88. Проблема критерію істини.

Критерієм істини може виступати теорія (оскільки вона може бути критерієм істини для іншої теорії), а також практика. Проте практика може бути критерієм істини лише для свого часу, оскільки істина – це процес руху від менш повного знання до більш повного. Прак­ти­ка - ак­ти­в­на ці­ле­с­п­ря­мо­ва­на ­пре­д­ме­т­но-ма­те­рі­а­ль­на ді­я­ль­ність лю­дей, яка спря­мо­ва­на на пе­ре­тво­рен­ня ре­а­ль­ної дій­с­но­с­ті, в процесі неї створюються як духовні, так і матеріальні цінності. Практика є рушійною силою пізнання і, в той же час, метою пізнання. Прак­ти­ка є дже­ре­лом пі­знан­ня то­му, що всі знан­ня по­кли­ка­ні до жит­тя перш за все, і в кі­н­це­во­му ра­ху­н­ку йо­го по­тре­ба­ми. (Зо­к­ре­ма, ма­те­ма­ти­ч­ні знан­ня ви­ни­к­ли з не­об­хід­но­с­ті ви­мі­рю­ва­ти зе­ме­ль­ні ді­ля­н­ки, об­чи­с­лю­ва­ти пло­щі, об'­єми, лі­чи­ти час і т.п.) Од­нак не зав­жди, зви­чай­но, від­крит­тя у на­у­ці (на­при­клад, пе­рі­оди­ч­ний за­кон Ме­н­де­лє­є­ва) ро­б­лять­ся без­по­се­ре­д­ньо „на за­мо­в­лен­ня прак­ти­ки". Пра­к­ти­ка ви­сту­пає як ос­но­ва пі­знан­ня, йо­го ру­шій­на си­ла. Прак­ти­ка є опо­се­ре­д­ко­ва­ною ме­тою пі­знан­ня, бо остан­нє здій­с­ню­єть­ся не за­ра­ди про­с­тої ці­ка­во­с­ті. Прак­ти­ка яв­ляє со­бою кри­те­рій іс­ти­ни, тоб­то до­зво­ляє ві­до­кре­ми­ти іс­тин­ні знан­ня від по­ми­л­ко­вих ду­мок. Не мо­ж­на за­бу­ва­ти то­го, що, по­-пе­р­ше, всі фо­р­ми прак­ти­ки, як і її фу­н­к­ції, ті­с­но вза­є­мо­по­в'я­за­ні, а по­-дру­ге, прак­ти­ка - яви­ще кон­к­ре­т­но-­іс­то­ри­ч­не; во­на змі­ню­єть­ся, роз­ви­ва­єть­ся, удо­ско­на­лю­ють­ся її фо­р­ми, фу­н­к­ці­ї. Пе­ре­тво­рю­ю­чи дій­с­ність, прак­ти­ка пе­ре­тво­рює і сво­го „но­сія" - лю­ди­ну і, зо­к­ре­ма, су­б'єк­та пі­знан­ня.

89. Методи теоретичного дослідження.

Ме­то­дом на­зи­ва­ють­ся єд­ність пі­зна­ва­ль­них та ді­я­ль­ні­с­них про­це­дур, які за­без­пе­чу­ють ви­рі­шен­ня пе­в­ної гно­се­о­ло­гі­ч­ної про­бле­ми і до­ся­г­нен­ня ме­ти пі­знан­ня. В пер­шо­му на­бли­жен­ні ме­то­ди ді­лять­ся на ем­пі­ри­ч­ні та те­о­ре­ти­ч­ні, а та­кож за­га­ль­но­ло­гі­ч­ні ме­то­ди пі­знан­ня. До теоретичних (наукових) методів відноситься аксіоматичний (гіпотетико-дедуктивний) – на основі аксіом приймається гіпотеза, яка потім піддається перевірці. Крім то­го в те­о­ре­ти­ч­но­му пі­знан­ні іс­нує ме­тод об­ме­жу­ван­ня. Об­ме­жен­ням на­зи­ва­єть­ся ро­зу­мо­вий пе­ре­хід від більш за­га­ль­но­го до менш за­га­ль­но­го. В ба­га­тьох на­у­ках ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся ме­тод схо­джен­ня від аб­с­т­ра­к­т­но­го до кон­к­ре­т­но­го. Ме­тод єд­но­с­ті іс­то­ри­ч­но­го і ло­гі­ч­но­го ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся пе­ре­ва­ж­но в га­лу­зях со­ці­а­ль­но­го пі­знан­ня. Іс­то­ри­ч­не - це про­цес ста­но­в­лен­ня об'­єк­та, а та­кож ме­тод від­тво­рен­ня йо­го в пі­знан­ні са­ме та­ким чи­ном, як він ре­а­ль­но фо­р­му­ва­в­ся в ча­сі: з ура­ху­ван­ням мо­ж­ли­вих ви­па­д­ко­во­с­тей, оди­ни­ч­них фа­к­тів і за­га­ль­них те­н­де­н­цій роз­ви­т­ку. Ло­гі­ч­ний ме­тод від­тво­рює іс­то­ри­ч­ний про­цес ли­ше в йо­го за­га­ль­но­му ви­гля­ді. За пе­в­них об­ста­вин та умов за­га­ль­но­ло­гі­ч­ні ме­то­ди пі­знан­ня мо­жуть бу­ти за­ра­хо­ва­ні до те­о­ре­ти­ч­них ме­то­дів пі­знан­ня. Рух від чут­тє­во-­ко­н­к­ре­т­но­го, крізь аб­с­т­ра­к­т­не до кон­к­ре­т­но­го в ми­с­лен­ні (Ге­гель) вклю­чає в се­бе та­кі прин­ци­пи, як ана­ліз та си­н­тез.

Су­джен­нями і умо­ви­відами су­б'єкт на­у­ко­во­го до­слі­джен­ня за­йма­єть­ся по­стій­но: во­ни про­ни­зу­ють со­бою усю тка­ни­ну ми­с­ли­те­ль­ної ді­я­ль­но­с­ті. Ва­ж­ли­ви­ми ме­то­да­ми пі­зна­ва­ль­ної ді­я­ль­но­с­ті є ін­ду­к­ція і де­ду­к­ція. Ін­ду­к­ція є про­цес ви­ве­ден­ня за­га­ль­но­го по­ло­жен­ня з ла­н­цю­га ча­с­т­ко­вих (менш за­га­ль­них) тве­р­джень, з оди­ни­ч­них фа­к­тів, а де­ду­к­ція, - на­впа­ки - про­цес роз­мі­р­ко­ву­ван­ня, який йде від за­га­ль­но­го до ча­с­т­ко­во­го (менш за­га­ль­но­го). Роз­рі­з­ня­ють два ви­ди ін­ду­к­ції - по­вну і не­по­в­ну. По­вна ін­ду­к­ція - це ви­від яко­гось за­га­ль­но­го су­джен­ня про всі пред­ме­ти пе­в­но­го кла­су (мно­жи­ни) на ос­но­ві роз­гля­ду ко­ж­но­го еле­ме­н­ту мно­жи­ни. На прак­ти­ці ча­с­ті­ше за­сто­со­ву­ють­ся фо­р­ми не­по­в­ної ін­ду­к­ції, яка пе­ред­ба­чає ви­сно­вок про пе­в­ний клас пред­ме­тів на ос­но­ві пі­знан­ня ли­ше ча­с­ти­ни пред­ме­тів да­но­го кла­су. В на­у­ко­во­му до­слі­джен­ні не­по­в­на ін­ду­к­ція, яка за­сно­ва­на на екс­пе­ри­ме­н­та­ль­них до­слі­джен­нях і вклю­чає в се­бе те­о­ре­ти­ч­не ми­с­лен­ня спро­мо­ж­на да­ва­ти до­сто­ві­р­не за­клю­че­ни­я. Ана­ліз - це роз­кла­дан­ня рі­з­них пред­ме­тів на скла­до­ві еле­ме­н­ти, яке здій­с­ню­ють­ся як в прак­ти­ч­ній так і в те­о­ре­ти­ч­ній ді­я­ль­но­с­ті з ме­тою пі­знан­ня де­яко­го скла­д­но­го ці­ло­го. Си­н­тез – ро­зу­мо­ве об'­єд­нан­ня в єди­не ці­ле роз­чле­но­ва­них та роз­гля­ну­тих ана­лі­зом еле­ме­н­тів. Аб­с­т­ра­гу­ван­ня – це ви­ді­лен­ня ду­м­кою яко­го-­не­будь пред­ме­ту у від­во­лі­кан­ні йо­го зв'я­з­ків з ін­ши­ми пред­ме­та­ми. Іде­а­лі­за­ція - це про­цес утво­рен­ня по­нять, ре­а­ль­ні про­то­ти­пи яких мо­жуть бу­ти вка­за­ні ли­ше з пе­в­ним сте­пе­нем на­бли­жен­ня. При­кла­да­ми по­нять є та­кі ре­зуль­та­ти іде­а­лі­за­ції як то­ч­ка, пря­ма, ко­ло, іде­а­ль­ний газ, аб­со­лю­т­но чо­р­не ті­ло. По­ряд з ци­ми ме­то­да­ми ви­ко­ри­с­то­ву­єть­ся ме­тод на­у­ко­во­го ото­то­ж­нен­ня.