3.1. Метод комерційної значущості

Полягає у визначенні нижньої і верхньої межі ціни об'єкта та обґрунтування в цих межах ціни продажу.

Мінімальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :

Цтіп = Зп + Ен ■ КІ, (6.48)

де: Зп — поточні затрати на створення та доведення до робочого стану ОІВ;

Ен — нормативна ставка дисконту (відповідно до чинного законо­давства; Ен = 0,12;

Кі — одноразові витрати (капіталовкладення) в Інвестиційний про­ект, пов'язаний з даним ОІВ.

Максимальна ринкова ціна ОІВ визначається за формулою :

Цтах = (Зп + Ен • КІ) + Пі, (6.49)

де: Пі — прибуток від використання ОІВ.

3.2. Метод прибутку

Очікуваний прибуток від господарського використання ОІВ роз­раховується за формулою:

По = Цр • В • (С-О) ■ Н • Кі (6.50)

де: Цр — ціна реалізації одиниці продукції з використанням ОІВ, В — середньорічний обсяг випуску продукції; С — період дії ліцензійного договору; О — період освоєння ліцензій; Н — норма прибутку;

Кі — коефіцієнт, який враховує питому вагу ОІВ в прибутку від реа­лізації ОІВ.

3.3. Метод економічного ефекту

Очікуваний економічний ефект (Ео) від господарського вико­ристання нових технологій, засобів механізації та автоматизації о об'єктами інтелектуальної власності розраховується за формулою:

Ео = ((Сб — Сн) — Ен (Кн — Кб)) • В (6.51)

де: Сб — собівартість виробництва продукції без об'єкту інтелек­туальної власності;

Сн — собівартість виробництва продукції з об'єктом інтелектуаль­ної власності;

Кб — капіталовкладення у виробництво продукції без об'єкта інте­лектуальної власності;

Кн — капіталовкладення у виробництво продукції з об'єктом інте­лектуальної власності;

В — плановий обсяг продаж продукції в /-тому році.

3.4. Метод капіталізації доходу (прибутку)

Під капіталізацією звичайно розуміють процес переведення до­ходів від використання якогось майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

Розрахунки ціни ОІВ прямої капіталізації виконуються за фор­мулою :

ДО

Я,-—, . (6.52)

Кп

де: АД — чистий дохід від використання об'єкта; Кп — коефіцієнт капіталізації, який застосовується для перерахун­ку потоку поточних доходів у поточну вартість.

Розрахунки ціни ОІВ методом капіталізації по нормі ефективності здійснюються за формулою:

Цо = ^-Вб-Кі. (6.53)

де: Пп — балансовий прибуток об'єкта приватизації після вираху­вання податку на прибуток; Ск — ставка капіталізації, яка дорівнює 0,12;

Вб — вартість цілісного майнового комплексу, що визначається за балансом, складеним на дату приватизації;

Кі — коефіцієнт, який враховує питому вагу конкретного ОІВ в при­бутку підприємства.

3.5. Метод дисконтування

В основу методу дисконтування покладено один з основних фі­нансових законів, який формулюється так: сьогоднішня грошовг одниниця коштує більше, ніж завтрашня. Співвідношення між по­точною і майбутньою вартістю ОІВ описується формулою наростан­ня скидки в майбутніх грошових потоках за методом складних від­сотків. У цьому випадку, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки; по-друге, визначається ставка дисконтування; по-третє, розраховується сумарно вартість майбутніх грошових потоків. У цьому методі також використовується і другий закон фінансів, який визначає: безризикова грошова одниниця коштує дорожче, ніж ри-зикова. Тому ставка дисконтування на безризикові вкладення ка­піталу мінімальна, а на високоризикові — максимальна.

Життєвий цикл ОІВ розбивається на 2 періоди: прогнозний (при­близно 3-10 років) і післяпрогнозний, що іде в незкінченність. Якість доходів з урахуванням факторів ризику характеризується нормою дисконтування, яка визначається на основі аналізу бізнесу. Вартість ОІВ визначається як сума поточних вартостей грошових потоків прогнозного і післяпрогнозного періодів.

Коефіцієнт дисконтування розраховується за формулою :

Кд =

(6.54)

де: Е — ставка дисконту, t — тривалість періоду.

Оцінка ОІВ методом дисконтування здійснюється на підставі на­ступного загального виразу:

(6.55)

де : Цт — оціночна вартість ОІВ на момент Т.

Дт та Зт — відповідно поетапні доходи та витрати прогнозного і піс­ляпрогнозного періодів.

Т — відповідно роки прогнозного і після прогнозного періодів.

3.6. Метод роялті

3.6.1. Використання методів роялті

Метод роялті є основним методом оцінки вартості ліцензійних договорів на відчуження ОІВ, впровадження яких супроводжується отриманням економічного ефекту у вигляді доходу (прибутку). При цьому він стає майже виключним при укладанні договорів з довгими термінами дії.

3.6.2. Вибір бази роялті

В якості бази роялті використовуються: економічний ефект, при­буток (доходу) від використання винаходу, обсяг продукції, що реа­лізується, вартість основної перероблюваної сировини тощо.

Економічний ефект розраховується на основі оцінки параметрів майбутнього виробництва, серед яких: поточні витрати (собівар­тість), прибуток (доход), ліцензіата від використання ОІВ.

Найбільш зручною базою роялті є вартість або кількість продук­ції, що реалізується, яка виготовляється по ліцензії, що практично виключає ризик для ліцензіара, пов'язаний з коливанням цін чи підвищенням собівартості продукції.

3.6.3. Визначення ставок роялті

Після визначення бази партнери переговорів по ліцензійному конт­ракту переходять до визначення ставок роялті. Спочатку установ­люють діапазон можливих ставок роялті, а потім погоджують їх ос­таточні розміри. Діапазон можливих ставок визначається величиною ставки нижньої та верхньої межі.

Ставка нижньої межі, тобто мінімальна ставка, на яку може по­годитись ліцензіар, визначається як похідна від найменшої суми пла­тежів за ліцензію. Вона як мінімум повинна відшкодувати затрати Ліцензіара на створення, підготовку та передачу об'єкта ліцензії Ліцензіату у споживчому вигляді.

Мінімальний рівень роялті розраховують за формулою:

mm

г

(6.56)

де: Р — мінімальний розмір роялті; Зі — витрати продавця (лі­цензіара) в і-му році дії ліцензії; Пі — прибуток (обсяг продаж) в і-му році дії ліцензії; — коефіцієнт дисконтування; Кн — ко­ефіцієнт надбавки.

Ставка верхньої межі, тобто максимальна ставка, на яку пого­диться Ліцензіат, визначається за найкращим із альтернативних варіантів рішення, яке він може вибрати замість придбання ліцензії (проведення власних НДДКР, придбання за ліцензією альтернатив­ної технології, перехід на випуск іншої продукції, придбання гото­вих виробів, тощо) з урахуванням фактору часу.

Максимальний рівень роялті розраховують за формулою:

£(П,-3_ІГ)-К₀-К_П

(6.57)

де: Р_тах — максимальний розмір роялті; Зіт — витрати покупця (ліцензіата) в і-му році дії ліцензії; Кп — сума початкових капі­таловкладень.

У світовій практиці ліцензійної торгівлі ціна ліцензії визнача­ється як доля (роялті) потенційного додаткового прибутку, і сягає 10-30 % цього додаткового прибутку. Якщо розмір роялті в озна­чених межах вибраний правильно, то він повинен збігатися з від­сотком роялті, визначеним за формулою:

Р = ((10-5-30%): 100) • (П/Ц • 100),

де: Р — розмір роялті; П — очікуваний додатковий прибуток Ліцен­зіата на одиницю продукції; Ц — світова ціна одиниця ліцензійно'] продукції.

Визначення ставок роялті достатньо складна праця, і тому парт­нери можуть використати набутий у світовій практиці досвід щодс стандартних (галузевих) ставок роялті чи ставок роялті по анало­гах, за раніше укладеними контрактами.

Значні капіталовкладення, великий ризик в освоєнні ліцензії да­ють право Ліцензіату на отримання більшої частки від прибутку, отриманої з використанням об'єкту ліцензії. За кордоном доля Ліцен­зіара коливається в межах від 10 до 50 відсотків. Справедливою вва­жається розмір в межах 10-35% . Визнавши справедливу межу.

сторони визначають погоджену ставку роялті у відсотках чи твердій ставці виходячи з погодженої бази роялті.

3.6.4. Визначення ціни ліцензії методом роялті

• Якщо за базу роялті прийнято вартісний обсяг продукції, що реалізується то розрахунки ціни ліцензії проводяться за формулою:

^Ц*⁼%Ь-⁽⁶'⁵⁸⁾ де: Ві — плановий обсяг продаж продукції за ліцензією в і-му році; Ці — ціна одиниці продукції; Рі — ставка роялті; Т — термін дії лі­цензійного договору.

• Якщо за базу роялті прийнято фізичний обсяг реалізованої про­дукції, то розрахунок ціни ліцензії проводиться за формулою:

Z|₇ =£й, (6.59)

/ = І

де: Ш — погоджена тверда ставка роялті з одиниці продаж.

• Якщо за базу роялті прийнято економічний ефект чи прибуток від використання у ОІВ, то розрахунок проводиться за формулою:

^т Р sr Р

= І ^Р- -755- ^к*, або ^Ці ⁼ § ^Д' 'Т5о ' *"<-' (6-60)

де: Ді — очікуваний доход від продукції з використанням ОІВ.

• Якщо за базу роялті прийнято вартість основного виду перероб­люваної сировини, то розрахунок проводиться за формулою:

_{1>. <}⁶_-⁶_"

де: Мі — вартість основної перероблюваної сировини на одиницю продукції.

На основі розрахунків вартісної оцінки ОІВ установлюється його Договірна ціна. Така ціна погоджується зацікавленими юридичними та фізичними особами на основі розрахунків двома-трьома методами з урахуванням їх ризиків щодо комерційного чи господарського ви­користання об'єктів.