3. Процедура вирішення спорів

Судовий захист прав громадян, у тому числі авторів, винахідни­ків, патентовласників та інших осіб, діяльність яких пов'язана із об'єктами інтелектуальної власності, — найбільш демократична й досконала форма захисту суб'єктивного права. Судова процедура забезпечує дотримання рівності сторін і незалежність органу, що розглядає справу, від відомчих інтересів. Захист прав учасників спо­ру зумовлений дотриманням процесуальних гарантій, встановлених процесуальними кодексами. Однак процедура має і негативні сто­рони: тривалість розгляду спору і додаткові судові витрати.

У світовій практиці прийнята в основному судова процедура роз­гляду справ про порушення прав на об'єкти інтелектуальної влас­ності. Питання, що розглядаються в ході цих процесів, належать де загальноцивільних відносин і успішно вирішуються в рамках про­цедури в судах загальної юрисдикції. Навпаки, вирішення спорІЕ про кваліфікацію об'єктів інтелектуальної власності (наприклад ви­находів) зачіпає не тільки юридичні, а й складні технічні питання, які найбільш кваліфіковано можуть вирішити фахівці в конкретній сфері техніки, а не юристи. Цим зумовлене використання адміністра­тивної процедури для вирішення спорів про кваліфікацію об'єкта інтелектуальної власності.

У більшості країн під час розгляду спорів про кваліфікацію об'єк­тів інтелектуальної власності в судовому порядку використовується загальноцивільна процедура в судах загальної юрисдикції. Однак у ряді країн сформувалася система таких правовідносин у сфері охо­рони інтелектуальної власності, правове регулювання яких немож­ливо забезпечити лише засобами цивільного, карного та адміністра­тивного процесуального права. Це вимагає спеціальної процесуальної форми. Так, у Німеччині та ряді інших країн ця форма реалізується в процедурі вирішення спорів у спеціалізованих судах, призначених для вирішення спорів, шо виникають у ході правовідносин, що сто­суються об'єктів інтелектуальної власності.

Обґрунтованість виділення для розгляду спорів у сфері охорони інтелектуальної власності спеціалізованого суду підтверджує світо­вий досвід. Це дає змогу використовувати досвід їх вирішення, об'єд­нати знання юристів і фахівців в окремих сферах техніки і в цілому організувати швидкий, кваліфікований і справедливий розгляд.

Правила процедури визначають, коли і яким чином повинен вжи­ватися кожен захід. Ці правила звичайно дають суду широкий вибір з тим, щоб сторони, які беруть у ньому участь, могли найкращим чином викласти свою точку зору. Звичайно правила процедури вста­новлюють терміни для завершення кожного процедурного заходу. У рамках загального права правила процедури вимагають від кож­ної сторони (позивача і відповідача) повідомляти іншу сторону пре кожний захід, що вживається, і подавати суду доказ того, що повідом­лення було зроблене. Якщо у зв'язку з позовом до процесу залучене третю сторону, то аналогічне правило застосовується і до неї. Зви­чайно правила процедури передбачають також можливість відхилен­ня віл правил з тим, щоб дати змогу сторонам викласти свою точку зору відповідним чином. Наприклад, може знадобитися продовження терміну, якщо подавець позову не може дати необхідні вказівки вчас­но. Звичайно застосовуються також правила, які змушують сторони діяти під загрозою того, що їх справа може бути припинена. У кож­ному конкретному випадку суд вирішує, можливе чи ні якесь від­хилення від процедури. Згідно з нормами процесуального загального права клопотання про дозвіл конкретного відхилення від процедури подається до суду в письмовій формі одночасно з підтвердженими доказами, а відповідне повідомлення надсилається іншій стороні. Інша сторона може погодитися або може стати перед судом і висту­пити із запереченням проти клопотання.

Термін «доказ», що застосовується в судочинстві, означає те, ще може бути подано суду для встановлення фактів. «Наприклад, кра­щим доказом того, що якась особа є власником даного патенту на винахід, є поданий винахідником документ про передачу права на винахід юридичній або фізичній особі, відповідним чином зареєстро­ваний в патентному відомстві, що є для суду «прямим» доказом. Як­що такий документ втрачено, заява свідка про те, що він(вона) бачи­ли, як винахідник підписував документ про передачу прав, може виявитися достатнім. Це буде вторинним доказом. Якщо такий до­кумент є, він повинен бути поданий суду. Якщо його немає, то по­трібно вдатися до іншого способу.

Розрізнюють три форми доказів: «документальний доказ» — до­каз, що подається у письмовій формі або у формі будь-якого доку­мента, «речовий доказ» — доказ, що існує у вигляді предметів, а не їх описів, і «показання свідків» — усне свідчення експерта.

Якщо можна, всі докази повинні подаватися в письмовій формі. Усні свідчення, у разі їх наявності, звичайно записуються дослівно і розмножуються для розгляду їх офіційними особами, однак якщо запитується дозвіл на давання усного показання свідка, він звичай­но надається.

Як правило, заяви, які подають сторони, приймаються як досто­вірні, якщо тільки вони не є непідтвердженими або не оспорюються. В іншому разі суд може запитати подальші докази. У разі подання усних свідчень відповідна сторона або свідок, що дає показання, по­винні бути готові до того, що вони можуть бути піддані допиту про­тилежною стороною або судом.

4. Судові справи з порушення прав 4.1. Порушення патенту на винахід

Першим завданням суду в будь-якій справі, пов'язаній з пору­шенням патенту, є точна оцінка обсягу прав. Це вимагає від суду тлумачення патентного опису. Загалом не допускається викорис­тання свідчень експертів для тлумачення слів, що мають загально­прийняте значення в звичайній мові. Єдиним винятком є випадки, коли застосовуються технічні терміни, щодо яких суд може запи­тати технічне роз'яснення. При розгляді формули винаходу не до­пускається звертатися до тексту опису винаходу, намагаючись піді­гнати загальноприйняте значення слів літературної мови так, щоб «підловити» порушення. Насправді першим завданням суду при тлумаченні опису винаходу є його розгляд без урахування передбачу­ваного порушення або так званого «попереднього рівня техніки».

Наступне завдання, що постає перед судом, є практичним: роз­глянути передбачуване порушення і вирішити чи підпадає воно під той обсяг домагань, який був встановлений судом. Часто це буває нелегко, особливо тоді, коли відповідач отримав хорошу консуль­тацію. Саме в цих випадках часто вдаються до свідчень експерта. Більше того, у справах, пов'язаних з порушенням патенту, необ­хідним буває проведення експериментів для доказу факту порушен­ня, причому тягар доказу лежить завжди на позивачі.

Звичайна аргументація відповідача у справі про порушення по­лягає в тому, що передбачуване порушення просто не підпадає під обсяг охорони спірного патенту. Проте набагато важливішим, ніж вищезгадана аргументація, часто буває зустрічний позов з вимогою про анулювання патенту. Як і у випадку з порушенням товарного знака, є ряд правових підстав, посилаючись на які відповідач може спробувати оспорити дійсність патенту. Так, відповідач може по­слатися на популярність винаходу, виходячи з попереднього рівня техніки, тобто відсутність новизни, на очевидність винаходу, на недос­татність або неповноту опису винаходу для його впровадження, а також на те, що патент був отриманий шляхом введення в оману або спотворення фактів чи його було протиправне запозичено з ін­шого патенту.