41. Тенденції оновленства в неотомізмі. Тейяр де Шарден.

Проблема людського начала є не лише природничо-науковою, а містить у собі філос.-світогл. сенс. Якими б значними не були досягнення науки у цій сфері, вони завжди залишаються незавершеними.

Людина є принципово іншим утворенням, ніж тварина. Особл-сть її – духовність.

Цілий напрям у поясненні люд. начала започаткував П. Т-де-Ш. Суть його теорії полягає в припущенні, що космічн. універсуму поряд з процесом розширення власт. і процес згортання, що здійсн-ся через нарощення внутрішньої зосередженості.

Т.-Ш. переосмислює теологію в дусі теорії еволюції.він відмовл-ся від старозаповітного міфа про одноразовий акт творення Богом людини, натимість приймає ідею тривалої еволюції людини з неорганічн. світу, хоча рушійною силою еволюції проголош-ся знову божественна духовна сила точка Омега, якою визначається зміст, х-р і напрям еволюції. Еволюція після виникнення людини набуває своєр. х-ру христогенезу. Адже та точка, якою визначається і до якої прямує еволюція, є в Т.-Ш. саме символічним зображенням Христа. Заперечуючи міфолог. сюжет про народження Ісуса дівою Марією, філ-ф надає новозаповітним відповідям про земне життя сина Божого значення еволюційно-природного (і надприродного) процесу олюднення Христа.

За ці погляди Т.-Ш. був вигнаний з Франції й позбавлений права читати лекції, публікувати свої філос. праці.

У своїй праці Феномен людини він прагне примирити вчення Дарвіна про розвиток органічн. світу з хр-янським єдинобожжям. В його космогонії ідея всезагального становлення стала панівним мотивом, Всесвіт еволюціонує від хаотичної невизначеності до впорядкованої стр-ри космосу.

Але у розумінні основ та рушійних сил космогенезу Т.-Ш. Залишився хр-янським теологом. Первинну основу світу у нього становить духовно-енергет. субстанція, яка втілює себе у розмаїтті предметних форм і стр-р. при цьому космічним процесом керують не космічні закони, які вивчає наука, а надкосмічний Бог, якого він називає точкою Омега, ототжненою з Христом. Омега є водночас і внутр. імпульсом речей до розвитку і вдосконалення, зовнішнім щодо них притягальним ідеалом або метою (Богом.).

Отже, розвиток Всесвіту (космогегез- христогенез) зображається як ряд етапів еволюції духу, що здійсн-ся через посередність ускладнення матерії. Концепція розв-ку містить значні елементи діалектики. Важл. місце в процесі вдосконалення світу, яке здійсн-ся через свідомість і діяльність самих людей, належить науці. Основні праці Т.-Ш. - Божественне середовище, Феномен людини.

Т.де Ш. (1881-1955) – видатний франц. вчений-палеонтолог, філософ і теолог, один з тих, хто вперше відкрив і змалював сінантропа. Він автор видатного наукового твору “Феномен людини”. Флософська концепція Ш. – “християнський еволюціонізм” (ХЕ) як різновид ідеалістичного пантеїзму, філософського вчення, яке максимально зближує поняття “Бог” і “природа”, ототожнює їх, розчиняє природу в божественому.

Бог у Ш. “Христос еволюції”, вміщений у кожну частку “тканини універсуму” у вигляді особливої духовної енергії, яка є рухомою і направляючою силою еволюції духу. Ця еволюція здійснюється шляхом ускладнення матерії.

Головна тема Ш. – проблема людини, питання про те, як його природа, походження, зміст буття, взагалі цілісні характеристики людини як біологіяного і в той же час надбіологічної свідомої істоти.

На думку, людина – це вершина стріли еволюції, що спрямована в майбутнє. В ній еволюція усвідомлює сама себе, її розвиток здійснюється віднині через свідому діяльність людей. Пербудовуючи матерію, людина втілюється в творіння еволюції і несе відповідальність за її успіх. Історія людства, згідно думки Ш., завершальний етап космогенезу. З зовнішнього, речовогно боку вона являє собою інструментальну фазу розвитку життя. З внутрішнього боку її предтечею (передумовою) є якісно новий етап зростання духовної енергії – “персоналізація” виникнення особистості та розуму і утворення ноосфери (духовної оболонки Землі). На цьому етапі окреме життя важливіше, ніж життя як біологічний потік, зростання свідомості (психізми) переростає в піднесення свідомостей. Вперше в ході еволюції досягається драматична напруга протиріччя між безсмертям життя як такого і смертністю окремого життя і свідомості. Процес персоналізації і розширення ноосфери проходить на основі “соціалізації” – об’єднання людей тв більші колективи, ускладнення соціальних систем, що веде до формування єдиного організму людства і до завершального стрибка еволюції – визволення духовної енергії і об’єднання всіх особистостей в безсмертному наджитті. Подальша еволюція можлива лише на основі технічного прогресу і розвитку економіки, але вирішальний фактор – “…виразна й свідома віра у найвищу цінність еволюції”