57. Філософія в Києво-Могилянській академії. Ф.Прокопович.

В 1632 р. в Києві засновано Києво-Могилянський колегіум, дя­ку­ю­чи об'­єд­нан­ню шкіл Ки­їв­сь­ко­го брат­с­т­ва і гі­м­на­зії, від­кри­тої при Ки­є­во-­Пе­чер­сь­кій Ла­в­рі, який незабаром був перейменований на академію. . Засновником був ми­т­ро­по­лит Пе­т­ро Мо­ги­ла. Це був перший вуз в Україні. Тут вивчається граматика, поетика, риторика, арифметика, геометрія, філософія і музика – 7 вільних наук. Навчання велося латинською і українською. Вперше почали систематично викладати філософію. Поширеною наукою була риторика і епістолографія (вміння писати листи), а також логіка і риторика, яка тісно пов’язувалась з мораллю. В ді­я­ль­но­с­ті Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кої фі­ло­соф­сь­кої шко­ли ві­до­кре­м­лю­ють­ся два ета­пи: 1) від за­сну­ван­ня - до кі­н­ця 17 сто­літ­тя, ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся по­ча­т­ком роз­ме­жу­ван­ня фі­ло­со­фії і тео­ло­гії, по­сту­по­вої пе­ре­орі­є­н­та­ції від бо­го­пі­з­нан­ня на пі­знан­ня при­ро­ди і лю­ди­ни, пі­знан­ня са­мо­стій­ної цін­но­с­ті при­ро­ди і не­об­хід­но­с­ті пі­знан­ня її за­ко­нів. Фі­ло­со­фи цьо­го пе­рі­оду спи­ра­лись на ан­ти­чну спа­д­щи­ну, па­т­ри­с­ти­ку, схо­ла­с­ти­ку й ідеї епо­хи Від­ро­джен­ня; 2)охо­плює пе­р­шу по­ло­ви­ну XVIII ст., ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся за­ро­джен­ням ти­пу ми­с­лен­ня, на­бли­же­но­го до то­ді­ш­ньої єв­ро­пей­сь­кої фі­ло­со­фі­ї. З дру­гої по­ло­ви­ни XVIII ст. шко­ла по­сту­по­во при­хо­дить в за­не­пад і на по­ча­т­ку XIX ст. при­пи­няє своє іс­ну­ван­ня. Од­ним з ви­да­т­них пред­ста­в­ни­ків Ки­є­во-­Мо­ги­лян­сь­кої фі­ло­соф­сь­кої шко­ли був Фе­о­фан Про­ко­по­вич.Феофан Прокопович за своїми поглядами був об’єктивним ідеалістом: Бог – не творець світу, а найдосконаліший розум; Бог в речах, він наділяє кожну річ законом. Кожне тіло складається з матерії і форми, причому матерія скрізь однакова. Піддає критиці атомістичне вчення через несприйняття порожнечі. Все складається з корпускул, які діляться до безкінечності. Схвалює і поширює вчення Коперніка і Галілея. Розчищає дорогу на Україну філософії Нового часу. 1654 р. на Україні діяло 24 друкарні, в Росії – 2. За указом Петра І в 1720 р. забороняється друкувати книги і викладати українською мовою. З 1783 р. на Україні запроваджується кріпацтво.

58. Філософія г. Сковороди.

За­сно­в­ник кла­си­ч­ної укра­ї­н­сь­кої фі­ло­со­фії, подорожуючий філософ. Фі­ло­со­фія, за Ско­во­ро­дою, і є са­ме жит­тя, то­му го­ло­вне у лю­ди­ні є не сті­ль­ки її те­о­ре­ти­ч­ні пі­зна­ва­ль­ні зді­б­но­с­ті, скі­ль­ки емо­цій­но-­во­льо­ва сут­ність її ду­ху, її се­р­ця, з яко­го ви­ро­с­тає ду­м­ка, і пра­г­нен­ня, і по­чут­тя. Фі­ло­со­фія тлу­ма­чить­ся Ско­во­ро­дою як лю­бому­д­рі­є. Але му­д­рість у Ско­во­ро­ди не тіль­ки по­кли­ка­на зро­зу­мі­ти, у чо­му ж ща­с­тя лю­ди­ни, а й є не­від'­єм­ною від жит­тя, від­по­ві­д­но­го пі­знан­ню іс­ти­ні. Лю­бо­му­д­ріє - це спо­сіб жит­тя, за­сно­ва­ний на по­шу­ках іс­ти­ни і бут­тя в іс­ти­ні від­по­ві­д­но до не­ї. Ре­зуль­та­том фі­ло­соф­с­т­ву­ван­ня є не знан­ня, а жит­тя, що бу­ду­єть­ся від­по­ві­д­но до ви­мог люд­сь­ко­го ща­с­тя. У са­мо­пі­знан­ні, за ду­м­кою Гри­го­рія Ско­во­ро­ди, мі­с­тить­ся сенс люд­сь­ко­го жит­тя. В про­це­сі са­мо­пі­знан­ня лю­ди­на роз­кри­ває са­му се­бе, зве­р­та­єть­ся до гли­бин­них ос­нов сво­го іс­ну­ван­ня. З цим по­в'я­за­не і при­та­ман­не фі­ло­со­фії Гри­го­рія Ско­во­ро­ди ак­це­н­ту­ван­ня ро­лі се­р­ця як осе­ре­д­ку ду­ше­в­но­го жит­тя лю­ди­ни, як ру­шій­ної си­ли, яка ви­зна­чає шлях пе­ре­тво­рен­ня лю­ди­ни. Фі­ло­со­фія се­р­ця (ко­р­до­со­фія), яка об'­єд­нує ві­ру і ро­зум і бе­ре по­ча­ток у фі­ло­со­фії ба­ть­ків це­р­к­ви, най­по­в­ні­ше пред­ста­в­ле­на у вчен­ні Гри­го­рія Ско­во­ро­ди. Він під­кре­с­лює, що се­р­це є осе­ре­д­ком люд­сь­ко­го в лю­ди­ні, во­но є ор­га­ном са­мо­пі­знан­ня і ті­єю си­лою, що ве­де лю­ди­ну шля­хом са­мо­вдо­с­ко­на­лен­ня. Он­то­ло­гія ба­зу­єть­ся на йо­го кон­це­п­ції про "дві на­ту­ри" і "три сві­та". Світ скла­да­єть­ся з двох на­тур: "од­на - ви­ди­ма, а дру­га -не­ви­ди­ма". Ви­ди­ма на­зи­ва­єть­ся ство­рін­ня, а ін­ша - Бог. Ця не­ви­ди­ма на­ту­ра про­ни­зує ство­рін­ня і мі­с­тить йо­го. Во­на усю­ди і зав­жди бу­ла, є і бу­де. Бог у Гри­го­рія Ско­во­ро­ди є ос­но­вою усіх ре­чей, їх дій­с­ною і ру­шій­ною си­лою, а не­ви­ди­ма на­ту­ра вва­жа­єть­ся без­кі­не­ч­ним по­ча­т­ком сві­ту. Не­ви­ди­ма на­ту­ра без­кі­не­ч­на, не­об­ме­же­на ні ча­сом, ні мі­с­цем, ні по­ло­жен­ням, ані на­зво­ю. Бог яв­ляє со­бою роз­ми­тий в уні­вер­су­мі дух, ко­с­мі­ч­ний ро­зум, до­б­ро і кра­су. По­нят­тям, про­ти­ле­ж­ним за змі­с­том Бо­гу, ви­сту­пає ви­ди­ма на­ту­ра або тво­рін­ня. Ви­ди­ма на­ту­ра - це не­пра­в­да, во­на вво­дить нас в ома­ну, хо­ва­ю­чи ре­а­ль­ну ос­но­ву всьо­го іс­ну­ю­чо­го (іс­ти­ну). Вчен­ня про дві на­ту­ри ор­га­ні­ч­но по­в'я­за­не з на­сту­п­ним фу­н­да­ме­н­та­ль­ним вчен­ням у фі­ло­со­фії Гри­го­рія Ско­во­ро­ди про "три сві­ти". Все іс­ну­ю­че роз­ді­ля­єть­ся на три спе­ци­фі­ч­ні ви­ди бут­тя (сві­та) - ве­ли­кий (ма­к­ро­косм), ма­лий (мі­к­ро­косм) і си­м­во­лі­ч­ний (Бі­б­лія). Макрокосмос – природа, світ явищ, тіні Бога, матерія вічна, але лише як функція божественного буття. Мікрокосмос – людина. Емпірична натура – тіло, внутрішня (істинна натура) – тінь Бога.