4.Філософія в Стародавньому Китаї. Конфуціанство, даосизм.

1 пол. І тис. до н.е. в Китаї відбувається епоха грандіозних змін. Йде процес формування держави, перехід від кочівного до осілого життя. Йде період „ста шкіл”, з’являється багато різноманітних книг: „Книга поезії”, „Книга перемін” тощо. В цих книгах висувається багато вчень: про першоелементи (метал і дерево, вода, вогонь, земля); про правила порядку (Лі); про протилежні начала (Інь і Янь). Ки­тай­сь­кий ва­рі­ант фі­ло­соф­сь­кої па­ра­ди­г­ми: 1) Фа­та­лізм, під­ко­рен­ня до­лі; 2) Іс­то­рі­за­ція мі­фів; 3) Знева­ж­ли­ве ста­в­лен­ня до про­блем при­ро­д­но­го ха­ра­к­те­ру; 4) Пе­ре­ва­ж­но ре­а­лі­с­ти­ч­не від­но­шен­ня до пи­тань управ­лін­ня дер­жа­вою, ви­зна­чен­ня від­но­шень між ви­щи­ми і ни­ж­чи­ми, ба­ть­ка­ми і ді­ть­ми, ста­р­ши­ми і мо­ло­д­ши­ми в ду­сі па­т­рі­а­р­ха­ль­но­го тра­ди­ці­о­на­лі­з­му.

Перший філософ – Конфу-цзи. Головне в його ф-ї – етика і мораль. Він розробляє вчення про порядок (Лі), правила. Насамперед повинен бути порядок у відносинах між людьми. Розробив чотири доброчесності: ввічливість, точність, людяність, справедливість. Оскільки людина живе в суспільстві, то необхідні регулятори у відносинах між людьми: 1) допомагай іншим досягти того, чого хочеш сам; 2) не роби іншим того, чого не хочеш, щоб робили тобі.

Даосизм (засновник Лао-цзи) – в центрі уваги людина, природа, космос. Дао – сутність, яка існує скрізь і в усьому і не залежить від часу; це природній шлях розвитку. Життя людей управляється не Небом, а проходить природним шляхом розвитку. Лао вносить субстанцію Ці (повітря). Всі речі мають Дао, і людина не повинна втручатись в їх Дао. Також вводиться поняття міри, порушувати якої не можна. Принципи Інь і Янь – відносини між Небом і Землею. Янь – активне начало, Інь – пасивне. В Китаї також була поширена школа імен. „Дай людині ім’я, і нехай вона живе з ним”.

5. Іонійська філософія в Стародавній Греції.

Перші іонійські філософи – Фалес і Мілет.

Основою всього сущого, Фалес вважав воду. Ця думка з'явилась в дофілософській космогонії. Але підхід Фалеса повністю відрізняється від неї. Воду він розумів не як конкретну форму або персоніфікацію міфологічної сили, а як аморфне, текуче зосередження матерії. Враховуючи математичні здібності Фалеса, можна вважати, що до визначення води, як основи всього сущого він дійшов, виходячи з "матеріального різноманіття шляхом абстракції". Не зміст, а спосіб і метод постановки і рішення проблеми високо оцінює в своїй “історії філософії” представник ідеалістичної філософії нового часу – Гегель: "Положення Фалеса, що вода є абсолют, або, як казали древні, першопочаток, представляє собою початок філософії" Для визначення першооснови, першопринципа, з. якого виникає все інше в грецькій філософії, вживались два терміни: стохейон (елемент, атом,) та архе (першоматерія, вихідний стан речовини), “Вода” Фалеса. таким чином, означає основоположний принцип, як в смислі стохейон, так і архе.

Погляди Фалеса були тісно пов’язані з розвитком античної науки, особливо математики та астрономії. Іншим видатним філософом був Анаксимандр. Так як і Фалес, він ставив питання про створення світу, про початок світу. Він стверджував, що першопочатком і основою є безмежне “і не визначив його ні як воду, ні як повітря, чи вогонь, чи воду". Він повчав, що частини змінюються, ціле залишається незмінним. Анаксимандр говорив: безмежність - початок, основний елемент сущого, він першим вводить поняття "початок" - безмежна природність, з якої з'являються всі небеса та світи в них. Він назвав цей початок "апейроном". Апейрон є безмежним і нескінченним не тільки в просторі, а і у часовому співвідношенні. Матеріалістичне розуміння світу Анаксимандром приблизно таке, як і у Фалеса, їх діалектичний підхід стихійний. У Анаксимандра зустрічається проблематика, яку Фалес лише абстрактно позначає, - проблематика виникнення і формування життя. Властивість життя він приписував до певного вида матерії. Наступним проявом стихійного матеріалізму є той факт, що Анаксимандр до природного ряду розвитку тварин відносив І людину. Не можна не згадати про Анаксімена. Він вивчав астрономічні явища і в певному розумінні закріпив і завершив тенденцію стихійного давньогрецького матеріалізму пошуку природних причин явищ і речей. Анансімен слідує принципам Анаксімандра, зберігаючи ідею про безмежність першопочатку і появу речей завдяки виділенню протилежностей. Але йому властиве більш чітке мислення і більш конкретна постановка проблем. Основна першостихія в нього – повітря. Ще більш чітко він виділив принцип єдності: все є єдине, все є стан повітря. Конкретний стан характеризується лише частиною і тому першопричина буває різною по мірі ущільнення або розрідження. Геракліт - давньогрецький філософ вперше сформулював низку діалектичних принципів буття та пізнання. Матеріальним початком всього сущого Геракліт вважав вогонь, який був, на його думку, найбільш легкою і тонкою стихією. Шляхом згущення з вогню з'являються всі речі і шляхом розрідження в нього повертаються. Цей світовий вогонь загорається і тухне. Негативно ставився до міфології: вважав, що міф не є створений кимсь з богів або людей. Діалектика у Геракліта є концепцією безперервного розвитку (зміни) яка осмислюється ним в межах космосу, і в основному є кругообігом речових стихій – вогню,, води, повітря і землі. Тут у філософа виступає відомий образ річки, в яку не можна увійти двічі. Він усував з Всесвіту спокій та нерухливість, тому що це властивість мертвих.

Основні державні форми: монархи – 1 у влади, демократія – народ, плутократія – багатий, охократія – влада натовпу, аристократія, тиранія.

6. Філософія Сократа. – найвідоміший мислитель. Він не вважав себе великим, грошей не брав. Жінка – Сантіпа. Помер Сократ в 70 років, його присудили до смерті, бо С. прихильник аристократії (влада кращих людей). З 500 суддів – 251 – проголосували за смерть. С. випив отруту.

Проповідував на вулицях і майданах, поставивши за мету боротьбу з софістами і виховання молоді. Є одним із родоначальників філософії, діалектики в значенні пошуку істини за допомогою бесід, тобто постановки певних питань і методичного знаходження відповіді на них. Цей метод хибної істини отримав назву сократичного методу (метод Майевтики). Співбесідник приходив сам до істини, С.тільки давав питання (направляв) – діалог. Зробив поняття предметом філософського дослідження, відіграв велику роль в загальному розвитку Давньогрецької Філософії. Вважається засновником теорії людинознавства. Об’єкт роздумування це природа. С.думки не нав’язував: “Я знаю, що я нічого не знаю”, “Прекрасна та річ, яка найкраще пристосована для своєї мети”, “Людина – мета всього”, “Морально те, що є благо для людини” Був страчений, як говорить офіційне обвинувачення, прийнявши отруту, за введення нових божеств, і за розбещення молоді в новому дусі. Вважаючи стародавню натуралістичну філософію невдалою, Сократ звернувся до аналізу людської свідомості і мислення. Ідеалізм філософського вчення Сократа був у визнанні дійсних родових сутностей у навколишній дійсності, що перетворюється у вчення про загальний і універсальний розум або про окремих богів – умів; від обтяжного людського розуму він переходив до розуму взагалі. Сократ вірив в постулати старої релігії, не зневажав оракули і гадання, але основним для нього був безпосередній зміст закономірностей природи і життя. Раціоналістичним було поняття демона, під яким він розумів власну совість, розум або здоровий глузд. Етика Сократа далека від богошанування. Основний тезис - доброчесність є знання або мудрість. Той, хто знає добро, обов'язково і робить добро, а той, хто чинить зле, не знає добра або творить зло з метою кінцевої перемоги добра. Випадки розходження правильного знання і поганої поведінки були йому знайомі, але в його розумінні не може бути протиріччя між розумом і поведінкою. Сократа звинувачували у ворожості до демократії, і в аристократизмі. В дійсності, Сократ критикував всі форми правління, якщо вони засновані на несправедливості. В той же час держава необхідна і повинна бути заснованою на справедливості. Виступав проти виборної системи лише тому, що вибори самі по собі не забезпечують появу кращих людей при владі. Рабство - не економічна категорія, а моральна. Раб - той, хто не знає прекрасного, доброго, справедливого. Свобода полягає не в тому, щоб їсти і спати. Праця робить людей більш здоровими, знаючим і багатшими. Заради всезагальної користі не слід нехтувати суспільними справами.

Основні ознаки доброчинності: витрим, мужність, справедливість.

7. Філософія Платона – учень Сократа

В Афінах заснував власну школу. В молодості писав вірші. Платону було 18 років, коли стратили Сократа. Під час війни потрапив в полон, потім його продали в рабство. Потім з Афін його викупили, бо він був видатним філософом і відпустили. На зібрані гроші збудував академію для вивчення філ. Гроші за навчання брав великі.

Вчення: “Вчення про Тріаду" - вчення про три основні субстанції ("тріада"): один розум і душа. Основою будь-якого буття є єдине. Взяте саме по собі, єдине позбавлене будь-яких ознак: воно не має частин, тобто є цілим, а це означає що воно не має ні початку, ні кінця, оскільки початок і кінець були б його частинами. Воно не може бути жодною фігурою і не займає ніякого простору, і не може рухатись, так як для руху потрібна зміна. Єдине взагалі не е буття, тобто воно є ніщо. 3 іншого боку, Платон єдине трактує як благо, яке трансцеднтне сутності і яке, не будучи мислимим, є принципом всього мислячого. “Розум”, за Платоном, є побутово-світовим породженням "Блага"- сонця. Тому розум, будучи відокремленим і протилежним єдиному - “Благу", завжди трактується як споріднений цьому і похідний від нього. Платон завжди підкреслював чистоту розуму, відокремлюючи його від всього матеріального, речового. На цьому ним обґрунтована концепція розуму, як одної із властивостуй душі. "Розум" - це не тільки роздуми, оскільки роздуми дискурсивні, а розум - інтуїтивний і своїм предметом має сутність речей, але не їх становлення. Що стосується "душі", то Платон дав таку концепцію, яка назавжди залишилась в платонізмі і неоплатонізмі. Протиставивши "Розум" разом з Ідеями, його складовими, тілесному світу, Платон повинен був сформулювати початок, який об'єднав би і те, і інше. Таким початком і була у нього "душа”, принцип самостійного руху, який відрізняється від розуму саме цією вічною рухомістю. Розум відрізняється від тіл своєю безтілесністю і безсмертністю, хоча знаходить своє втілення саме в тілах. Душа є і в кожної речі, і в усьому космосі одночасно, як принцип розрізнення і тотожності закріплює і те, і інше до "сутності" звідки душа, за необхідністю, є між двома світами, які вона об'єднує прекрасним, пропорційним, гармонійним. Душа безсмертна і причетна до істини і вічних ідей. Поряд з теорією світової душі. Платон розвинув концепцію індивідуальної душі, що є лише витоком світової. Платон також казав про вічне виникнення тіла разом з душою, смерть тіла - це перехід його в інший стан. Тіло і душа Богів з'єднані між собою навіки. Кожна душа судима після ії звільнення від тіла. Матерія - це принцип часткового функціонування ідеї. Матерія сама по собі безформна, так як інакше вона не могла б втілювати в себе ідеї, а вносила б в це втілення щось від самої себе. Суще - це тільки ідея, а матерія є тільки не суще. Гносеологія будувалась так, що керівним принципом пізнання була Ідея, а не чуттєве знання. Це проявлялось в тім, що любов до Ідеї ставала основою пізнання (любов і пізнання - нерозривне ціле). Піднесення від тілесної любові до любові в області душ, а в|д останніх - до області чистих Ідей. Суцільна доброчесність представляє їх рівновагу - справедливість. Це вчення основане на здоров'ї, красі, благородності душ). Теорія трьох станів лежить в основі “Держави” і “Законів": 1)філософи, які правлять державою; 2) воїни - охороняють державу від внутрішніх і зовнішніх ворогів; 3) робітники. Встановлено три основних форми правління: монархія, аристократія, демократія. Кожна з них визначена окремо: 1) Монархія – це влада одного і може бути законною або насильною (тиранія). 2) Аристократія - влада небагатьох кращих чи гірших (олігархія) 3) Демократія - влада всіх, законна чи незаконна.

“Реальний світ існує, як світ ідей”, “Прекрасна та річ, в якій най> втілена ідея прекрасного” (Приклад: печера, вхід, тіні. От тіні це і є реальний світ). П.належить ідея переселення душ. “Та душа, яка най> бачила, то це буде тіло мудреця”. Душі безсмертні. “П.- спогади душі про минуле”, “Творець світу - Бог”