63. Світогляд т.Шевченка.

Існує багато різноманітних точок зору на погляди Шевченка. Він – поет, а не філософ, проте можна говорити про існування філософських ідей в його творах. Якщо виривати шматки з творів Шевченка, то його можна назвати послідовником будь-якої течії. Тож його твори необхідно розглядати в сукупності, а не уривками. Головна тема шевченкових творів – скасування кріпацтва, визволення українців з неволі. За Чижевським, характерною рисою творів Шевченка є антропоцентризм. “Прекрасне – осяяне щастям обличчя людини.” Фі­ло­соф­сь­кий сві­то­гляд Ше­в­че­н­ка мо­ж­на ха­ра­к­те­ри­зу­ва­ти як фі­ло­со­фію тра­ге­ді­ї. Мо­ва йде про фі­ло­со­фію як ви­ра­жен­ня ду­ші стра­ж­да­ль­ни­ка, ви­ра­жен­ня ус­ві­до­м­лен­ня ним тра­ге­дії, як сво­єї до­лі. При цьо­му роз­мо­ва йде про при­йн­ят­тя ним на се­бе тра­ге­дії бут­тя рі­д­но­го на­ро­ду, Укра­ї­ни. Світ Укра­ї­ни для Ше­в­че­н­ка ство­рює два ос­но­в­них ком­по­не­н­та: це світ се­ла та світ ко­за­ц­т­ва. Спів­від­но­шен­ня між ци­ми сві­та­ми не од­на­ко­ве. Світ се­ла яв­но більш зна­ч­ний, ніж ін­ша го­ло­вна цін­ність світ ко­за­ц­т­ва. Як­що світ ко­за­ц­т­ва уо­соб­лює укра­ї­н­сь­ке ми­ну­ле, то світ се­ла є по­за­ча­со­вим сві­том ор­га­ні­ч­но по­в'я­за­ної з ним при­ро­ди. Об­раз іде­а­лу ма­лю­єть­ся Ше­в­че­н­ком як по­ло­жен­ня, в яко­му бу­де па­ну­ва­ти брат­сь­ке від­но­шен­ня ві­ль­ної лю­ди­ни до лю­ди­ни. Но­р­мою іде­а­ль­но­го іс­ну­ван­ня є прин­ци­пи "щоб ра­зом жить, пі­зна­ти з бра­том до­б­рим до­б­ро і не ді­ли­ти йо­го між со­бою", на про­ти­ва­гу су­с­пі­ль­с­т­ву, де лю­ди роз­ді­ле­ні за­ле­ж­но від су­с­пі­ль­но­го ста­ну, де па­нує фа­ль­ши­ва на­у­ка і фа­ль­ши­ва фі­ло­со­фія. Єд­ність і від­су­т­ність ді­лен­ня в іде­а­ль­но­му су­с­пі­ль­с­т­ві вті­лю­єть­ся Ше­в­че­н­ком в об­ра­зі на­ції, як од­ної до­мі­вки. Ше­в­че­н­ко за­кли­кає на­род спо­ді­ва­ти­ся на свої си­ли.

64. Ставлення Шевченка до релігії.

Що сто­су­єть­ся ре­лі­гій­них пе­ре­ко­нань Ше­в­че­н­ка, то вони до­ста­т­ньо су­пе­ре­ч­ли­ві. Шевченко і релігія є надзвичайно складною проблемою. В радянській літературі Шевченко описується як атеїст, а на Заході – навпаки. Для шеченка живий, істинний Бог – це Ісус Христос. З од­ні­єї сто­ро­ни, він не ві­рить в Бога і про­кли­нає йо­го, але в де­яких ві­р­шах ви­сло­в­лює ре­лі­гій­ні пе­ре­ко­нан­ня, бли­зь­кі за сво­єю су­ттю до хри­с­ти­ян­с­т­ва про­те­с­та­нт­сь­ко­го ти­пу. Він стверджує, що ві­ру­ю­чій лю­ди­ні по­се­ре­д­ни­ки в спі­л­ку­ван­ні з Бо­гом не по­трі­бні, Бо­га по­трі­б­но три­ма­ти в своє­му се­р­ці і по­стій­но осо­би­сто зверта­тись до ньо­го.

65. Філософські та суспільно-політичні погляди і.Франка.

Відомий як поет, письменник. Мислитель, філософ (твори на соціально-філософські проблеми). На формування поглядів Франка мали великий вплив ідеї Шевченка, Драгоманова, Дарвіна. Еволюційне вчення Дарвіна Франко переносить на суспільство – розвиток суспільства він розглядає як еволюційний. Франко підкреслює, що про­грес не охо­п­лює на ко­ж­но­му ета­пі все люд­с­т­во, бі­ль­ша ча­с­ти­на яко­го жи­ве і наш час в ста­ні як­що не по­вної ди­ко­с­ті, то в ста­ні не ду­же да­ле­ко­му від не­ї. Про­грес здійснюється хви­ле­по­ді­б­но, де на змі­ну хви­лі ви­со­ко­го під­йо­му при­хо­дять хви­лі за­не­па­ду, без­сил­ля і без­ві­р'я. Він не при­та­ман­ний од­но­му аре­а­лу про­жи­ван­ню люд­с­т­ва, він іде ні­би від од­но­го краю до ін­шо­го. Гостро критикує позиції Маркса і Енгельса про стрибкоподібний розвиток суспільства (тобто революційний). За філософськими поглядами належить до позитивістського матеріалізму. “Одно лиш вічне, без початку і кінця, живе і сильне – це є матерія”. Все в природі пов’язане в єдине ціле. Дух – це іскорка лише, це нервів рух. Коли гине тіло, гине й дух. Знання – це пізнання оточуючого світу. Франко прихильник раціоналізму, тому гостро критикує ірраціоналізм Шопенгауера і Ніцше. На йо­го сві­то­сприй­нят­тя сут­тє­вий вплив спра­ви­ли по­зи­ти­візм і ма­р­к­сизм. Од­ні­єю з го­ло­вних тем йо­го фі­ло­соф­сь­ких роз­ду­мів є про­бле­ма "ге­рой - ­осо­би­с­ті­с­ть - ­на­род -­ нація". Велику увагу ак­це­н­тує ува­гу на на­ці­ї. Са­ме на­ція скла­дає не­від'­єм­ну, ор­га­ні­ч­ну, на­ту­ра­ль­ну скла­до­ву ча­с­ти­ну іс­то­ри­ч­но­го про­це­су. “Монолог атеїста”, “Поема про сотворення світу” – розкривають погляди Франка на релігію. В першій він пише, що Бога нема і не було ніколи, відкидає ідею про потойбічний світ, створення світу з нічого як таку, що не відповідає законам розвитку. Спростовує багато біблейських легенд. На підставі цих творів був проголошений атеїстом. Творчість Франка відіграє важливу роль в історії української літератури, в суспільно-політичній думці, в історії національно-визвольного руху. Дві основні його ідеї: служити українському народу і інтересам всього поневоленого людства.