86. Концепції пізнавального процесу. Відображення та творчість.

Ви­вча­ю­чи про­цес пі­знан­ня, тре­ба ма­ти на ува­зі, що в ньо­му за­ді­я­ні прак­ти­ч­но всі мо­ж­ли­во­с­ті лю­ди­ни; се­ред них і та­кі най­ва­ж­ли­ві­ші, як по­чут­тя ("жи­ве спо­гля­дан­ня") і ро­зум ( ми­с­лен­ня, ра­ці­о­на­ль­не), які зна­хо­дять­ся в ті­с­ній єд­но­с­ті од­не з од­ним та з ін­ши­ми люд­сь­ки­ми мо­ж­ли­во­с­тя­ми. Розрізняють чуттєве і раціональне пізнання. У зв'я­з­ку з роз­гля­дом про­бле­ми пі­знан­ня в ці­ло­му не­об­хід­но да­ти кри­ти­ку та­ких вчень, як аг­но­с­ти­цизм та ске­п­ти­цизм. Як­що пред­ста­в­ни­ки аг­но­с­ти­ци­з­му (Кант, Берклі) за­пе­ре­чу­ють (ча­с­т­ко­во чи по­вні­с­тю) прин­ци­по­ву мо­ж­ли­вість пі­знан­ня об'­єк­ти­в­но­го сві­ту, то при­хи­ль­ни­ки ске­п­ти­ци­з­му не за­пе­ре­чу­ють та­ку мо­ж­ли­вість, але або сум­ні­ва­ють­ся в цьо­му, або ро­зу­мі­ють про­цес пі­знан­ня як про­сте за­пе­ре­чен­ня (Юм). Існує також така концепція в пізнанні як конвенціоналізм – вважається, що істиною є те, що визнається більшістю. Відображення є передумовою свідомості, це взаємодія об’єкта і суб’єкта, тобто об’єктивне відображається суб’єктивно. Пізнання є не тільки відображення світу, а й творення його. Це означає, що людська свідомість має здатність творити світ, а не лише відображати його. “Немає нічого в матеріальному світі, чого спочатку не було б в думці”. Відображення завжди суб’єктивне, оскільки одна людина розуміє одне, а інша, можливо, навіть протилежне. Відображення не заперечує творчості.

87. Істина, її концепції. Істина як процес.

Ома­на - знан­ня, яке не від­по­ві­дає своє­му пред­ме­ту і яке не збі­га­єть­ся з ним. Бу­ду­чи не­аде­к­ва­т­ною фо­р­мою знан­ня, ома­на го­ло­вним сво­їм дже­ре­лом має об­ме­же­ність, не­роз­ви­не­ність, або ушко­джен­ня су­с­пі­ль­ної прак­ти­ки і са­мо­го пі­знан­ня. Ома­на за сво­єю сут­тю є пе­ре­кру­че­не ві­до­бра­жен­ня дій­с­но­с­ті, що ви­ни­кає як аб­со­лю­ти­за­ція ре­зуль­та­тів пі­знан­ня окре­мих йо­го сто­рін. Ома­ни є рі­з­но­ма­ні­т­ни­ми за сво­ї­ми фо­р­ма­ми: на­у­ко­ві і не­на­у­ко­ві, ем­пі­ри­ч­ні і те­о­ре­ти­ч­ні та ін. Ома­ну тре­ба від­рі­з­ня­ти від бре­х­ні - на­вми­с­но­го пе­ре­кру­чен­ня іс­ти­ни в ко­ри­с­них ці­лях - і по­в'я­за­ної з цим пе­ре­да­чі сві­до­мо­го не­пра­в­ди­во­го знан­ня дез­ін­фо­р­ма­ці­ї. Як­що ома­на - ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка знан­ня, то по­ми­л­ка - ре­зуль­тат не­пра­ви­ль­них дій ін­ди­ві­да у будь-­якій сфе­рі: ло­гі­ч­ні, фа­к­ти­ч­ні, по­ми­л­ки в об­чи­с­лен­нях, в по­лі­ти­ці, у по­всяк­ден­но­му жит­ті і т.п.

Іс­ти­на - знан­ня, яке від­по­ві­дає своє­му пред­ме­ту, збі­га­єть­ся з ним. Ін­ак­ше ка­жу­чи, це конкретне, пра­ви­ль­не, адекватне, об’єктивне ві­до­бра­жен­ня дій­с­но­с­ті. Іс­ти­на є про­цес, а не якийсь од­но­ра­зо­вий акт ося­г­нен­ня об'­єк­та від­ра­зу, ці­л­ком і в по­в­но­му об­ся­зі. Для ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки ці­єї озна­ки іс­ти­ни за­сто­со­ву­ють­ся ка­те­го­рії аб­со­лю­т­но­го і від­но­с­но­го: a) аб­со­лю­т­на іс­ти­на (то­ч­ні­ше, аб­со­лю­т­не в іс­ти­ні) ро­зу­мі­єть­ся, по­-пе­р­ше, як по­вне ви­че­р­п­не знан­ня про дій­с­ність в ці­ло­му - гно­се­о­ло­гі­ч­ний іде­ал, який ні­ко­ли не бу­де до­ся­г­ну­тий, хоч пі­знан­ня все більш на­бли­жа­єть­ся до ньо­го, по­-дру­ге, як та­кий еле­мент знан­ня, який ні­ко­ли не мо­же бу­ти спро­с­то­ва­ний в май­бу­т­ньо­му (на­при­клад, „всі лю­ди сме­р­т­ні"). Це так зва­ні „ві­ч­ні іс­ти­ни", знан­ня про окре­мі сто­ро­ни пред­ме­тів та їх вла­с­ти­во­с­ті. б) від­но­с­на іс­ти­на (то­ч­ні­ше, від­но­с­не в іс­ти­ні) ви­ра­жає об­ме­же­ність ко­ж­но­го іс­тин­но­го знан­ня, йо­го по­гли­б­лен­ня, уто­ч­нен­ня в мі­ру роз­ви­т­ку прак­ти­ки і пі­знан­ня.

В су­час­ній фі­ло­со­фії ви­ді­ля­ють при­най­м­ні чо­ти­ри кон­це­п­ції іс­ти­ни: 1) кон­це­п­ція від­по­ві­д­но­с­ті, або ко­ре­с­по­н­де­нт­сь­ка кон­це­п­ція; 2) ко­ге­ре­н­т­на кон­це­п­ція іс­ти­ни; 3) пра­г­ма­ти­ч­на кон­це­п­ція іс­ти­ни; 4) кон­ве­н­ці­о­на­ль­на кон­це­п­ція іс­ти­ни. Кон­це­п­ція від­по­ві­д­но­с­ті (або ко­ре­с­по­н­де­нт­сь­ка) бу­ла за­про­по­но­ва­на ще Ари­с­то­те­лем, згі­д­но з ви­зна­чен­ням вста­но­в­лює від­по­ві­д­ність між фо­р­ма­ми пси­хі­ки і пе­в­ним об'­єк­ти­в­ним змі­с­том, тоб­то іс­ти­на – це знан­ня, яке від­по­ві­дає дій­с­но­с­ті. Ко­ге­ре­н­т­на кон­це­п­ція іс­ти­ни - ро­зу­мі­єть­ся вза­є­мо­від­по­ві­д­ність ви­сло­в­лю­вань. Пра­г­ма­ти­ч­на кон­це­п­ція іс­ти­ни - кри­те­рі­єм іс­тин­но­с­ті ви­сту­пає прак­ти­ка, ко­ристь. Кон­ве­н­ці­о­на­ль­на кон­це­п­ція іс­ти­ни - ос­но­вою іс­тин­но­с­ті знань ви­сту­пає до­мо­в­ле­ність, уз­го­джен­ня іде­н­ти­ч­но­с­ті ро­зу­мін­ня визначень між чле­на­ми пе­в­ної на­у­ко­вої спі­ль­но­сті і вза­га­лі між усі­ма лю­дь­ми. Згі­д­но з ці­єю кон­це­п­ці­єю, зо­всім не­ва­ж­ли­во, на­при­клад, чи Со­н­це обе­р­та­єть­ся на­вко­ло Зе­м­лі, чи Зе­м­ля на­вко­ло Со­н­ця; ва­ж­ли­во, який ва­рі­ант обе­р­тан­ня до­мо­ви­ла­ся вва­жа­ти іс­тин­ним на­у­ко­ва спі­ль­но­та. На­ве­де­ні кон­це­п­ції не від­мі­ня­ють, а до­по­в­ню­ють од­на од­ну. Всі на­ма­ган­ня ви­клю­чи­ти з фі­ло­со­фії про­бле­ма­ти­ку хо­ча б од­ні­єї з кон­це­п­цій іс­ти­ни зав­жди за­кін­чу­ва­ли­ся не­вда­че­ю. Дій­с­но, зро­зу­мі­ло, чо­му ло­гі­ки і ма­те­ма­ти­ки, які зви­к­ли до ба­га­то­рі­в­не­вих, ба­га­то­ла­н­цю­го­вих мі­р­ку­вань, схи­ля­ють­ся до ко­ге­ре­н­т­ної і кон­ве­н­ці­о­на­ль­ної кон­це­п­цій. Фі­зи­ки-­ек­с­пе­ри­ме­н­та­то­ри ши­ро­ко ви­ко­ри­с­то­ву­ють пе­ре­ва­ги ко­ре­с­по­н­де­нт­сь­кої кон­це­п­ці­ї. Ін­же­не­ри пе­ре­ва­ж­но орі­є­н­ту­ють­ся у сво­їх ді­ях на пра­г­ма­ти­ч­ну кон­це­п­цію іс­ти­ни.