94. Концепції походження людини.

Людина – духовно-матеріальна істота. Основними вимірами людського буття є: біологічний, духовний, соціальний, космічний (без умов космосу людина не з’явилася б). Існує багато думок різних філософів про походження людини: “людина походить від тварин внаслідок мутації головного мозку”. Концепції походження людини: міфологічна, релігійна, наукова, космічна, трудова (Енгельс). Яке ж мі­с­це лю­ди­ни в сві­ті? Для пе­рі­оду ан­ти­чно­с­ті - це від­по­відь ко­с­мо­це­н­т­ри­ч­на. Во­на озна­чає, що Ко­с­мос – сві­то­вий по­ря­док - це жи­ве ті­ле­с­не ці­ле, а лю­ди­на - мі­к­ро­косм, ма­ле­нь­ка мо­дель єди­но­го Все­сві­ту, що має ду­шу. Те­о­це­н­т­ри­ч­на ти­по­ва для се­ре­д­ньо­віч­чя. У ви­то­ків іс­то­рії сто­їть єди­ний Бог - тво­рець, що ство­рив світ з ні­чо­го. Лю­ди­на ство­ре­на за об­ра­зом і по­до­бою бо­жою, во­на як і Тво­рець, на­ді­ле­на во­лею ду­ху. В фі­ло­со­фії з по­ча­т­ку Від­ро­джен­ня і Но­во­го ча­су і по сьо­го­дні панує ан­тро­по­це­н­т­ри­ч­на – ми ні­чо­го не зна­є­мо про світ крім то­го, що ми зна­є­мо про са­мих се­бе, і ди­ви­мось на весь світ ли­ше че­рез при­зму вла­с­не люд­сь­ких по­треб і за­ці­ка­в­лень. Ан­тро­по­це­н­т­ризм під­ви­щує лю­ди­ну, але він має не­га­ти­в­ну сто­ро­ну - су­б'єк­ти­візм, прак­ти­ч­ну і пі­зна­ва­ль­ну са­мо­за­м­к­ну­тість. Нині за­ро­джу­єть­ся но­вий - хо­лі­с­ти­ч­ний під­хід до ро­зу­мін­ня мі­с­ця лю­ди­ни в сві­ті. Він на но­во­му рі­в­ні роз­гля­дає люд­сь­кий рід як ор­га­ні­ч­ну ча­с­ти­ну єди­но­го жи­во­го Ко­с­мо­су. “Кожна людина, як і нація, хоче відтворити себе в дітях”. Виникають різні течії: біологізаторство (особа є тільки природною, а це породжує расизм), соціологізаторство (абсолютизація суспільного в людині).

Го­ло­вне, на що від­ра­зу ж слід зве­р­ну­ти ува­гу, це те, що при­ро­да лю­ди­ни гли­бо­ко су­пе­ре­ч­ли­ва, то­му лю­ди­на зав­жди ви­сту­пає за­га­д­кою для са­мої се­бе. З од­но­го бо­ку, лю­ди­на - іс­то­та фі­зи­ч­на, ті­ле­с­на, під­ко­рю­єть­ся усім за­ко­нам біо­ло­гії і фі­зі­о­ло­гі­ї. Во­на обу­рю­єть­ся по­тя­га­ми, в неї си­ль­ні під­сві­до­мі ім­пу­ль­си, нею во­ло­ді­ють ін­сти­н­к­ти і при­стра­с­ті, во­на лег­ко пе­ре­хо­дить в стан жа­ху чи гні­ву. З ін­шо­го бо­ку, люд­сь­ка при­ро­да яв­ляє нам сві­до­мість, ус­ві­до­м­лен­ня, ро­зум, вда­т­ність яс­но­го ро­зу­мін­ня і осми­с­лен­ня об­ста­вин. Лю­ди­на мо­же пі­зна­ва­ти об'­єк­ти­в­ні ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки дій­с­но­с­ті, на­віть ко­ли во­ни пря­мо не від­по­ві­да­ють на йо­го біо­ло­гі­ч­ні по­тре­би. Лю­ди­на де­мон­струє вла­с­ну зда­т­ність бу­ти мо­ра­ль­ною, пі­ді­йма­ти­ся над сво­ї­ми при­ро­д­ни­ми по­тя­га­ми і ро­би­ти ви­бір.

95. Свідомість і мова.

Мова – засіб спілкування людини, бачення світу людиною, знаряддя мислення, механізм спадковості, основа національної єдності, консолідації, душа народу, предметне буття свідомості, безпосередня діяльність мислення. Саме в мові опредмечується свідомість людини. За допомогою мови людина пізнає те, до чого вона не має доступу. В мові можна виділити природну систему знаків (звук, поза, жести, міміка) і штучну, спеціально створену людьми (мова математики, музики, живопису тощо). Мова – один із головних моментів функціонування суспільства. Вона виконує в суспільстві безліч функцій: номінативну (здібність мови вивчати і представляти світ речей і процесів), комунікативну (участь в процесі спілкування),пізнавальну (участь в процесі пізнання) тощо.

Мова – духовний продукт життя суспільства і матерія свідомості, духу (Ма­те­рія - це фі­ло­соф­сь­ка ка­те­го­рія, змі­с­том якої є об'­єк­ти­в­на ре­а­ль­ність, що від­би­ва­єть­ся і ві­до­бра­жу­єть­ся у від­чут­тях су­б'єк­та пі­знан­ня і ді­я­ль­но­с­ті і іс­нує не­за­ле­ж­но від йо­го від­чут­тів). Свідомість і мова нерозривно пов’язані між собою. Щоб свідомість людини стала доступною для інших людей, щоб вони дізналися про її зміст, необхідно виразити її зовні, тобто об’єктувізувати за допомогою мови, проте не обов’язково словесної. Наприклад, відчуття радості, скорботи можна передати особливим виразом обличчя, очей, мовою танцю, музики тощо. Зв’язок свідомості з мовою виражається і в тому, що виникнення індивідуального пізнання можливо тоді, коли людина входить в світ мови і, перш за все, словесної. Мовою, в загальному розумінні, являється знакова система. Мова – це світ людини, вона відкриває людям істину буття. Чим багатший зміст свідомості і взагалі духовного життя і духовного світу людини, тим більше їй потрібно мовних знаків для його передачі, і навпаки (героїня “Дванадцяти стільців” за допомогою лише 12 слів слів могла висловити своє відношення до будь-чого). На основі мови формується мораль, духовність і сама людина. Без мови немає народу. Лавина іноземних слів веде о забруднення і небажаної трансформації народної української мови. Зміна мови – процес двобічний: з одного боку, він відображає зміни, які відбулися в свідомості людей, а з другого – сприяє подальшій трансформації їх свідомості. За збереження чистоти національної мови виступає громадськість Японії, Китаю, Румунії.