21. Філософія д.Локка.

Джон Локк – сенсуаліст – про­до­в­жу­вав роз­ви­ва­ти ем­пі­ризм Ф.Бе­ко­на, об­ґру­н­то­ву­ю­чи ем­пі­ри­ч­ний на­пря­мок в те­о­рії пі­знан­ня. По­го­джу­ю­чись з тве­р­джен­ням Бе­ко­на про те, що все знан­ня по­хо­дить з до­сві­ду, до­да­вав: до­свід скла­да­єть­ся з чут­тє­вих да­них, з від­чут­тів. Те­о­рію пізнан­ня Ло­к­ка про­ни­зу­ють три по­ло­жен­ня: 1. Не­має вро­дже­них ідей, усе пі­знан­ня на­ро­джу­єть­ся у до­сві­ді і з до­сві­ду. 2. "Ду­ша" (або ро­зум) лю­ди­ни у мо­мент на­ро­джен­ня є “tabula rasa” - чи­с­та до­ш­ка. 3. Не­має ні­чо­го в ін­те­ле­к­ті, чо­го ра­ні­ше не бу­ло б у відчуттях.

Локк під­дав ґрун­то­вній кри­ти­ці вчен­ня Де­ка­р­та про “вро­дже­ні ідеї”. Локк роз­ді­ляє до­свід на два ви­ди: до­свід зо­в­ні­ш­ній (ві­д­чут­тя) і вну­т­рі­шній (ре­ф­ле­к­сія). Дже­ре­ло пер­шо­го об'­єк­ти­в­ний ма­те­рі­а­ль­ний світ, який діє на на­ші ор­га­ни чут­тів і ви­кли­кає по­чут­тя. Вну­т­рі­шній до­свід че­рез "ре­ф­ле­к­сію" спря­мо­ва­ний на спо­гля­дан­ня сво­їх вла­с­них пе­ре­жи­вань.

Не­по­слі­до­в­ність ма­те­рі­а­лі­з­му Ло­к­ка про­яв­ля­єть­ся в йо­го те­о­рії "пе­р­вин­них" і "вто­рин­них" яко­с­тей. "Пе­р­вин­ні", не від­ді­ле­ні від ті­ла яко­с­ті це про­тя­ж­ність, фі­гу­ра, не­про­ни­к­ли­вість, рух, спо­кій, тоб­то все те, що мо­же бу­ти ви­ра­же­не зо­в­ні­ш­нім кі­ль­кі­с­но-­ма­те­ма­ти­ч­ним чи­ном. Від­чут­тя, які отри­ма­ні з пе­р­вин­них яко­с­тей, ці­л­ком від­по­ві­да­ють їм, тоб­то во­ни об'­єк­ти­в­ні. "Вто­рин­ні" яко­с­ті - ко­лір, звук, за­пах, смак, не ма­ють для Ло­к­ка об'­єк­ти­в­ної зна­чу­що­с­ті; це су­б'єк­ти­в­ні від­чут­тя, які ство­рю­ють­ся у на­шій сві­до­мо­с­ті на ос­но­ві рі­з­но­ма­ні­т­них спо­лу­чень пе­р­вин­них яко­с­тей. Пі­знан­ня, за ви­зна­чен­ням Ло­к­ка, є не що ін­ше, як сприй­нят­тя зв'я­з­ку, вза­є­м­ної від­по­ві­д­но­с­ті або не­від­по­ві­д­но­с­ті на­ших уяв­лень. При­ро­да са­ма по со­бі ні­яко­го "ви­гля­ду" не має, во­на зво­дить­ся до гео­ме­т­ри­ч­них та ін­ших кі­ль­кі­с­них по­бу­дов, а уся ба­га­то­які­с­ність сві­ту зв'я­за­на з люд­сь­кою свідо­мі­с­тю. Іс­ти­на, за Ло­к­ком, є про­дукт узгодженості між собою люд­сь­ких уяв­лень. Локк по­клав по­ча­ток ем­пі­ри­ч­ній пси­хо­ло­гії, в якій пер­шо­че­р­го­ве зна­чен­ня на­да­ва­ло­ся са­мо­спо­сте­ре­жен­ню.

Ви­зна­ю­чи іс­ну­ван­ня Бо­га, Локк, за­ли­ша­ю­чи за Бо­гом фу­н­к­цію ство­рен­ня сві­ту і да­в­ши йо­му пер­шо­по­ш­товх до ру­ху за раз і на­за­в­ж­ди да­ни­ми за­ко­на­ми, вва­жав, що пі­с­ля цьо­го Бог не втру­ча­єть­ся у спра­ви сві­ту і лю­дей. Бог для Ло­к­ка не ан­тро­по­мо­р­ф­на іс­то­та, а ві­ще ро­зу­м­не на­ча­ло, "це не самовласник, а на­че б кон­сти­ту­цій­ний мо­нарх, об­ме­же­ний у сво­їх пра­вах, то­му не­мо­ж­ли­ві ди­ва та ін­ші над­при­ро­д­ні яви­ща". Ос­но­вою по­гля­дів Локка є те­о­рія про при­ро­д­ний стан лю­дей і до­го­ві­р­не по­хо­джен­ня дер­жа­ви. Він від­сто­ю­вав при­ва­т­ну вла­с­ність, гро­шо­ві від­но­си­ни, еко­но­мі­ч­ну по­лі­ти­ку, яка за­охо­чу­ва­ла б то­р­гі­в­лю і роз­ви­ток ін­ду­с­т­рі­ї. Най­лі­п­ша си­с­те­ма дер­жа­ви, за Ло­к­ком, конституційна монархія. Він проголошує природний закон: ніхто не має права обмежити іншого в його житті, здоров’ї, майні, а звідси – смертна кара має бути заборонена, а влада правителя не може бути абсолютною. Висуває ідею поділу влади на законодавчу, виконавчу і федеративну.