на основі міжнародної спеціа­лізації, купівлі-продажу інформації. Для виходу України на цей ринок і поліпшення структури як експорту, так і імпорту необхідно здійснити ряд заходів як законодавчого, так і централізованого ор­ганізаційного характеру. Насамперед це стосується стимулювання інформаційного експорту через митні тарифи і ліцензування, меха­нізм пільг та його полегшений порядок.

2. Першочергові завдання створення інформаційного ринку в Україні

Не слід очікувати, що інформаційний ринок утвориться самостій­но і сам виробить цивілізовані правила взаємовідносин партнерів. Країна, перебуваючи у складному економічному стані, не може до­зволити собі і надалі втрачати інформаційний ресурс, який безумовно є головним засобом розвитку будь-якої країни.

Вище зазначене свідчить про необхідність у вирішенні першочер­гових проблем:

• формування законодавчої і нормативної бази, яка б регламен­тувала експортно-імпортний інформаційний обмін на комер­ційній підставі;

• розробки гнучкого механізму цивілізованої реалізації прав фі­зичних та юридичних осіб на інформаційні ресурси внутрішньо­го ринку;

• розробки критеріїв та методів оцінки інформаційного ресурсу;

• розробки і реалізації системи організаційних заходів до охорони й захисту інформаційних систем.

Розв'язання зазначених проблем є вирішенням комплексного зав­дання щодо розробки та реалізації регулювання ринку інформацій­них ресурсів.

На думку фахівців, XXI сторіччя — це сторіччя індустрії інфор­мації та активного переходу країн до безпаперової технології. Го­ловним товаром стане інформація.

Розвиток інформаційних систем є закономірним наслідком нау­ково-технічного прогресу, розширенням сфери інтелектуальної діяль­ності людства.

У зв'язку з цим слід зазначити, що традиційний підхід до науково-технічного прогресу взагалі орієнтований на послідовність: наука — техніка — виробництво. Наука породжує ідеї, техніка є їх матері­альним втіленням, а виробництво становить сферу промислової реа­лізації науково-технічних досягнень на реальний продукт. Таким чином, кожна з цих ланок є відносно самостійною і виконує специ­фічну роль.

Зрозуміло, що провідна роль в організації творчої діяльності вче­них, авторів і винахідників, а також у визначенні напрямів дослі­джень і забезпеченні науково-технічного прогресу належить державі. Саме на державу покладається завдання щодо створення найсприят­ливіших умов для розвитку науки, техніки, виробництва шляхом розробки відповідної економічної і правової бази.

Вочевидь, що єдина загальнодержавна система керування нау­ково — технічним прогресом не змогла спрогнозувати заздалегідь соціально-економічного стану, в якому опинилася зараз країна. Між тим, нове знання виникає внаслідок протиріч, головним з яких є конфлікт між теорією і практикою, що означає наявність супе­речностей, а це в свою чергу викликає настання кризи. Зрозуміло, що за цих умов потрібна інша система поглядів, новий стиль мис­лення, інший підхід.

Монополія державних підприємств, яка існувала до 90-х років XX століття винищила конкуренцію, а відсутність внутрішнього ринку на промислові вироби призвела до того, що нові та перспек­тивні результати інтелектуальної діяльності, особливо перспективні технології, які вважають самим вигідним і престижним продуктом світу, позбавилися статусу товару.

Стосовно продажу технологій зарубіжним партнерам, слід зазна­чити, що за ЗО років Україна продала лише 4 тис. ліцензій, в той час як Японія продає в середньому 2 тис. і одержує понад 50 млн ієн що­річно.

Повільне впровадження ринкових принципів у сфері науки і тех­ніки спричиняє знецінення інтелектуальної творчої праці. На думку більшості авторів, єдиний, поступовий, взаємообумовлений їх роз­виток можливий лише тоді, коли саме сфера товарного обміну, тобто ринок, буде мати в них потребу.