4.2. Основні завдання і напрями діяльності міжнародної системи охорони інтелектуальної власності

Усвідомлення необхідності міжнародної охорони прав на вико­ристання інтелектуальних цінностей як, з одного боку, джерела нау­ково-технічного, культурного процесу людства, а з іншого — як най­ціннішого продукту людської думки, формувалося протягом сторіч. Однак забезпечити охорону прав на винаходи, твори літератури і мистецтва, інші об'єкти інтелектуальної власності одночасно в різ­них країнах не уявлялось можливим, оскільки в цих країнах діяли різні закони в цій сфері.

Правові й організаційні основи правової охорони власності в су­часному уявленні були закладені ще у другій половині XIX ст., коли під впливом бурхливих суспільних змін, видатних досягнень у науці і промисловості, розвитку виробництва і міжнародної торгівлі, літе­ратури, музики, театру виникло розуміння настійної необхідності гар­монізації відповідного законодавства окремих країн на міжнародному і навіть на світовому рівні з метою впровадження єдиної загальнови­знаної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Початком реалізації цієї ідеї треба вважати 1873 рік, коли в Австро-Угорській імперії відбулася перша міжнародна виставка ви­находів. Тоді деякі країни відмовилися від участі у виставці через недостатню забезпеченість правової охорони винаходів, що демонст­рувалися. У тому ж році відбувся Віденський конгрес з проблем па­тентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патен­тування винаходів.

Наступним кроком став проведений у 1878 р. в Парижі Міжна­родний конгрес з промислової власності, що прийняв рішення про скликання Дипломатичної конференції з метою розроблення гармо­нізованих вимог до національних законодавств у цій сфері, що діяли в різних країнах. Ця конференція відбулася в 1880 р. у Парижі. На конференції було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу найдавнішої і однієї з найважливіших між­народних угод — Паризької конвенції з охорони промислової влас­ності. У 1883 р. в Парижі відбулася нова Дипломатична конферен­ція, на якій ця Конвенція була остаточно схвалена і прийнята.

Найважливішим етапом у створенні світової системи охорони ін­телектуальної власності стало підписання у 1886 році Бернської кон­венції про охорону літературних і художніх творів. Як Паризькою, так і Бернською конвенціями було передбачено створення окремих секретаріатів під назвою «Міжнародне бюро». У 1893 році ці органи булрі об'єднані і проіснували під різними назвами аж до 1970 року, коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування у всьому світі підходів до забезпечення правової охо­рони таких об'єктів цієї форми власності, як винаходи, корисні мо­делі, промислові зразкрт, знаки для товарів і послуг, сортрі рослин, географічні зазначення (зазначення джерела і найменування місця походження товарів і послуг), фірмові найменування, а також недо­пущення недобросовісної конкуренції.

Такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг мають загальну ознаку, що полягає в тому, що їх охорона здійснюється у вигляді надання виняткових прав на використання.

Недопущення недобросовісної конкуренції прямо не стосується виняткових прав, однак воно спрямоване проти таких методів кон­куренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торговель­них справах.

Міжнародна система охорони авторського права і суміжних прав сприяє розвитку літератури, науки і мистецтва, значному поширен­ню і забезпеченню правомірного використання літературних, музич­них, хореографічних, художніх, фотографічних, аудіовізуальних та інших творів, комп'ютерних програм, виконань, фонограм, програм мовлення.