78. Поняття матерії.

Ма­те­рія - це фі­ло­соф­сь­ка ка­те­го­рія, змі­с­том якої є об'­єк­ти­в­на ре­а­ль­ність, що від­би­ва­єть­ся і ві­до­бра­жу­єть­ся у від­чут­тях су­б'єк­та пі­знан­ня і ді­я­ль­но­с­ті і іс­нує не­за­ле­ж­но від йо­го від­чут­тів. Пер­шою кон­це­п­ці­єю ма­те­рії бу­ла так зва­на суб­стра­т­на кон­це­п­ція – ма­те­рія ото­то­ж­ню­ва­ла­ся з не­ст­во­рю­ва­ни­ми і не­зни­щу­ва­ни­ми пер­шо­еле­ме­н­та­ми (сти­хі­я­ми), та­ки­ми як во­да, во­гонь, по­ві­т­ря, ато­ми, зе­м­ля. Вперше термін “матерія” ввів Аристотель. Інша кон­це­п­ція ма­те­рії зво­ди­ла­ся до тве­р­джен­ня то­го, що світ - це суб­ста­н­ція, і та­ким чи­ном вла­с­ти­во­с­ті ма­те­рії - це вла­с­ти­во­с­ті суб­ста­н­ці­ї. Ви­зна­че­ні кон­це­п­ції іс­ну­ва­ли без будь яких сут­тє­вих змін до кі­н­ця XIX сто­літ­тя (НТР). Ви­да­т­ні від­крит­тя ма­ли не тіль­ки ву­зь­ко­спе­ці­а­ль­не, але і ве­ли­ке фі­ло­соф­сь­ке зна­чен­ня.

Су­час­но­му при­ро­до­знав­с­т­ву і он­то­ло­гії ві­до­мі два ви­ди ма­те­рії: 1) ре­чо­ви­на; 2) по­ле.

Ре­чо­ви­на – є од­ним з ос­но­в­них ви­дів ма­те­рії, який вклю­чає в се­бе ма­к­ро­ско­пі­ч­ні ті­ла у всіх аг­ре­га­т­них ста­нах (газ, рі­ди­на, кри­с­та­ли та ін.), а та­кож ство­рю­ю­чи їх ча­с­ти­н­ки, які ма­ють вла­с­ну ма­су ("ма­су спо­кою"). По­ле (фі­зи­ч­не) - один з ос­но­в­них ви­дів ма­те­рії про­ти­ле­ж­ний ре­чо­ви­ні; по­ле, на від­мі­ну від ре­чо­ви­ни, не має ви­зна­че­ної дис­кре­т­ної фо­р­ми, во­но не має та­кож "ма­си спо­кою", це фі­зи­ч­на ре­а­ль­ність, в якій здій­с­ню­єть­ся вза­є­мо­дія ча­с­ти­нок і тіл. Ви­ди ма­те­рії та ти­пи фі­зи­ч­ної вза­є­мо­дії:

РЕ­ЧО­ВИ­НА — еле­ме­н­та­р­ні ча­с­ти­н­ки та ан­ти­ча­с­ти­н­ки, ато­ми та мо­ле­ку­ли, зви­чай­ні (ма­к­ро) ті­ла, ко­с­мі­ч­ні об’­єк­ти; ПО­ЛЕ –– гра­ві­та­цій­на вза­є­мо­дія, еле­к­т­ро­ма­г­ні­т­не по­ле (вза­є­мо­дія), яде­р­не по­ле (си­ль­на вза­є­мо­дія), еле­к­т­ро­нно - по­зи­т­рон­не по­ле (сла­ба вза­є­мо­дія), ва­ку­ум, біо­по­ле, Псі-­по­ле. Фо­р­ми іс­ну­ван­ня ма­те­рії:1) не­жи­ва при­ро­да; 2) жи­ва при­ро­да; 3) шту­ч­на, олю­д­не­на при­ро­да ( тех­но- і ноо­сфе­ра); 4) со­ці­а­ль­на ма­те­рія (су­с­пі­ль­с­т­во). Спосіб існування матерії – рух, який відбувається в просторі і часі.

79. Рух, час та простір.

Форм руху існує безліч. Класифікація форм руху залежить від рівня розвитку сучасної науки. Су­час­на фі­ло­соф­сь­ка ка­р­ти­на сві­ту має три най­за­га­ль­ні­ші фо­р­ми ру­ху ма­те­рії: 1. Рух в не­ор­га­ні­ч­ній при­ро­ді – це пе­ре­мі­щен­ня у про­с­то­рі; пе­ре­тво­рен­ня еле­ме­н­та­р­них ча­с­ти­нок; гра­ві­та­цій­ні, еле­к­т­ро­ма­г­ні­т­ні, си­ль­ні і сла­б­кі вза­є­мо­дії, пе­ре­тво­рен­ня ато­мів і мо­ле­кул, най­рі­з­но­ма­ні­т­ні­ші змі­ни в стру­к­ту­рі ма­к­ро­ско­пі­ч­них тіл, гео­ло­гі­ч­ні про­це­си тіл і ма­те­рі­а­ль­них си­с­тем, що змі­ню­ю­ть­ся. 2. Рух у жи­вій при­ро­ді – він вклю­чає в се­бе під­клі­тин­ний рі­вень (ство­рен­ня ДНК та РНК - де­зо­ксі­ри­бо­ну­к­ле­ї­но­вих та ри­бо­ну­к­ле­ї­но­вих утво­рень, а та­кож ві­ру­с­них стру­к­тур; і да­лі - від клі­тин­но­го рі­в­ня (об­мін ре­чо­вин, від­тво­рен­ня, са­мо­ре­гу­ля­ція то­що) до вза­є­мо­дії на рі­в­ні біо­гео­це­но­зів, усі­єї біо­сфе­ри Зе­м­лі. 3. Рух у со­ці­у­мі, або со­ці­а­ль­на фо­р­ма ру­ху – ця фо­р­ма ру­ху охо­п­лює всю су­ку­п­ність жит­тє­ді­я­ль­но­с­ті лю­дей, яка ос­но­ва­на на су­с­пі­ль­но­му ви­ро­б­ни­ц­т­ві (ма­те­рі­а­ль­но­му та ду­хо­в­но­му). Рух має свої атрибути: він суперечливий, вічний, об’єктивний, абсолютний.

В са­мо­му за­га­ль­но­му ви­гля­ді про­с­тір і час - це уні­вер­са­ль­ні фо­р­ми бут­тя ма­те­рії, без яких не­мо­ж­ли­во зро­зу­мі­ти рух. Про­с­тір - це про­тя­ж­ність існування і стру­к­ту­р­ність речей і явищ в рі­з­но­ма­ні­т­них ма­те­рі­а­ль­них си­с­те­мах. Час - фі­ло­соф­сь­ка ка­те­го­рія, яка ха­ра­к­те­ри­зує три­ва­лість іс­ну­ван­ня всіх об'­єк­тів і по­слі­до­в­ність змі­ни ста­нів.

З усіх ві­до­мих фі­ло­со­фії кон­це­п­цій про­с­то­ру і ча­су більш по­ши­ре­ни­ми є дві - аб­со­лю­т­на й від­но­с­на, або як їх ще на­зи­ва­ють суб­ста­н­ці­а­ль­на кон­це­п­ція про­с­то­ру і ча­су та ре­ля­цій­на кон­це­п­ція про­с­то­ру і ча­су. Суб­ста­н­ці­а­ль­на кон­це­п­ція ча­су па­ну­ва­ла в уяв­лен­нях про світ до кі­н­ця XIX сто­літ­тя.

Те­о­рія від­но­с­но­с­ті Ейнштейна - це те­о­рія про­с­то­ру і ча­су, згі­д­но з якою во­ни є гно­се­о­ло­гі­ч­ни­ми ком­по­не­н­та­ми єди­ної фо­р­ми іс­ну­ван­ня ма­те­рії - про­с­то­ру-­ча­су. Про­с­тір і час іс­ну­ють не­роз­ри­в­но, не іс­нує час без про­с­то­ру і про­с­тір без ча­су.