90. Методи емпіричного дослідження.

До ос­но­в­них ме­то­дів ем­пі­ри­ч­но­го до­слі­джен­ня на­ле­жать спо­сте­ре­жен­ня, ви­мі­рю­ван­ня, екс­пе­ри­мент і ін­ду­к­ці­я.

На­у­ко­ве спо­сте­ре­жен­ня, на від­мі­ну від про­с­то­го спо­гля­дан­ня, - це де­який рі­з­но­вид ді­я­ль­но­с­ті, ко­т­рий має смисл, ме­ту і за­со­би. У ре­а­ль­ній на­у­ко­вій прак­ти­ці спо­сте­ре­жен­ня яв­ляє со­бою ак­ти­в­ний пі­зна­ва­ль­ний про­цес, який спи­ра­єть­ся не ли­ше на ро­бо­ту ор­га­нів чут­тя, а й на зда­т­ність тлу­ма­чи­ти да­ні чут­тя. До на­у­ко­во­го спо­сте­ре­жен­ня ста­в­лять­ся су­во­рі ви­мо­ги: 1) чі­т­ка по­ста­но­в­ка ме­ти спо­сте­ре­жен­ня; 2) ви­бір ме­то­ди­ки і роз­ро­б­ка пла­ну; 3) си­с­те­ма­ти­ч­ність; 4) ко­н­т­роль за ко­ре­к­т­ні­с­тю і на­дій­ні­с­тю ре­зуль­та­тів спо­сте­ре­жен­ня; 5) об­ро­б­ка, осми­с­лен­ня і тлу­ма­чен­ня оде­р­жа­но­го ма­си­ву да­них. Спо­сте­ре­жен­ня - ва­ж­ли­вий спо­сіб оде­р­жан­ня на­у­ко­вих фа­к­тів. На­у­ко­вий факт - це ві­до­бра­же­на у ви­сло­в­лю­ван­ні ре­а­ль­ність. Вза­га­лі будь-­що стає на­у­ко­вим фа­к­том ли­ше то­ді, ко­ли во­но за­фі­к­со­ва­не тим або ін­шим при­йн­я­тим у да­ній на­у­ці спо­со­бом (про­то­ко­ль­ний за­пис у ви­гля­ді ви­сло­в­лю­вань або фо­р­мул, фо­то­гра­фія, ма­г­ні­то­фон­ний за­пис то­що). Ви­мі­рю­ван­ня - спо­сте­ре­жен­ня, яке фі­к­сує не ли­ше які­с­ні ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки об'­єк­тів і явищ, а й кі­ль­кі­с­ні ас­пе­к­ти. Во­но пе­ред­ба­чає на­яв­ність де­яко­го ма­с­ш­та­бу (оди­ни­ці ви­мі­рю­ван­ня), ал­го­ри­т­му (пра­вил) про­це­су ви­мі­рю­ван­ня ви­мі­рю­ва­ль­ним при­стро­єм. Ви­мі­рю­ван­ня є про­це­ду­рою вста­но­в­лен­ня од­ні­єї ве­ли­чи­ни з до­по­мо­гою ін­шої, при­йн­я­тої за ета­лон. Спо­сіб ви­мі­рю­ван­ня вклю­чає в се­бе три ос­но­в­них мо­ме­н­ти: 1) ви­бір оди­ни­ці ви­мі­рю­ван­ня й оде­р­жан­ня на­бо­ру від­по­ві­д­них мір; 2) вста­но­в­лен­ня пра­вил по­рі­в­нян­ня ви­мі­рю­ва­ль­ної ве­ли­чи­ни з мі­рою і пра­вил скла­дан­ня мір; 3) опис про­це­ду­ри ви­мі­рю­ван­ня як екс­пе­ри­ме­н­та­ль­ної ді­ї. Екс­пе­ри­мент – пе­в­на фо­р­ма прак­ти­ч­них дій, ство­рен­ня ор­га­ні­зо­ва­но­го, шту­ч­но­го се­ре­до­ви­ща і ви­ко­ри­с­тан­ня спо­сте­ре­ж­ної ма­те­рі­а­ль­ної вза­є­мо­дії з ме­тою оде­р­жан­ня ко­ри­с­ної ін­фо­р­ма­ці­ї. До­слі­д­ник вда­єть­ся до по­ста­но­в­ки екс­пе­ри­ме­н­ту то­ді, ко­ли ви­ни­кає по­тре­ба ви­вчи­ти пе­в­ний стан пред­ме­та спо­сте­ре­жен­ня при­ро­д­ним шля­хо­м. Ін­ду­к­ція в ем­пі­ри­ч­но­му до­слі­джен­ні (по­вна і не­по­в­на) - спо­сіб ло­гі­ч­но­го мі­р­ку­ван­ня, за­сто­со­ву­ю­чи який, су­б'єкт на­у­ко­во­го до­слі­джен­ня від знан­ня про окре­мі фа­к­ти або від менш за­га­ль­но­го знан­ня пе­ре­хо­дить до за­га­ль­но­го знан­ня про увесь клас до­слі­джу­ва­них явищ та об'­єк­тів. Як фо­р­ма ру­ху ду­м­ки ін­ду­к­ція щіль­но по­в'я­за­на з іс­то­рі­єю до­сві­д­но­го знан­ня і на­у­ко­во­го до­слі­джен­ня. Ін­ду­к­ція зви­чай­но спи­ра­єть­ся на спо­сте­ре­жен­ня та екс­пе­ри­мент.

91. Загальнологічні методи пізнання.

Ме­то­дом на­зи­ва­ють­ся єд­ність пі­зна­ва­ль­них та ді­я­ль­ні­с­них про­це­дур, які за­без­пе­чу­ють ви­рі­шен­ня пе­в­ної гно­се­о­ло­гі­ч­ної про­бле­ми і до­ся­г­нен­ня ме­ти пі­знан­ня. В пер­шо­му на­бли­жен­ні ме­то­ди ді­лять­ся на ем­пі­ри­ч­ні та те­о­ре­ти­ч­ні, а та­кож за­га­ль­но­ло­гі­ч­ні ме­то­ди пі­знан­ня. За пе­в­них об­ста­вин та умов за­га­ль­но­ло­гі­ч­ні ме­то­ди пі­знан­ня мо­жуть бу­ти за­ра­хо­ва­ні до те­о­ре­ти­ч­них ме­то­дів пі­знан­ня. Рух від чут­тє­во-­ко­н­к­ре­т­но­го, крізь аб­с­т­ра­к­т­не до кон­к­ре­т­но­го в ми­с­лен­ні (Ге­гель) вклю­чає в се­бе та­кі прин­ци­пи, як ана­ліз та си­н­тез. Су­джен­нями і умо­ви­відами су­б'єкт на­у­ко­во­го до­слі­джен­ня за­йма­єть­ся по­стій­но: во­ни про­ни­зу­ють со­бою усю тка­ни­ну ми­с­ли­те­ль­ної ді­я­ль­но­с­ті. Ва­ж­ли­ви­ми ме­то­да­ми пі­зна­ва­ль­ної ді­я­ль­но­с­ті є ін­ду­к­ція і де­ду­к­ція. Ін­ду­к­ція є про­цес ви­ве­ден­ня за­га­ль­но­го по­ло­жен­ня з ла­н­цю­га ча­с­т­ко­вих (менш за­га­ль­них) тве­р­джень, з оди­ни­ч­них фа­к­тів, а де­ду­к­ція, - на­впа­ки - про­цес роз­мі­р­ко­ву­ван­ня, який йде від за­га­ль­но­го до ча­с­т­ко­во­го (менш за­га­ль­но­го). Роз­рі­з­ня­ють два ви­ди ін­ду­к­ції - по­вну і не­по­в­ну. По­вна ін­ду­к­ція - це ви­від яко­гось за­га­ль­но­го су­джен­ня про всі пред­ме­ти пе­в­но­го кла­су (мно­жи­ни) на ос­но­ві роз­гля­ду ко­ж­но­го еле­ме­н­ту мно­жи­ни. На прак­ти­ці ча­с­ті­ше за­сто­со­ву­ють­ся фо­р­ми не­по­в­ної ін­ду­к­ції, яка пе­ред­ба­чає ви­сно­вок про пе­в­ний клас пред­ме­тів на ос­но­ві пі­знан­ня ли­ше ча­с­ти­ни пред­ме­тів да­но­го кла­су. В на­у­ко­во­му до­слі­джен­ні не­по­в­на ін­ду­к­ція, яка за­сно­ва­на на екс­пе­ри­ме­н­та­ль­них до­слі­джен­нях і вклю­чає в се­бе те­о­ре­ти­ч­не ми­с­лен­ня спро­мо­ж­на да­ва­ти до­сто­ві­р­не за­клю­че­ни­я. Ана­ліз - це роз­кла­дан­ня рі­з­них пред­ме­тів на скла­до­ві еле­ме­н­ти, яке здій­с­ню­ють­ся як в прак­ти­ч­ній так і в те­о­ре­ти­ч­ній ді­я­ль­но­с­ті з ме­тою пі­знан­ня де­яко­го скла­д­но­го ці­ло­го. Си­н­тез – ро­зу­мо­ве об'­єд­нан­ня в єди­не ці­ле роз­чле­но­ва­них та роз­гля­ну­тих ана­лі­зом еле­ме­н­тів. Аб­с­т­ра­гу­ван­ня – це ви­ді­лен­ня ду­м­кою яко­го-­не­будь пред­ме­ту у від­во­лі­кан­ні йо­го зв'я­з­ків з ін­ши­ми пред­ме­та­ми. Іде­а­лі­за­ція - це про­цес утво­рен­ня по­нять, ре­а­ль­ні про­то­ти­пи яких мо­жуть бу­ти вка­за­ні ли­ше з пе­в­ним сте­пе­нем на­бли­жен­ня. При­кла­да­ми по­нять є та­кі ре­зуль­та­ти іде­а­лі­за­ції як то­ч­ка, пря­ма, ко­ло, іде­а­ль­ний газ, аб­со­лю­т­но чо­р­не ті­ло.