10. Суспільно-політичні погляди Аристотеля.

Головна праця Аристотеля – „Органон”, в якій він визначає політику як відносини між полісами. „Людина – політична тварина”(суспільна істота). Сутність людини – це життя в державі, але люди від народження поділені на тих, хто править, і тих, що підкоряються.

Аристотель виступав поти надмірного багатства, опорою держави вважав середній клас. Розумні форми правління: монархія, аристократія, політес (влада політиків). Дурні: тиранія, олігархія, демократія. Завдання держави полягає в тому, щоб не допускати надмірного багатства, надмірного зосередження влади в руках однієї людини, в триманні в покорі рабів. Ідеальна держава – рабовласницька. Порядок спирається на приватну власність.

Аристотель виступав проти переходу з одного соціального стану в інший (раб залишається рабом). Аристотель поділяв знаряддя праці на німі і ті, що можуть розмовляти (лише в цьому відмінність між волами і людьми).

11. Філософія в Стародавньому Римі. Епікуреїзм. Стоїцизм. Сенека.

Рим завоював Грецію, а Греція покорила Рим, тому римська ф-я є продовженням грецької. В римській ф-ї виникає три течії: епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.

Найвидатніший філософ епікуреїзму – Тіт Лукрецій Кар., який був послідовником ф-ї Епікура. Лукрецій пояснює, чому атоми відхиляються – це сама природа так зробила, тому що інакше на світі нічого не було б. Він виключає богів. Матерія неповторима, нескінченна. Душа – матеріальна, вона складається з найтонших атомів, це осо­б­ли­ве по­єд­нан­ня по­ві­т­ря та те­п­ла. Щасливе життя – спокійне життя без страху, досягти якого можна лише пізнанням. Ма­те­рі­а­лізм Лу­к­ре­ція має свої ате­ї­с­ти­ч­ні на­с­лід­ки. Він по­ка­зує, що ві­ра у бо­гів ви­ни­кає при­ро­д­но, як ре­зуль­тат стра­ху та не­знан­ня при­ро­д­них при­чин. Як і Епі­кур, він вва­жає, що су­с­пі­ль­с­т­во, су­с­пі­ль­на ор­га­ні­за­ція (пра­во, за­ко­ни) ви­ни­ка­ють як про­дукт вза­є­м­но­го до­го­во­ру лю­дей (те­о­рія до­го­во­ру).

Най­бі­ль­шо­го роз­по­всю­джен­ня в Ри­мі на­був сто­ї­цизм. Суть стоїцизму полягає в тому, щоб жити у відповідності з природою, без страху. Найви­да­т­ніший пред­ста­в­ни­к рим­сь­ко­го сто­ї­ци­з­му (Но­вої Стої) – Се­не­ка (вчитель Нерона).

Смисл життя Сенека бачить в досягненні душевного спокою. Все в світі підкорене необхідності, але мудрого вона веде, а дурня волочить. Покращення життя полягає в самовдосконаленні. Ро­зум вва­жа­єть­ся ак­ти­в­ним прин­ци­пом, який спо­ві­щає ма­те­рії фо­р­му. Але при цьо­му при­зна­ча­єть­ся ма­те­рія як пер­шо­ос­но­ва. Ду­шу він та­кож ро­зу­міє в ду­сі ста­ро­го сто­ї­ци­з­му, як то­н­ку ма­те­рію, су­міш во­г­ню та по­ві­т­ря. У гно­се­о­ло­гії Се­не­ка, як і ін­ші пред­ста­в­ни­ки сто­ї­ци­з­му, був при­бі­ч­ни­ком ан­ти­чно­го се­н­су­а­лі­з­му. Він під­кре­с­лює, що ро­зум має свій по­ча­ток в по­чут­тях. При ви­рі­шен­ні пи­тан­ня про ак­ти­в­ність ду­ші, він, все ж та­ки, при­ймає де­які еле­ме­н­ти пла­то­нів­сь­кої фі­ло­со­фії, що ві­до­бра­жа­єть­ся у йо­го при­йн­ят­ті без­сме­р­тя ду­ші та ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки ті­ле­с­но­с­ті як "очей" ду­ші. Суть жит­тя Се­не­ка вба­чає в до­ся­г­нен­ні аб­со­лю­т­но­го ду­ше­в­но­го спо­ко­ю. Для цьо­го по­трі­б­но по­бо­ро­ти страх пе­ред сме­р­тю.