24. Французькі матеріалісти 18 ст.

Розрізняють дві форми французького матеріалізму: непослідовна і більш рання деїстична форма (Вольтер, Кондільяк, Монтеск'є, Руссо), а також атеїстичну (Мельє, Дідро, Гельвецій). Деїстична форма найбільш систематично розроблялась Вольтером. На відміну від вольтерівського "деїзма розуму" для Руссо притаманний "деїзм почуття",, який відрізняється більш демократичними рисами але і посиленням ідеалістичних моментів. З другої половини 40-х років XVII століття у французькій філософії головну роль починає відігравати атеїстичний матеріалізм Дідро. Гельвеція, Гольбаха, який виявився вищою формою розвитку домарксівського матеріалізму в Західній Європі. Найбільш повно його викладено в "Системі природи" Гольбаха.

Звичайно, наукова основа французького матеріалізму значно фундаментальніша, ніж у матеріалізмі 17 століття, вона складається не тільки з математики, механіки, астрономії, але також і з хімії, біології, геології. Спираючись на ці науки, французькі матеріалісти розвинули вчення про матерію, як єдину реальність, що має нескінченну різноманітність властивостей. Вони стверджували, що матерія, як сукупність всього існуючого, тотожна природі. Вона нескінченна в часі і просторі, які являють собою об'єктивні форми її існування. При цьому, матерія розглядалась, як така, що складається з неподільних частинок речовини. У Гольбаха та Гельвеція - це атоми, які мають геометричні та механічні характеристики (густина, протяжність, важкість, сила інерції, рухомість). У Дідро – це молекули, які володіють понад того чуттєвісттю.

Свідомість французькі матеріалісти розуміли або як результат, властивий молекулам елементарної чуттєвості (ДІдро), або як нову властивість матерії, що виникає по ходу її ускладнення. У визначенні матерії відображалось її відношення до суб'єкта пізнання.

Тому причинність метафізично ототожнюється ними з необхідністю, а випадковість характеризується як суб'єктивне незнання причини. Це вело до проголошення природної перед-визначеності всього у світі. Разом з тим, французькі матеріалісти в результаті досить широкого використання і немеханістичних моделей (хімічних та біологічних), в ряді найважливіших питань підійшли до діалектичного розуміння природи. Насамперед, це було виражене в ученні про нерозривний зв'язок між матерією та рухом, внутрішньою активністю матерії. Основні риси теорії пізнання французьких матеріалістів такі: заперечення надчуттєвого, переддосвідного вродженого знання, а також обґрунтування можливості знання постійно розширюватися та поглиблюватися; природною незакінченістю знання, обумовленого нескінченістю матеріального світу. Французькі матеріалісти вважали, що всі психічні здібності - це модифікації первинної спроможності твариннного організму до відчуття; Оскільки відчуття є джерелом всіх знань, вони виникають в результаті впливу зовнішнього світу на органи чуття; внутрішній досвід (рефлексія) має вторинний характер і розвивається на основі зовнішнього досвіду; предмет пізнання - це матеріальні тіла, їх властивості та відношення між ними; Ідея - це образ предмета, який викликає відчуття і сприйняття; Істина - це відповідність уявлення про речі самими речами і вона перевіряється шляхом досвіду, експерименту. В той же час відображення розумілось ними метафізично, як вільний від внутрішніх протиріч, дзеркально безпосередній акт. Практика входила до теорії пізнання дуже обмежено і неповно. Не зумівши зрозуміти суспільство, як специфічну форму матеріального буття, французькі матеріалісти абсолютизували значення ідей в житті суспільства (погляди правлять світом"), що привело до ідеалістичного погляду на нього. Але хоч відносне значення в розвитку суспільства відмічених факторів (географічне оточення, приріст населення, прогрес знань, поява нових ідей, удосконалення засобів праці та способи виробництва матеріальних благ, відносини власності) вони розуміли неправильно, сам вияв їх відіграв важливу роль в подальшому розвитку соціологічної думки.