28. Філософія г.Гегеля.

Відмова від традиційної метафізики, яка відбулась в XVIII ст., зруйнувала основу єдності усієї системи знань. В результаті виникло, що ніколи раніше з такою визначеністю не проводилось, розділення буття на світ природи і світ людини. Це розділення послідовно здійснив Кант, основоположник німецького ідеалізму. Відомим представником німецького ідеалізму був Гегель. Відштовхуючись від філософії Канта, він в той же час переглянув поняття трансцендентного суб'єкта, запропонувавши розглядати як таке історію людства в цілому. Гегель створив на об'єктивно-ідеалістичній основі систематичну теорію діалектики. Послідовником Гегеля спочатку був Фейербах, але потім в 1839 р. піддав критиці гегелівський ідеалізм, показавши його зв'язок з релігією. Фейербах поставив в центр своєї філософії людину як біологічну істоту, абстрактний, індивід. Об'єктивно - ідеалістичний характер філософії Гегеля. В основі діалектики Гегеля полягає ідеалістичне уявлення про те, що джерело будь-якого розвитку - як природи, так і суспільства є людське мислення, а, отже, має логічну, духовну природу.

Своєрідним введенням в гегелівську систему є "Феноменологія духу", одна з найбільш складних і найбільш містких робіт німецького філософа. В ній він ставить задачу подолання точки зору індивідуальної свідомості, для якої, за його твердженням, тільки і існує протилежність суб'єкта і об'єкта. Зняти цю протилежність лише шляхом поступального розвитку свідомості, в ході якого індивідуальна свідомість проходить весь той шлях, всі ті етапи, які пройшло людство протягом своєї історії.

Суперечність між методами і системою у філософії Гегеля. Будь-який розвиток проходить, згідно Гегелю, по певній схемі: утвердження чи положення (тезис), заперечення цього твердження (антитезис) і, нарешті, заперечення, зняття протилежностей (синтез). У синтезі як би зливаються і примиряються між собою тезис і антитезис, з яких виникає певний якісний стан. Однак не слід вважати, що в цьому третьому моменті повністю знищені два перших. Гегелівське зняття означає в такій же мірі подолання, як і збереження тезиса і антитезиса, але збереження в деякій вищій, гармонізуючій єдності. Кожне поняття, а отже і кожне явище в природі, суспільстві і духовному житті людини проходить, за Гегелем, такий потрійний цикл розвитку - ствердження і заперечення, чи нового ствердження, досягнувши якого весь процес розпочинається знову, але на більш високому рівні, і так до тих пір, доки не буде отриманий вищий синтез.

В “Науці логіки" Гегель ставив своєю задачею показати саморух поняття. Він казав, що треба зайняти таку позицію по відношенню до поняття, коли суб'єкт повністю зникає, не втручається в рух понять, його завдання - лише спостерігати за поняттям, дозволити йому самостійно здійснювати своє життя. При цьому спостерігач-філософ відмічає, що у кожного поняття є своя односторонність, в силу якої воно виявляється кінцевим і як таке є необхідністю.

29. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.

В середині XIX століття із гострою критикою ідеалізму виступив Людвіг Фейєрбах. З точки зору Фейєрбаха, ідеалізм є ніщо інше, як раціоналізована релігія, а філософія та релігія за суттю протилежні одне одному. В основі релігії лежить віра в догмати, в основі філософії - знання, прагнення відкрити дійсну природу речей. Тому первинне завдання філософії Фейєрбах бачив у критиці релігії, у відкритті тих ілюзій, які складають сутність релігійної свідомості. Релігія, та близька по духу ідеалістична філософія виникає із обмірковування людської сутності на основі божественних атрибутів, які в дійсності належать людині. Згідно Фейєрбаху, для звільнення від релігійних помилок необхідно зрозуміти, що людина - не творіння бога, а частина – та при цьому найбільш досконала довічної природи. Він характеризується, як антропологічний, так як у центрі уваги Фейєрбаха не відвернуте поняття матерії, а людина як психофізична єдність душі та тіла. Виходячи із цього розуміння людини, Фейєрбах відхиляє її ідеалістичну трактовку, при якій людина постає перш за все як духовна істота. Згідно Фейєрбаху, тіло у його цілісності складає сутність людського "Я". Дух і тіло - дві сторони тієї реальності, яка називається організмом. Людська природа тлумачиться Фейєрбахом переважно біологічно; окремий індивід для нього не історично духовна особа, як у Гегеля, а ланка у розвитку людського роду. Критикуючи ідеалістичну трактовку пізнання та будуючи незадоволеним абстрактним мисленням, Фейєрбах апелює до чуттєвого споглядання, вважаючи, що відчуття складає єдине джерело нашого пізнання. Антропологічний принцип Фейєрбаха в теорії пізнання виражається в тому, що він по новому інтерпретує саме поняття "об'єкт". За Фейєрбахом, поняття об'єкта початково формується у досвіді людського спілкування, і тому перший об'єкт для будь-якої людини - це інша людина. Із внутрішнього зв'язку людей, заснованого на почутті любові, виникає альтруїстична мораль, яка за переконанням Фейєрбаха. повинна стати на місце ілюзорного зв'язку із Богом. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха виник як реакція на ідеалізм та поперед усього на вчення Гегеля, а котрому панування всезагального над одиничним було доведено до крайньої степені.