40. Релігійна філософія XX ст. Неотомізм. Персоналізм.

Ця релігійна філософія вийшла з монастирських келій лише у кінці 19 століття як оновлене і модернізоване вчення Фоми Аквіната. Але основними причинами відродження томізму були: могутній поступ капіталізму, надзвичайний прогрес у розвитку наукового знання, підвищення впливу альтернативних філософських доктрин на світову духовну культуру. Основні представники неотомізму: Жільсон, Марітен, Веттер, Бохеньський, К. Войтила. Онтологія неотомізму. Об'єктивно-ідеологічною філософією визначається незалежний від суб'єкта зовнішній світ. Неотомізм претендує на те, що він є "третім шляхом" у філософії; він стоїть вище ідеалізму. З точки зору неотомізму бути об'єктивно реальним зовсім не означає бути матеріальним, існувати об'єктивно означає дещо більше, ніж існувати чуттєво. Саме реально - нематеріальне буття і є, на думку неотомістів, первинним. Матерія, будучи реальною, але позбавленою характеру субстанції (тобто самостійного буття), охоплюється нематеріальним буттям. Як те загальне, що має місце у матеріальних предметах, буття складає єдність світу. Поза конкретними матеріальними і нематеріальними предметами знаходиться "чисте буття", духовна основа всього - Бог. Він - буття усіх речей (оскільки кожне існує тільки через його буття), але не у плані існування, а як причина їх особливого конкретного буття. Існування є втіленням сутності у дійсність, а усі сутності містяться ізначально у Божественному розумі як відображення його природи. Значне місце в неотомізмі займає тлумачення сучасних природничонаукових теорій. Ототожнюючи поняття “Інформація" з формою речей з одного боку, із повідомленням, дією цілі - з іншого, сучасні темологи стверджують, що наука сама повертається до Арістотеля і Аквіната, відкривши те, що організація, структура речей є інформація. Роздуми про всезагальні цикли регуляції, зворотних зв'язків у самому фундаменті матерії визначається як "кібернетичне доведення Бога”.

Гносеологія неотомізму не припускає сумніву у пізнаванності світу, оскільки він розхитує основи філософії і знання. Але об'єктом пізнання є не сама матеріальна річ, а її імматеріальна форма. У процесі відчуття зовнішні речі входять у дотик з душею і стають дійсними об'єктами пізнання, але вже як позбавлені матеріальності. Активність мислення є проявом "божественного світла", яке проникає у людський розум. Це світло мислення. Мислення передає природним шляхом образам "чуттєвих об'єктів”. Характеристика істини перетворюється у взаємовідповідність інтересу і речей, котра може створювати істини двох видів: онтологічну - відповідність речі думкам, і логічну - відповідність людської думки речам, тобто наближене, часткове знання про істину буття. Неотомізм метафізично розриває і взаємно протиставляє абсолютне і відносне. Філософія - це міст, який повинен, на думку неотомістів, поєднати неуку з теологією. Якщо теологія сходить з небес на землю, то філософія підіймається до божественного, і врешті решт прийде до тих висновків, що і теологія. Персоналізм. (від лат. особистість) теїстичний напрямок в сучасній філософії, який визнає особистість первинною творчою реальністю і вищою духовною цінністю, а увесь світ - проявом творчої активності верховної особистості – Бога. Основні представники персоналізму - українські філософи М. Бердяєв, Л. Шестов, американці - Дж. Ройс, Боун, Брайтмен. Персоналісти виступають з вимогою замінити суб'єкт пізнання класичної філософії людиною у всій повноті; її конкретних проявів у її антропологічній тотальності, тобто активним суб'єктом. Персоналістський принцип проголошує, що пізнавати може тільки ця індивідуальна, одинична, неповторна людина.