5.4. Судовий порядок захисту прав на об'єкт інтелектуальної власності

1. Цивільно-правові способи захисту прав

Законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності надає потерпілим досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об'єкти інтелектуальної власності мають право вимагати від порушника:

• визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до суду, який повинен офіційно підтвердити наявність або відсут­ність даного права. Це є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту.

Цей спосіб захисту прав більшою мірою стосується захисту ав­торських і суміжних прав, оскільки виникнення самого права на об'єкти промислової власності, а також на сорти рослин і топографії інтегральних мікросхем залежить від їх державної реєстрації і для підтвердження цього права в суді не потрібно особливих підстав;

• відновлення становища, що існувало до порушення права. За­стосовується у тих випадках, коли порушене право внаслідок правопорушення не припиняє свого існування і може бути ре­ально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення;

• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушенню. Застосовується в поєднанні з іншими спосо­бами захисту (наприклад, стягненням збитків) або самостійно. Прикладами реалізації цього способу захисту прав можуть бу­ти: накладення заборони на випуск твору в світ; заборона по­дальшого розповсюдження твору; накладення заборони на неза­конне виготовлення запатентованої продукції або незаконне виробництво продукції запатентованим способом; припинення подальшого незаконного використання знака для товарів і по­слуг, а також вимога про вилучення з товару або упаковки то­варного знака, що незаконно використовується тощо;

• відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду; стягнен­ня незаконно отриманого доходу замість відшкодування збит­ків; виплату компенсації, що визначається судом, у сумі від 10 до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, замість відшкодування збитків абс стягнення доходу.

Під збитками розуміються витрати, понесені особою, право якої порушене, втрата або пошкодження її майна, а також доход, який ця особа могла б отримати за звичайних умов обороту, якби її праве не було порушене (втрачена вигода).

Якщо особа, що порушила право, отримала внаслідок цього до­ходи, потерпілий має право зажадати відшкодування, нарівні з ін­шими збитками, втраченої вигоди в розмірі не меншому, ніж сума таких доходів.

Визначення розміру збитків у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, незмінно вимагає від по­зивача, що виграв справу, як перший крок визначитися, чи буде він ставити питання про понесені збитки або виявляти суму доходів. Ці два варіанти є зрозуміло, взаємовиключними, оскільки, вибрав­ши варіант визначення доходу, позивач сприймає дії відповідача як власні. Вибір варіанта в кожному випадку залежить від фактів. Іноді чинник часу може відігравати суттєву роль, і судовий розгляд щодо встановлення відповідальності виявляє досить фактичного матеріа­лу, щоб дати змогу позивачеві швидко зважитися на визначення до­ходу. Іноді буває так, що відповідачеві вдається забезпечити продаж спірного виробу в значно більших обсягах, ніж це зміг би зробити сам позивач. У таких випадках для позивача вигідніше вибрати ва­ріант визначення доходу, ніж провести інші розслідування. Однак звичайно позивач, що виграв справу, клопочеться про проведення розслідування щодо понесених збитків. У такому випадку в склад­них справах позивач може зіткнутися з необхідністю нового судового розгляду, такого ж ґрунтовного, як і під час встановлення відпо­відальності. З цієї причини завершені справи щодо порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності рідко доходять до повного роз­слідування, що стосується понесеного збитку. Вони звичайно улаго­джуються, як тільки встановлюється відповідальність за порушення.

Оцінка розміру збитків у справах з порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності може варіюватися залежно від процедур судочинства. Комерційна діяльність під чужим ім'ям і порушення товарного знака можуть розглядатися одночасно, як і справи з па­тентів на винаходи і промислові зразки. Немає єдиного правового погляду на те, який підхід до визначення збитків, що виникають внаслідок порушення прав, є правильним. Щодо справ, пов'язаних з авторським правом, є спеціальні законодавчі положення. Однак загальноприйнятої процедури або формули для оцінки понесених збитків не існує. Відомо, що збитки в будь-якій з цих сфер дуже важ­ко оцінити точно, і тому суди розумно взяли це до уваги, відмовив­шись встановлювати загальні правила.

Поширеним підходом в оцінці збитків є оцінка на основі формаль­но умовної ліцензії: така ситуація виникає, наприклад, у тому ви­падку, коли сторони є конкурентами, і в основному характерна для справ, пов'язаних з патентами на винаходи і промислові зразки. Збитки, понесені в зв'язку з порушеннями, допущеними в мину­лому, визначаються з урахуванням відрахувань за право користу­вання об'єктом інтелектуальної власності щодо кожного контра-фактного виробу. Але в цьому випадку виникають проблеми, особливо якщо позивач ніколи б насправді не погодився видати ліцензію. Цей підхід може використовуватися також у разі порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності. Інший, ще важчий для доказу шлях — це розгляд обсягу збуту продукції, втраченого позивачем. У цьому випадку позивач має право на весь втрачений доход від збу­ту цієї продукції.

Якщо одночасно з порушенням майнових прав були порушені осо­бисті немайнові права потерпілого (наприклад, порушене право ав­торства на винахід, який у той же час є і власником прав на цей вина­хід), він може зажадати майнової компенсації за заподіяння йому морального збитку, розмір якого визначається судом.

У разі використання чужого твору без договору з власником ав­торського права і суміжних прав, недотримання умов використання творів та об'єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав власники авторського права і суміжних прав можуть подати позов до суду, арбітражного суду або третейського суду про віднов­лення порушених прав шляхом публікацій у пресі про допущене по­рушення, внесення відповідних виправлень або іншим способом.

Суд, арбітражний суд має право ухвалити рішення або визна­чення про заборону випуску твору, виконання постановки, фоно­грами, передачі в ефір і по проводах, про припинення їх поширення, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограм та

обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтво­рення, якщо буде достатньо даних про порушення авторського пра­ва і суміжних прав.

Суд, арбітражний суд може ухвалити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, відносно яких встановлено, що вони були виготовлені або поширені з порушенням виняткових прав власників авторського права і суміжних прав. Це стосується всіх кліше, матриць, форм оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюють­ся примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також мате­ріалів та обладнання, що використовувалися для їх відтворення.

Ці способи захисту прав не вичерпують собою всіх можливих за­ходів, до яких може вдатися потерпілий для захисту своїх прав на об'єкти інтелектуальної власності та інтересів, що охороняються законодавством. До таких способів можна віднести такі вимоги:

• про припинення або зміну правовідносин. Наприклад, авторсь­кий або ліцензійний договір може бути припинений достроко­во на вимогу автора або власника прав у зв'язку з порушенням умов договору іншою стороною;

• про визнання недійсним не відповідного законодавству ненор­мативного акта органу державного управління або місцевого органу державної влади. Це означає, що особа, права якої по­рушено виданням зазначеного адміністративного акта, має пра­во на його оскарження в суді без будь-яких додаткових вказівок законодавства з цього питання. При цьому потрібно врахову­вати лише дві обставини: по-перше, порушене право повинне мати цивільний характер і, по-друге, адміністративний акт, ще має підзаконний характер, повинен бути противоправним з точ­ки зору його відповідності чинному законодавству (наприклад, прийнятий не уповноваженим на це органом).

У тих випадках, коли права на об'єкт інтелектуальної власності використовуються на договірній основі, захист прав здійснюється передусім за допомогою заходів, передбачених сторонами в договорі на передачу цих прав.

Як правило, власник порушених прав на об'єкти інтелектуаль­ної власності може скористатися не будь-яким, а цілком конкрет­ним способом захисту своїх прав. Досить часто спосіб захисту пору­шених прав або прямо визначається спеціальною нормою закону, або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Частіше за все власнику прав на об'єкти інтелектуальної власності надається мож­ливість певного вибору серед потенційних способів захисту прав. На­приклад, якщо внаслідок порушення прав потерпілому заподіяно збитки, він має право на свій розсуд або зажадати їх відшкодування в повному обсязі, або стягнути на свою користь доход, отриманий порушником внаслідок порушення прав, або зажадати виплати йо­му компенсації в межах, установлених законодавством.

Розглянемо тепер цивільно-правові способи захисту прав авторів об'єктів інтелектуальної власності (авторів винаходів, корисних мо­делей, промислових зразків, голографій інтегральних мікросхем, раціоналізаторських пропозицій тощо).

Порушення прав авторства виражається у привласненні резуль­татів чужої творчої праці і спробі видати ці результати за власну розробку. Частіше за все таке порушення пов'язане з порушення­ми інших прав, зокрема права на отримання охоронного документа, права на винагороду і т. ін., оскільки на праві авторства базують­ся всі інші права розробників. Іноді право авторства порушується в чистому вигляді. Звичайно це відбувається, коли об'єкт інтелекту­альної власності створюється у співавторстві. Виключення з числа співавторів осіб, які брали творчу участь у створенні об'єкта інте­лектуальної власності, подання заявки на видачу охоронного доку­мента від свого імені лише одним із співавторів, включення до скла­ду співавторів осіб, які подавали лише технічну допомогу в створенні об'єкта інтелектуальної власності, є найбільш типовими видами по­рушення права авторства.

Цивільно-правовий захист права, що розглядається, здійснюєть­ся шляхом подання позову до суду про визнання права авторства або навпаки, позову про виключення конкретних осіб з числа співавторів.

Право авторів об'єктів інтелектуальної власності на подання за­явки на видачу охоронного документа може бути порушене будь-якою особою, яка претендує на отримання прав власника охорон­ного документа без достатніх для того підстав. Наприклад, особа, якій став відомий творчий задум автора, подає заявку на видачу охо­ронного документа від свого імені. Незалежно від того, коли вияв­лено даний факт — до чи після видачі охоронного документа на цей

об'єкт інтелектуальної власності, засобом захисту є судовий позов про припинення незаконних дій особи, що претендує на отримання охоронного документа, або про визнання виданого охоронного доку­мента недійсним.

У тих випадках, коли відповідно до законодавства право на отри­мання охоронного документа належить не автору, а його роботодав­цеві, останній зобов'язаний виплатити автору винагороду в розмірі і на умовах, визначених угодою сторін. Якщо сторони не можуть дійти згоди або роботодавець відмовляється від укладення такої уго­ди чи не виконує умов цієї угоди, автор має право звернутися до суду з позовом про примушування роботодавця до виконання прийнятих ним зобов'язань.

У судовому порядку розглядаються спори про авторство на раціо­налізаторські пропозиції, про винагороду за їх використання, а та­кож усі інші спори, що виникають у зв'язку з рацпропозиціями, за винятком випадків, коли вирішення тих або інших спорів віднесено законодавством до компетенції адміністративних органів.

Застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності можливе у межах загального тер­міну позовної давності, тобто протягом трьох років з дати, коли влас­ник прав дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позов подається відповідно до загальних правил підсудності за місцем проживання відповідача або за місцем знаходження ор­гану управління юридичної особи.