30. Філософія життя (Шопенгауер, Ніцше)

У широкому розумінні філософія життя — це будь-яка концепція, що розглядає питання смислу, мети, цінності життя, особливо коли вона недооцінює чи й ігнорує теоретичне знання, звертаючись до непідробної повноти безпосереднього переживання, прагне “зрозуміти життя з нього самого”. Вона надає перевагу почуттям, інстинкту; виступає проти інтелекту; захищає ірраціоналізм і містику від раціоналізму, споглядання від поняття, “творче начало” від “механічного”. В такому розумінні до прибічників філософії життя зараховують деяких досократиків, стоїків, представників ірраціоналізму XVIII ст., романтиків та ін. Засновниками сучасної філософії життя вважаються А. Шопенгауер і Ф.-В. Ніцше.

Філософія життя — підкреслено антираціональний напрям у філософії, в центрі уваги якого перебуває інстинктивно пізнавана цілісна реальність, не тотожна ні духу, ні матерії, яку було названо “життям”.

Представники цієї ірраціоналістичної концепції, що постала наприкінці XIX — у першій чверті XX ст. не дуже переймалися буттям об'єктивного світу: їх передусім цікавив внутрішній світ людини.

Філософія Ніцше. Серед філософів Ніцше - порушник спокою і шляхетний пірат. Він лякає сплячих, таранить міцності обивателів, змітає моральні постулати, убиває Бога, валить церковні підвалини. Ніцше, говорить Цвейг, прагне на своєму вітрильнику до усього незвіданого, весело і зухвало, з мечем у руці і бочкою пороху під ногами.

Філософські праці Ніцше, по більшій частині не пред'являють великих вимог до інтелекту чи освіченості читача. Їхня суть представляється ясною й однозначною, мета - великою й очевидною, а мова – зрозумілою. З погляду Ніцше, психологія лежить в основі усього, і тісно переплітається з іншими частинами його навчання.

Ніцше говорив про свою філософію як про «нігілізм» яке є центральним поняттям його філософії. У його ранніх роботах містяться ідеї, що як луна, відзиваються в його пізніх книгах. Нігілізм Ніцше зв'язаний з любов'ю до своєї власної долі.

“Несвоєчасні роздуми”, “Ранкові зорі”.

Основні поняття філософії Ф.Ніцше: надлюдина, воля до влади. Для Ніцше цінність не людина, а надлюдина. Людина – сором і біль, людина повинна бути подолана, прийти до того, що вона вища за людину – надлюдина.

Філософія А. Шопенгауера

Ірраціоналіст., навіть “міфологічна” антитеза раціоналіст. традиції Просвітництва постає з творів представників так зв. “Ф. життя”, яка об’єднала таких несхожих і водночас єдиних у своїх міфологічних установках на світ мислителів, як А. Шопенг-р, Фр. Ніцше, З. Фрейд тощо. Їхня ірраціоналіст. демонстрація проти споглядального раціоналізму Просв-ва в л-рі отримала назву “бунт проти розуму”.

На противагу клас. традиції,що розглядала д-сть як жорстко детерміновану певним упорядков. началом (сук-сть механ. законів, розумом) сис-му, представники “Ф.Ж.” оцінюють навколишній світ як “хаотичний потік життя”. Розум, свідомість відігр. у ньому скромну, суто техн. роль, оскільки, підкреслює Ш., життєво важливі процеси (зачаття, збереження, розвиток організму, загоєння ран) відб-ся без участі інтелекту. Осн. стимулом всіх дій л-ни, що визн. рівною мірою і зміст цих дій, він оголошує не розум, а “світову волю”, що здійснює в потоці життя якусь упорядковуючу функцію.

Пізнання втрачає традиційну форму пояснення, що зводить невідоме до відомого за правилами лог. міркування. На місце пояснення “Ф. Ж.” ставлять так зв. “герменевтику” (гр. роз’яснюю, тлумачу). Крім того, причинність підміняється поняттям долі.

S. і O. розглядаються Ш. у якості співвідносних моментів, із яких складається світ. З іншого боку, світ, взятий як “річ у собі”, постає у Ш. як сліпа “воля до життя”, яка подрібн-ся у безкінечній множині “об’єктивацій”. кожній з них властиве стремління до абсол. панування, що виявл-ся у безперервній “війні всіх проти всіх”.

Кожний індивід пізнає себе всією волею до життя, всі інші існують в його уяві як щось залежне від його істоти, що є джерелом егоїзму л-ни. Соц. організ-я (держава) не знищує егоїзм, вона лише збалансовує окремі волі, бажання. Подолання егоїст. імпульсів здійсн-ся, за Ш., у сфері мист-ва і моралі.

Підкресл. ілюзорність щастя і невідворотність страждань, які вкорінені у самій волі до життя, Ш. називав існуючий світ “найгіршим із можливих”, а своє вчення - “песимізмом”. Істинною основою моралі Ш. вважав почуття співпереживання, завд. якому оманлива видимість індив-сті розчин-ся в усвідомленні єдності всього сущого.

Ірраціоналіст. і песиміст. Ф. Ш., яка не корист-ся популярністю за життя Ш. отримала поширення з 2пол. ХІХст., ставши одним із джерел Ф. Ж. (особливо великий вплив вона справила на Ніцше).