66. Ставлення Франка до марксизму.

В молодості Франко щиро сприймає економічне вчення Маркса. Як і Сергій Подолинський поширює вчення Маркса і Енгельса. Проте, не мирився з позицією Маркса щодо селянства, виступає також з гострою критикою російської (ленінської) соціал-демократії. Зміна поглядів Франка на марксизм відбувалася, очевидно, під впливом поглядів австро марксистів, подій другої половини 19 ст. в Західній Європі. Франко стає на позиції гострої критики марксизму (перша стаття вийшла в 1897 р.). Він заявляє, що якщо слідувати ідеям Маркса і Енгельса, то влада в країні буде належати партійним начальникам, що перетворить велику народну державу в велику народну тюрму. В 1904 р. вийшла стаття “До соціалізму”, в якій описувалася книга Черкізова (Черкізов навів 10 цитат з “Маніфестів” Маркса і Консідерана, які співпали слово в слово). До кінця життя Франко залишається прихильником ідеї соціалізму, він лише за “соціалізм гуманний, демократичний, з людським обличчям”. Не при­ймає та­кож Фра­н­ко й те­о­рії Ма­р­к­са про кла­со­ву бо­ро­ть­бу і ре­во­лю­цію. І.­Ф­ра­н­ко ша­ну­вав К.Ма­р­к­са го­ло­вним чи­ном як ми­с­ли­те­ля і вче­но­го-­еко­но­мі­с­та. Але ма­р­к­си­с­том Фра­н­ко ні­ко­ли не був, то­му що він ду­же не­га­ти­в­но ста­ви­в­ся до ідеї ди­к­та­ту­ри про­ле­та­рі­а­ту, до озбро­є­ної кла­со­вої бо­ро­ть­би. Він не по­го­джу­єть­ся з ма­р­к­си­ст­сь­ким тлу­ма­чен­ням на­ці­о­на­ль­но­го пи­тан­ня як ні­би­то дру­го­ря­д­но­го що­до со­ці­а­ль­но-­кла­со­во­го і під­по­ряд­ко­ва­но­го остан­ньо­му. Со­ці­а­лі­с­ти­ч­ні пе­ре­ко­нан­ня І. Фра­н­ка ба­зу­ють­ся на за­га­ль­но­люд­сь­ких, а не на кла­со­вих цін­но­с­тях. Май­бу­т­ній со­ці­а­лі­с­ти­ч­ний лад уяв­ля­в­ся І. Фра­н­ко­ві як ві­ль­на фе­де­ра­ція об­щин, в яких ре­а­лі­зу­єть­ся прин­цип на­йши­р­шо­го са­мо­уп­ра­в­лін­ня. Не при­йма­ю­чи ма­р­к­сизм І .Фра­н­ко мав на ува­зі на­сам­пе­ред ро­сій­сь­кий йо­го ва­рі­ант, оскі­ль­ки той "ви­сту­пає про­ти на­ці­о­на­ль­но­го укра­ї­н­сь­ко­го ру­ху".

67. Світогляд л. Українки.

Відома поетеса, громадський діяч; член УСДРП. Для Л. Укра­ї­н­ки ха­ра­к­те­р­ним є ро­ма­н­ти­ч­но-екзисте­н­ці­а­ль­ний на­пря­мок тво­р­чо­с­ті. Мі­фо­ло­гі­ч­но-­а­нте­ї­с­ти­ч­на ідея (зе­м­на фі­ло­со­фія) ор­га­ні­ч­но­го по­єд­нан­ня лю­ди­ни з при­ро­дою, ан­тро­по­ло­гі­ч­но­го на­по­в­нен­ня при­ро­ди скла­дає зміст од­но­го з най­ві­до­мі­ших дра­ма­ти­ч­них тво­рів "Лі­со­ва пі­с­ня". Ряд творів написані на сюжети грецьких і римських міфів. Виступає поти колоніального поневолення України. Гостро критикує цинізм Москви: “Хто визволиться сам – той вільний буде, хто визволить кого – там рабство буде”. Написала ряд праць з естетики: критика ідеалізму і ірраціоналізму в сфері естетики. Критикує Ніцше і Шопенгауера. Великий вплив на її творчість справила тяжка хвороба. Ве­ли­кий вплив на тво­р­чість Л. Укра­ї­н­ки спра­вив Дра­го­ма­нов. З се­ре­ди­ни 90-х ро­ків Л.У­к­ра­ї­н­ка сто­я­ла на по­зи­ції ре­во­лю­цій­ної бо­ро­ть­би, хоч і не по­ді­ля­ла ба­га­тьох по­ло­жень ма­р­к­си­з­му про ге­ге­мо­нію про­ле­та­рі­а­ту та ін.