52. Філософія науки т. Куна

Теорія викладена у книзі відомого англійського історика науки, представника постпозитивізму Томаса Куна "Структура наукових революцій" (опублікована в США у 1962 р.), яка отримала широкий резонанс у світі. Кун описує науку як послідовність періодів кумулятивного розвитку (накопичення наукових фактів), що переривається некумулятивними стрибками - науковими революціями. Найбільш оригінальним внеском Куна вважається вивчення когнітивного (пізнавального) аспекту науки у нерозривному зв'язку з динамікою наукової спільноти. Основною одиницею вимірювання процесу розвитку науки у Куна виступає "парадигма" - концептуальна схема, котра впродовж певного часу визначається науковою спільнотою в якості основи його науково-теоретичної і практичної діяльності.

Наукова спільнота, за Куном, складається із спеціалістів певної галузі науки, які отримали подібну освіту і професійні навички, засвоїли одну й ту ж учбову літературу і відповідають за реалізацію певних цілей, включаючи навчання учнів і послідовників. Ці цілі мають різний характер в період нормальної науки і в періоди наукових революцій. Наукова революція пов'язана з повною або частковою заміною парадигми. Загальний ритм цього процесу являє собою діахронічну (різночасну) структуру, яка включає ряд послідовних етапів:

1) генезис науки (допарадигмальний період);

2) нормальну науку (парадигмальний період, "панування парадигми");

3) криза нормальної науки, - наукову революцію (зміну парадигм).

4) формування нової парадигми.

53. Аксіологія

З лат. – “наука про цінності” людського життя. Протягом життя в людини виникають потреби, формуються інтереси. На кожному кроці їй доводиться робити вибір за допомогою шкали цінностей в кожний момент часу. Вибір людини залежить від ціннісних орієнтацій. Діяльність людини завжди спрямована на нову цінність. Розрізняють цінності індивіда і суспільні цінності, тому що в суспільстві також існує ціннісна орієнтація, яка обумовлюється епохою, в якій живе суспільство, рівнем його розвитку (як матеріального, так і духовного).

Людина повинна враховувати не лише власні інтереси, але й суспільні.

Цінності завжди виступають у формі ідеалу, який містить певну ідею. Проте ідеологія – це сукупність міфів.

Світ цінностей – це світ практичної діяльності людини, оскільки цінності (їх шкала) виробляються не в теорії. Шкала цінностей – особливий світ людини. Для однієї людини найбільш цінним є, наприклад, здоров’я, для іншої – матеріальний достаток, комусь найціннішим є кохання тощо.

Цінності можуть мати негативне або позитивне значення для людини і суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне). В соціології проблему цінностей ввів М.Веббер. Цінності бувають духовні і матеріальні. Поняття цінність – ідеал, мета, спрямованість. Світ цінностей світ належного. (Приклад склянка – як економічна цінність, так і естетична цінність, для Канта цінність – “зоряне небо наді мною і моральний закон в мені).

54. Філософська проблематика в культурі Київської Русі х-хііі ст.

В др.. пол. 1 тис. формується велика держава – Київська Русь (від старолат. “русь” – “поле”). Термін Україна вперше вжитий в 1187 р. Од­ним з най­гли­б­ших дже­рел фі­ло­соф­сь­ких ідей є на­род­на куль­ту­ра сло­в'ян. Дру­гим дже­ре­лом фі­ло­соф­сь­ко­го ми­с­лен­ня є пи­се­м­ні па­м'я­т­ки, що ся­га­ють пер­шої по­ло­ви­ни X ст. Тре­тє дже­ре­ло - вчен­ня ран­ньо­го хри­с­ти­ян­с­т­ва, що вне­с­ло у Ки­їв­сь­ку Русь іс­то­рі­о­соф­сь­кі про­бле­ми і на­да­ло куль­ту­рі но­ви­з­ни. Ша­но­б­ли­ве ста­в­лен­ня до Сло­ва, пра­г­нен­ня роз­гля­да­ти та­є­м­ни­чий зміст Сло­ва обу­мо­ви­ли кни­ж­ко­вий ха­ра­к­тер куль­ту­ри Ки­їв­сь­кої Ру­сі, а тлу­ма­ч­ни­ків кни­ж­ко­вої му­д­ро­с­ті стали на­зи­ва­ти кни­ж­ни­ка­ми. Че­т­ве­р­те дже­ре­ло фі­ло­соф­сь­ких ідей - тво­рін­ня ар­хі­те­к­ту­ри та ми­с­те­ц­т­ва. У фі­ло­со­фії Ки­їв­сь­кої Ру­сі від­по­ві­д­но з укра­ї­н­сь­кою ду­хо­в­ною тра­ди­ці­єю скла­в­ся своє­рі­д­ний тип ми­с­лен­ня, тип фі­ло­соф­с­т­ву­ван­ня, по­зба­в­ле­ний аб­с­т­ра­к­т­но­го, ві­ді­рва­но­го від жит­тя, те­о­ре­ти­зу­ван­ня. Фі­ло­со­фом вва­жа­в­ся кни­ж­ник, який умів здо­бу­ва­ти з кни­ж­но­го знан­ня іс­ти­ну про сенс люд­сь­ко­го іс­ну­ван­ня і ко­ри­с­ту­ва­в­ся іс­ти­ною у вла­с­но­му жит­ті. Фі­ло­со­фія ма­ла прак­ти­ч­не, мо­ра­ль­не спря­му­ван­ня. У фі­ло­со­фії Ки­їв­сь­кої Ру­сі ши­ро­ко за­сто­со­ву­єть­ся со­к­ра­тів­сь­кий (мо­ра­ль­но - прак­ти­ч­ний) ме­тод, а та­кож пла­то­нів­сь­кий ме­тод ху­до­ж­ньо - об­ра­з­но­го фі­ло­соф­с­т­ву­ван­ня. Арис­то­те­лів­сь­кий же ана­лі­ти­ч­но-­ди­с­ку­р­си­в­ний ме­тод не знай­шов по­ши­рен­ня. Ва­ж­ли­ві он­то­ло­гі­ч­ні і гно­се­о­ло­гі­ч­ні про­бле­ми ві­до­бра­же­ні у тво­р­чо­с­ті фі­ло­со­фів Ки­їв­сь­кої Ру­сі. Уяв­лен­ня про лю­ди­ну, її мі­с­це у сві­ті, сенс її бут­тя, жит­тя та сме­р­ті, те­ма вря­ту­ван­ня лю­ди­ни і люд­с­т­ва, по­бу­до­ви вдо­с­ко­на­ле­но­го сві­ту – сво­бо­ди та бла­го­да­ті, що про­ти­ста­в­ля­єть­ся сві­то­ві за­ко­ну, не­об­хід­ність, по­не­во­лен­ня, - це ос­но­в­ні про­бле­ми, що йдуть від "Сло­ва про за­кон і Бла­го­дать" ки­їв­сь­ко­го ми­т­ро­по­ли­та Іла­рі­о­на. Іла­рі­он - ­один з пе­р­ших ста­ро­да­в­ноьо­ру­сь­ких ми­с­ли­те­лів, що чі­т­ко ба­чить своє ро­зу­мін­ня іс­то­рії: 1. іс­то­рія кра­ї­ни ре­зуль­тат ді­ян­ня кня­жої вла­ди, що йде від Бо­га; 2. іс­то­рія ко­ж­но­го кня­зів­с­т­ва мі­с­тить­ся в іс­то­рії Зе­м­лі Ру­сь­кої; 3. ру­си­чі ре­пре­зе­н­ту­ють єди­ну су­с­пі­ль­ність сло­в'ян, яку не­об­хід­но змі­ц­ню­ва­ти; 4. іс­то­рія сло­в'ян - ча­с­ти­на за­га­ль­ної іс­то­рії хри­с­ти­ян­с­т­ва. Іла­рі­он утве­р­джує ідею рі­в­но­пра­в­но­с­ті і по­лі­тич­ної са­мо­стій­но­с­ті дер­жа­ви і на­ро­ду се­ред ци­ві­лі­зо­ва­них на­ро­дів; від­ки­дає ідею бо­го­о­б­ра­но­с­ті іу­дей­сько­го на­ро­ду і про­го­ло­шує рі­в­но­пра­в­ність усіх на­ро­дів у хри­с­ти­ян­сь­кій ві­рі, за­кли­кає вве­с­ти хри­с­ти­ян­с­т­во на Ру­сі. У "По­вчан­ні ді­тям" Мо­но­ма­ха осми­с­лю­єть­ся ду­хо­в­ний світ лю­ди­ни. Мо­но­мах за­кли­кає ді­тей тво­ри­ти До­б­ро, не за­бу­ва­ти вбо­гих, до­по­ма­га­ти бі­д­ним. І, го­ло­вне, за­кли­кає кня­зів ру­сь­ких по­ми­ри­ти­ся в ім'я єди­ної зе­м­лі Ру­сь­ко­ї. Ки­ри­ло Ту­ров­сь­кий - ори­гі­на­ль­ний ми­с­ли­тель, гли­бо­кий фі­ло­соф - гу­ма­ніст, який по­ста­вив у центрі фі­ло­соф­сь­ко­го сві­то­гля­ду Лю­ди­ну, ідею єд­но­с­ті її ду­ші і ті­ла. Про­бле­ма Лю­ди­ни най­ва­ж­ли­ві­ша у су­джен­нях ми­с­ли­те­ля Да­ни­ла За­то­ч­ни­ка. Впе­р­ше в фі­ло­соф­сь­кій ду­м­ці За­то­ч­ник утве­р­джує цін­ність ми­с­ля­чої осо­би не за її не­за­ле­ж­ність від ви­що­го ста­ну, а за її особистісні яко­с­ті. У ста­но­в­лен­ні і роз­ви­т­ку фі­ло­соф­сь­кої ду­м­ки Ки­їв­сь­кої Ру­сі ос­но­в­ною про­бле­мою є про­бле­ма бут­тя лю­ди­ни, її ба­ть­кі­в­щи­ни у кон­текс­ті бут­тя всіх ін­ших на­ро­дів. Бо­ро­ть­ба про­ти руй­ні­в­них сил люд­сь­ко­го бут­тя спи­ра­єть­ся на мо­ра­ль­но - бо­же­с­т­вен­ну ос­но­ву і здо­бу­ває фо­р­ми кон­ф­лі­к­ту між До­б­ром і Зло­м.