25. Англійська філософія XVIII ст. Д.Берклі, д.Юма.

Берклі отримав освіту в Дублінському університеті, єпископ в місті Клойн. Основний твір: “Трактат про начало людського знання". Берклі - суб'єктивний ідеаліст і в своїх творах він заявив, що головною його метою є боротьба проти атеїзму і матеріалізму, проти всіх його проявів в науці. Заперечуючи буття матерії, Берклі визнавав сутність лише духовного буття, при цьому всю сферу духовного буття ділив на дві частини: "на ідеї” і “на душі". Ідеї - суб'єктивні якості, що сприймаються нами, зміст наших відчуттів і сприйняттів зовсім не залежить від неї. Душі на відміну від ідей дійові, активні й можуть бути причиною чогось. Будучи послідовником суб’єктивного ідеалізму Берклі намагається заперечити неминучі висновки, що ведуть до соліпсизму. (Соліпсизм - крайня форма суб'єктивного ідеалізму, в котрій безперечною реальністю визнається лише мислячий суб'єкт, а все інше оголошується існуючим лише в свідомості індивіда). Річ, яку перестав сприймати один суб’єкт, може бути сприйнята іншими суб'єктами. БеркпІ приписують слова: “Існувати - значить бути тим, що сприймається”. Однак Берклі стверджує, що якби всі суб’єкти зникли, речі не перетворилися б у ніщо. Вони продовжували б існувати як сума ідей в умі Бога. Баркпі не обмежився виступом проти атеїзму і матеріалізму у філософії. Використовуючи слабкі сторони сучасних йому метафізичного й механістичного матеріалізму, а також недостатню чіткість понять нової математики, Берклі виступив проти матеріалістичних і передових ідей в науці. Так, у математиці він виступав гроти й критикував створенні Лейбніцем і Ньютоном обчислення нескінченно малих. У фізиці Берклі критикував ті поняття, котрі пов'язані з визначенням існування матерії, причинності й простору. Давід Юм - англійський філософ, шотландець, юридичну освіту одержав в Единбурзькому університеті. Основний твір – “Трактат про людську природу". Він сформулював основні принципи новоєвропейського агностицизму, деякі з його ідей послужили основою позитивістської філософії.

У центрі його гносеології проблема співвідношення елементів чуттєвого досвіду, або сприйняття. Первинними сприйняттями Юм вважав враження зовнішнього досвіду, вторинними - враження внутрішнього досвіду (афекти, бажання, пристрасті). На основі внутрішнього та зовнішнього досвіду виникають прості ідеї тобто образи пам’яті та уяви, які засновані на минулому досвіді. Проблемою залежності простих ідей від зовнішніх вражень Юм замінив проблему відношення буття і духу, котру вважав теоретично нерозв’язуваною. У питанні про утворення складних ідей Юм додержувався принципу їх комбінування (Бекон і Локк), але інтегрував його як вчення про психологічні асоціації вражень зовнішнього та внутрішнього досвіду. Асоціацію ідей Юм розглядав як процес, що визначається схожістю й суміжністю вражень та ідей в просторово-часовому відношенні. Емоції (афекти) асоціюється також за контрастом. Проблему причинності Юм вирішував з типово агностичної точки зору. Він не стверджував і не заперечував об’єктивного існування причинності, але вважав, що вона не доводиться, так як те, що вважається наслідком не міститься в тому, що вважається причиною і не схоже на неї. структуру уявлень про існування причинних зв'язків Юм сформулював так: спочатку емпірично констатується просторова суміжність і слідування у часі подій Б після подій А, а також регулярність появи Б після А.

У вченні про субстанцію, позиції Юма протиставляються, з одного боку, об’єктивний ідеалізм і вчення про безсмертну душу , а іншого боку, матеріалізм. Заперечення Юмом субстанційності суб'єкту було зворотнім богом змісту осо6истості, зливалось зі змістом “світу явищ” (феноменів) взагалі. Критика духовної субстанції переростала у критику релігійної віри. Юм заперечував думку, що релігія заснована на доводах розуму або на безпосередній потребі у ній. Першопочаткова релігія людства, писав Юм, породжується тривожним страхом за майбутнє. Доводячи це джерело релігії у незадоволених потребах людей, Юм задовго до Фейєрбаха звернув увагу на ефективні корки релігійних ілюзій. Однак релігійній вірі Юм протиставив не розум науки, а лише звички звичайної свідомості й замінив встановлені забобони розпливчастою “природною релігією", вірою в деяку надприродну першопричину – “причину взагалі”. Етика Юма базувалась на положенні про те, що людина – істота слабка, піддана помилкам і капризам асоціацій, що підкоряються не голосу розуму, а афектам, яка мислить розпливчастими образами, а не строгими поняттями. Освіта приносить людині не знання, а лише нові звички, котрі нашаровуються на попередні інстинкти. У соціології Юм противник як феодально-аристократичних, так і буржуазно-договірних концепцій походження держави. Суспільство виникло від зростання сімей, а політична влада – пізніш з інституту військових вождів, котрим народ звик підкорятись. Ступінь законності влади залежить від тривалості прояву і від того, наскільки в останньому спостерігається принцип приватної власності.