8. Атомістичне вчення в Стародавній Греції.

Атомістичне вчення викладено Левкіппом в роботі “Великий діакосмос" і його учнем Демокрітом в роботі "Малий діакосмос", Демокріт стверджував, що все існуюче складається із атомів і порожнечі. Формула Демокріта: “Атоми трясуться у всі боки”. Порожнеча теж реальна, як і атоми, вона є елементом (стихією), дійсною і необхідною умовою руху атомів і створення з них складних тіл. Атоми і порожнеча мають абсолютно взаємовиключний характер. Саме тому вони обумовлюють одне одного. Атоми, за Демокрітом, неподільні через свою плоскість і нечисельність, безякісні і в той же час нескінченно відміні за формою. Крім форми - основної властивості, атоми розрізняються за розмірами і масою. Скупчення різноманітних атомів створює всю різноманітність природи і ніщо не народжується із нічого. Основна відмінність речей і явищ одна від одної полягає в окресленні, взаємодотику і поворотах складових її атомів. Постійна зміна дійсності обумовлена наявністю руху в природі. Все, що відбувається, відбувається згідно з природною необхідністю, яку Демокріт розумів як причинність, заперечуючи випадковість. Ідеї атомізму і детермінізму Демокріт розповсюджував і на космологію. Він вчив, що в нескінченному просторі існує нескінченна кількість світів. Причиною створення світів являється вихор, який виникає в результаті зіткнення атомів, які невпорядковано рухаються в порожнечі. Наш світ - це один з багатьох і можливих світів Всесвіту. Спочатку Земля була меншою і рухалась в просторі, від притоку нових атомів вона ставала важчою і зараз нерухома має форму диска з заглибиною зверху. Душа, як І всі складні створіння, має лише тимчасове існування, її атоми розсіюються разом зі смертю. Філософська система Епікура включає фізику (вчення про буття), каноніку (вчення про пізнання), етику (вчення про мораль). За Епікуром, Всесвіт безкінечний і існує вічно, основні елементи світобудови - атоми і простір, який вони займають (порожнеча). Атоми і порожнеча безкінечні. До особливостей атомів Епікур відносив форму, розмір і масу. Це одна із суттєвих відмінностей від вчення Демокріта. За Епікуром в порожнечі всі атоми мають однакову швидкість і здійснюють три види руху : і) прямолінійний; 2) такий, що відхиляється від прямої; 3) рух у всі сторони, який пов'язаний з взаємним відштовхуванням атомів. Думка Епікура про вільне відхилення атомів була сміливою спробою знайти внутрішню притаманність матерії руху і змін. В цьому і полягає суттєва різниця натурфілософії Епікура від атоміччної теорії Демокріта. “Потреба – вчителька всього”.

9. Філософія Аристотеля, вчення про буття.

Найбільший філософ, але вважав себе простою людиною (Платон мій друг, та істина – дорожча). Навчався в академії Платона, був учителем сина О.Македонського.

Вершина філософської думки в Стародавній Греції – ф-я Аристотеля. Основою буття він вважає першоматерію, яка є невизначеною. Вона ще не є світ, між першоматерією і світом існують п’ять стихій, в т.ч. ефір.

Розробив 10 категорій буття: «сущность», «качество», «количество», «отношение», «время», «место», «положение», «обладание», «действие», «страдание». Ари­с­то­тель пра­г­нув так ви­зна­чи­ти ка­те­го­рії, щоб ко­ж­на з них бу­ла зв'я­за­на з ре­ш­тою і да­ва­ла б змо­гу по­вні­ше зро­зу­мі­ти бут­тя. Конкретні речі – поєднання форми і матерії, де форма – активна, а матерія – пасивна. „Форма робить зі стихій конкретні речі, як скульптор робить з каміння скульптури”. Рух (саморух) вічний, Бог – першодвигун.

Ари­с­то­тель роз­ро­бив те­о­рію чо­ти­рьох ви­дів при­чин: 1) ма­те­рі­а­ль­на при­чи­на, або ма­те­рія; 2) фо­р­ма­ль­на при­чи­на, або фо­р­ма; 3)ді­ю­ча, від­тво­рю­ю­ча при­чи­на; 4) кі­н­це­ва при­чи­на, або ціль. Ма­те­рія і фо­р­ма ви­зна­ча­єть­ся Ари­с­то­те­лем як "те, з чо­го скла­да­ють­ся ре­чі". Ма­те­рія - "остан­ній суб­страт" ко­ж­ної ре­чі.

Дру­гий вид при­чин - це фо­р­ма, фо­р­ма­ль­на при­чи­на. Ко­ж­на річ є офо­р­м­ле­на ма­те­рі­я. За­вдя­ки фо­р­мі ма­те­рія ак­ту­а­лі­зу­єть­ся, пе­ре­тво­рю­єть­ся в дій­с­ність. Ді­ю­ча, пе­ре­тво­рю­ю­ча при­чи­на ви­зна­ча­єть­ся як "те, що ро­бить". Кі­н­це­ву при­чи­ну - ціль - Ари­с­то­тель ро­зу­міє як "те, за­ра­ди чо­го" від­бу­ва­ють­ся усі при­ро­д­ні яви­ща.

Ан­тро­по­мо­р­ф­на кон­це­п­ція ді­я­ль­но­с­ті, роз­по­всю­дже­на на при­ро­ду, при­во­дить Ари­с­то­те­ля до іде­а­лі­з­му, до ви­знан­ня "фо­р­ми усіх форм" - сві­то­во­го ду­ху, до за­хи­с­ту те­о­ло­гі­ч­но­го по­гля­ду на світ, до ви­знан­ня по­ча­т­ко­вої до­ці­ль­но­с­ті при­ро­д­них явищ.

Най­більш цін­ним роз­ді­лом на­ту­р­фі­ло­со­фії Ари­с­то­те­ля є йо­го вчен­ня про рі­з­но­ма­ні­т­ні ви­ди (фо­р­ми) ру­ху і роз­ви­т­ку. Ари­с­то­тель роз­рі­з­няв шість ви­дів ру­ху: рух у за­га­ль­но­му сми­с­лі, як змі­ну по­ді­ля­єть­ся ним за: 1) змі­ну за сут­ні­с­тю: а) ви­ни­к­нен­ня та б) зни­щен­ня і 2) рух у ву­зь­ко­му сми­с­лі, який у свою чер­гу по­ді­ля­єть­ся на в) пе­ре­хід з од­но­го ста­ну до ін­шо­го – змі­ну за які­с­тю; г) збі­ль­шен­ня; д) зме­н­шен­ня - змі­на за кі­ль­кі­с­тю; е) пе­ре­мі­щен­ня - змі­на за по­ло­жен­ням.

Вчення Аристотеля про душу.

Ви­кла­де­но в тра­к­та­ті "Про ду­шу", де він пропонує свій по­гляд на при­ро­ду пси­хі­ки, за­кладає ос­но­ви на­у­ко­вої пси­хо­ло­гі­ї. Кі­н­це­вою йо­го по­зи­ці­єю був те­зис про те, що "... пі­знан­ня ду­ші ба­га­то в чо­му спри­яє пі­знан­ню будь-­якої іс­ти­ни, осо­б­ли­во пі­знан­ню при­ро­ди. Адже ду­ша є ні­би-­то по­ча­т­ком жи­вих іс­тот". Він вва­жав, що жи­ве бі­ль­ше всьо­го від­рі­з­ня­єть­ся від не­жи­во­го за дво­ма ри­са­ми - ру­хом і від­чут­тям. Він вва­жав, що жит­тя пе­ред­ба­чає свою ма­те­рію і фо­р­му. Ма­те­рія - це ті­ло, а фо­р­ма - ду­ша, яку Ари­с­то­тель на­звав "ен­те­ле­хі­єю". Душа властива всім об’єктам, які належать до живої природи. Діяльність душі обумовлена станом тіла, але саме тіло підпорядковане душі, душа – панівний принцип. Ари­с­то­тель роз­рі­з­нює три ча­с­ти­ни ду­ші: 1) ро­с­лин­ну (ве­ге­та­ти­в­ну); 2) тва­рин­ну (від­чу­ва­ю­чу); 3) ро­зу­м­ну (ми­с­ля­чу).

По­чут­тя да­ють нам уяв­лен­ня про окре­мі, кон­к­ре­т­ні пред­ме­ти; ро­зум, роз­по­ді­ля­ю­чи їх на най­про­с­ті­ші скла­до­ві еле­ме­н­ти, зна­хо­дить в них де­що спі­ль­не. Ми­с­ля­ча ду­ша зда­т­на на ос­но­ві ро­зу­му пі­зна­ти спі­ль­не в оди­ни­ч­них ре­чах, то­му най­ви­щим ща­б­лем знань є не від­чут­тя, а ви­ни­ка­ю­чі із них по­нят­тя. Почуття дають істинне знання. Помилка виникає при переході від сприйняття до уявлення.

Кореспондентська концепція істини Аристотеля – якщо предмет відповідає нашим уявленням про нього, тоді це і є істина.