16. Наукова революція хуіі ст. Та проблема методу пізнання. Механіцизм, раціоналізм, емпіризм.

В ІІ половині XVII ст. в Європі, особливо в Нідерландах та Англії, почали формуватись капіталістичні відносини, які характеризуються зростанням мануфактурного виробництва, розпадом цехових, патріархальних відносин, кризою поміщицького землеволодіння, зростанням торгівлі, економічних і культурних зв'язків.. Найбільші соціально-економічні зрушення наприкінці 16 - 17 ст., і пов'язані ними відкриття в галузі природознавства, зумовили виникнення нової історичної форми матеріалістичної філософії, яка існувала окремо від матеріалістичних вчень Стародавнього Сходу, античної Греції та Рима. Перед філософією XVII ст. постали нові задачі. Однією з них було з'ясування співвідношень філософії з іншими науками. В рабовласницькому суспільстві та за феодалізму не існувало чіткого розмежування між філософією та тими науками про природу та суспільство, які досліджували окремі сторони навколишньої дійсності, окремі форми руху, сторони і властивості тих чи інших предметних галузей людського знання. В 17 ст. поряд з філософією інтенсивного розвитку набули природничі науки, які виробляли спеціальні методи дослідження різних явищ природи. Відокремлення від єдиної нероздільної науки окремих природничонаукових дисциплін: механіки, астрономії, фізики, а також бурхливий розвиток математики мало величезне прогресивне значення для розвитку як природознавства, так і філософії. Виникає наука в сучасному розумінні змісту цього слова. Розвиток в природознавстві різних специфічних методів і прийомів дослідження природи, властивих окремим галузям знання, поставив перед філософією задачу розробки загальної методології пізнання. Цій проблемі були присвячені головні філософські твори засновника англійського матеріалізму та емпіризму Ф.Бекона, основоположника французького раціоналізму Р.Декарта. Взагалі філософи Нового Часу надають цим проблемам величезної уваги. Окремі з них намагаються універсалізувати математичний метод виведення та доведення (Спіноза, Декарт, Лейбніц), інші переносять із природознавства в філософію емпіричний метод дослідження (Гоббс, Локк). В зв'язку з цим, перед філософією з особливою гостротою постає проблема співвідношення чуттєвого та раціонального в пізнанні, питання про порівняльну оцінку відчуття і мислення, про зв'язок між ними. Так, виступаючи один проти одного і разом з тим взаємно доповнюють один одного сенсуалізм і раціоналізм у філософії, виражаючи різні тенденції в науці Нового Часу. Але в епоху ранніх Буржуазних революцій матеріалістичне світосприйняття навіть у передових мислителів носило обмежений характер. Це був метафізичний, механічний матеріалізм. Гносеологічні риси обмеженості матеріалізму 17 - початку 18 століття містяться, перш за все, в механічному характері природознавства того часу, в тому, що багато зв'язків і закономірностей в природі (особисто хімічні, біологічні, соціальні) ще не були досліджені. Але не дивлячись на пануючий в той час метафізичний спосіб мислення, який припускає дослідження аналітичного характеру і визнає наявність тільки кількісних змін в природі, в філософії того часу складалися концепції, які містять елементи діалектики. Елементи діалектики були в роботах Декарта з космогонії, фізики те математиуи, у вченнях англійських фізиків і філософів про тепло як особливій вид руху (Бекон, Ньютон), про теплоту як рух частинок матерії - корпускул (Бойль), вчення Спінози, Толанда і Лейбніца. Але головними напрямками в науковій методології того часу були механіцизм, раціоналізм і емпіризм. Механіцизм - однобічний метод пізнання і відповідне йому світосприйняття, які засновані на уявленнях, що механічна форма руху є панівною і єдино об'єктивною. Основні представники механіцизму: Галілей, Лаплас, Гоббс, Гольбах. Раціоналізм (від лат. - розум) - філософське вчення згідно з яким розум є основою буття, пізнання, моралі і протистоїть ірраціоналізму сенсуалізму. Основоположник - Декарт. Розрізняють онтологічний раціоналізм, гносеологічний і етичний. Онтологічний раціоналізм - напрямок в онтології, згідно якому буття розумне, тобто в його основі лежить розумне начало. В цьому значенні прикладом античного раціоналізму є філософія Платона (першопричина речей - пізнавані розумом "ідеї”); у філософії Нового Часу - вчення Лейбніца (принцип розумної монади); в німецькій класиці Фіхте (принципи самодіяльності "Я", як розумного начала) і, особливо, Гегеля, згідно з яким "що розумне, те дійсне; що дійсне, те розумне". Гносеологічний раціоналізм - напрямок в гносеології, згідно якому розум є головною формою пізнання. Основоположники: Сократ, Платон, Аристотель. В 17 ст. гносеологічній раціоналізм протиставпяеться теологічному світосприйняттю з його приматом віри та приниженням розуму і був пов'язаний з успіхами математичних і природничих наук (Декарт, Спиноза, Лейбніц). Етичний раціоналізм – напрямок в етиці,згідно якому розум лежить в основі етичної дії. Його засновник і головний представник - Сократ, за вченням якого знання про те, як потрібно робити, є достатня умова для того, щоб людина поводилася в повному узгодженні з цим знанням. Представником етичного раціоналізму був також Кант, який казав, що «Практичне правило завжди продукт розуму, тому що воно представляє вчинок як засіб до дії, тобто до цілі", Емпіризм - філософський напрямок, представники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань. В емпіризмі існують його матеріальні і ідеальні різновиди. Матеріалісти (Бекон, Гоббс, Локк, Гельвецій) “все, що недоступне для почуттів недосяжне і для розума”. Ідеалісти (Юм, Берклі, Мах, прагматисти).