72. Філософія в Україні в 20 ст.

Зни­щен­ня пле­я­ди фі­ло­со­фів "роз­стрі­ля­но­го від­ро­джен­ня" у 30-ті ро­ки XX ст. (М.О­.­С­к­ри­п­ни­ка, М.Хви­льо­во­го, С.Ю­.­Се­м­ков­сь­ко­го, В.О­.­Ю­ри­н­ця та ін.) за­вда­ла жа­х­ли­во­го уда­ру по роз­ви­т­ку фі­ло­соф­сь­кої ду­м­ки у Ра­дян­сь­кій Укра­ї­ні. На­сту­п­не два­дця­ти­річ­чя - це ро­ки іс­ну­ван­ня офі­ці­о­з­но­го, де­к­ре­то­ва­но­го, при­мі­ти­в­но­го ста­лі­ні­з­му. Іс­то­т­не по­жва­в­лен­ня фі­ло­соф­сь­кої ду­м­ки по­ча­ло від­бу­ва­ти­ся ли­ше у ро­ки хру­щов­сь­кої "від­ли­ги", з 1956 р. і по­в'я­за­не во­но ба­га­то у чо­му з ім'ям та­ла­но­ви­то­го ра­дян­сь­ко­го фі­ло­со­фа і ор­га­ні­за­то­ра на­у­ки П.В.Ко­п­ні­на, який по­чи­нав свою на­у­ко­во-­ви­к­ла­да­ць­ку ка­р'є­ру у Том­сь­ко­му уні­вер­си­те­ті. На­у­ко­ві ін­те­ре­си П.В.Ко­п­ні­на бу­ли зо­се­ре­дже­ні на­вко­­ло до­слі­джен­ня про­блем ло­гі­ки, те­о­рії пі­знан­ня й ме­то­до­ло­гії на­у­ко­во­го пі­знан­ня. Ко­п­нін ак­це­н­тує ува­гу на гу­ма­ні­с­ти­ч­ній спря­мо­ва­но­с­ті фі­ло­со­фі­ї. Фі­ло­со­фія по­ви­нна зо­се­ре­ди­ти ува­гу на те, що за­ле­жить від лю­ди­ни, що осво­ю­єть­ся лю­ди­ною в про­це­сі її ді­я­ль­но­с­ті. Пе­ре­д­у­сім, ак­ти­в­но осво­ю­єть­ся спа­д­щи­на ні­ме­ць­кої кла­си­ч­ної фі­ло­со­фі­ї. Шко­ла, очо­лю­ва­на В.І­.­Ши­н­ка­ру­ком, здійснює плі­д­не ви­вчен­ня про­блем ді­а­ле­к­ти­ки, ло­гі­ки та те­о­рії пі­знан­ня на ґру­н­ті ана­лі­зу фі­ло­со­фії Ка­н­та, Ге­ге­ля, Фейєрбаха та ін­ших пред­ста­в­ни­ків ні­ме­ць­кої фі­ло­соф­сь­кої кла­си­ки. Зре­ш­тою, по­мі­т­ні зру­шен­ня від­бу­ва­ють­ся й в роз­ро­б­ці пи­тань іс­то­рії фі­ло­со­фії Укра­ї­ни. Най­більш цін­ни­ми тут бу­ли здо­бу­т­ки, оде­р­жа­ні в ре­зуль­та­ті ру­ху "вглиб" на­шої іс­то­ри­ч­ної да­в­ни­ни. Як­що тра­ди­цій­но по­ча­ток іс­то­рії фі­ло­соф­сь­кої ду­м­ки Укра­ї­ни при­йн­я­то бу­ло ра­ху­ва­ти від фі­ло­со­фії Г.Ско­во­ро­ди, то за­вдя­ки зу­сил­лям до­слі­д­ни­ків Ки­є­ва і Льво­ва, по­чи­на­ю­чи від 60-х ро­ків, здій­с­ню­єть­ся се­р­йо­з­не ви­вчен­ня фі­ло­соф­сь­кої спа­д­щи­ни про­фе­со­рів Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кої Ака­де­мії, ді­я­чів Ос­т­ро­зь­ко­го на­у­ко­во-­ос­ві­т­ньо­го центру та ін. Від 80-х ро­ків ак­ти­ві­зу­ва­ли­ся до­слі­джен­ня фі­ло­соф­сь­ких ідей в куль­ту­рі Ки­їв­сь­кої Ру­сі.

Не­зва­жа­ю­чи на при­гні­че­ну ду­хо­в­ну ат­мо­с­фе­ру ча­сів ра­дян­сь­ко­го то­та­лі­та­ри­з­му, фі­ло­соф­сь­ка ду­м­ка в Укра­ї­ні жи­ла, тво­ря­чи ос­но­ву для від­ро­джен­ня і роз­ви­т­ку на­ці­о­на­ль­ної фі­ло­соф­сь­кої куль­ту­ри.

73. Поняття буття. Форми буття.

Про­бле­ма бут­тя з да­в­ніх да­вен і до на­шо­го ча­су є од­ні­єю з го­ло­вних про­блем фі­ло­со­фі­ї. Зди­ву­ван­ня бут­тям - один з ви­то­ків фі­ло­со­фі­ї. Про­бле­ма бут­тя пе­ре­йш­ла в фі­ло­со­фію з ін­ших ре­лі­к­то­вих ти­пів сві­то­гля­ду, а са­ме з мі­фо­ло­гії і ре­лі­гі­ї. За радянських часів категорія буття була заборонена у філософії. Існування – спільна риса всього, що існує в світі. Після греків виникла категорія субстанції – те, що лежить в основі (є матеріальна і духовна субстанція). Бут­тя - це фі­ло­соф­сь­ка ка­те­го­рія, яка по­зна­чає все­охо­п­лю­ю­чу ре­а­ль­ність, гра­ни­ч­но за­га­ль­не по­нят­тя про іс­ну­ван­ня, про су­ще вза­га­лі. Бут­тя є все те, що іс­нує; це ре­чі, про­це­си, вла­с­ти­во­с­ті, зв'я­з­ки, від­но­си­ни. У Гегеля буття починається з чистого буття, яке тотожне поняттю “ніщо”. Прийнято класифікувати:

1. Бут­тя ре­чей (тіл) і про­це­сів, яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя ре­чей, про­це­сів, ста­нів при­ро­ди;

б) бут­тя при­ро­ди як ці­ло­го;

в) бут­тя ре­чей і про­це­сів, які ство­ре­ні лю­ди­но­ю.

2. Бут­тя лю­ди­ни, по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя лю­ди­ни у сві­ті ре­чей;

б) вла­с­не люд­сь­ке, ек­зи­с­те­н­ці­а­ль­не бут­тя.

3. Бут­тя ду­ху (іде­а­ль­но­го), яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) ін­ди­ві­ду­а­лі­зо­ва­не ду­хо­в­не; тоб­то осо­би­с­тий, су­б'єк­ти­в­ний ду­хо­в­ний світ кон­к­ре­т­ної лю­ди­ни;

б) об'­єк­ти­во­ва­не ду­хо­в­не, тоб­то на­ді­н­ди­ві­ду­а­ль­ні фо­р­ми су­с­пі­ль­ної сві­до­мо­с­ті, які скла­да­ють ду­хо­в­ну куль­ту­ру люд­с­т­ва.

4. Бут­тя со­ці­у­му (су­с­пі­ль­не бут­тя), яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя окре­мої лю­ди­ни в су­с­пі­ль­с­т­ві, а та­кож в про­це­сі іс­то­рії;

б) бут­тя су­с­пі­ль­с­т­ва як та­ко­го.