92. Роль практики в процесі пізнання.

Значення практики для пізнавального процесу підкреслювали філософи різних орієнтацій, особливо діалектико-матеріалістичної. Практика - активна цілеспрямована чуттєво-предметна і матеріальна діяльність людей, яка спрямована на перетворення реальної дійсності. Найважливіші форми практики: а) матеріальні – виробництво (праця), перетворення природи за допомогою знарядь праці; б) соціальна дія - перетворення суспільною буття, зміна існуючих соціальних відносин певними „масовими силами" (революції, реформи, війни); в) науковий експеримент - активна (на відміну від спостереження) діяльність, у процесі якої суб'єкт штучно створює умови, які дозволяють йому досліджувати цікаві для нього властивості об'єктивного світу. Розуміння сутності практики і її форм дозволяють виявити її основні функції в процесі пізнання, до числа яких відносяться такі:

1. Практика є джерелом пізнання тому, що всі знання покликані до життя перш за все, і в кінцевому рахунку його потребами (математичні знання виникли з необхідності вимірювати земельні ділянки, обчислювати площі, об'єми, лічити час, однак не завжди, відкриття у науці (наприклад, періодичний закон Менделєєва) робляться безпосередньо „на замовлення практики".

2.Практика виступає як основа пізнання, його рушійна сила. Весь пізнавальний процес, починаючи від елементарних відчуттів і закінчуючи абстрактними теоріями, обумовлюється в кінцевому результаті завданнями і потребами практики. Вона слугує основою пізнання і в тому розумінні, що забезпечує його технічними засобами, приладами, обладнанням і т.п., без яких воно, особливо в сучасній науці - не може бути успішним.

3. Практика є опосередкованою метою пізнання, бо останнє здійснюється не заради простої цікавості. Всі наші знання призначені врешті-решт для того, щоб повернутися назад до практики і активно впливати на її розвиток. Задача людини полягає не лише в тому, щоб пізнавати і пояснювати світ, але і для того, щоб використовувати отримані знання.

4. Практика являє собою критерій істини, тобто дозволяє відокремити істинні знання від помилкових думок. Проте практика може бути критерієм істини лише для свого часу.

Не можна забувати того, що, по-перше, всі форми практики, як і її функції, тісно взаємопов'язані, а по-друге, практика - явище конкретно-історичне; вона змінюється, розвивається, удосконалюються її форми, функції. Перетворюючи дійсність, практика перетворює і свого „носія" - людину і, зокрема, суб'єкта пізнання.

93. Проблема людини в сучасній філософії.

Про­бле­ма лю­ди­ни є най­го­ло­в­ні­шою в іс­то­рії роз­витку фі­ло­соф­сь­ких знань. Пред­ме­том фі­ло­соф­сь­ко-­ан­т­ро­по­ло­гі­ч­них мі­р­ку­вань бу­ли зав­жди та­кі пи­тан­ня: 1. Яке ста­но­ви­ще лю­ди­ни в сві­ті, яке мі­с­це за­ймає во­на в іє­ра­р­хії ре­чей і іс­тот? Чи є лю­ди­на ви­па­д­ко­вою ча­с­ти­ною без­ду­ш­ної при­ро­ди чи "си­ном бо­жим"? Во­на - тіль­ки ма­ле­нь­кий ча­с­т­ко­вий фра­г­мент сві­ту чи во­на - мі­к­ро­косм, дзе­р­ка­ло сві­ту в ці­ло­му? 2. Яка при­ро­да і сут­ність лю­ди­ни? Чим во­на від­рі­з­ня­єть­ся від тва­рин? 3. Чи іс­нує те, що ми на­зи­ва­є­мо во­лею, і в якій мі­рі лю­ди­на ві­ль­на? Які ви­ди не­об­хід­но­с­ті па­ну­ють над на­ми і чи мо­же­мо ми під­ко­ри­ти їх? 4. Лю­ди­на - це ро­зу­м­на іс­то­та чи іс­то­та, що ке­ру­єть­ся по­тя­га­ми і на­хи­ла­ми? Які мо­ж­ли­во­с­ті ро­зу­му і яка сту­пінь впли­ву під­сві­до­мо­с­ті на на­шу по­ве­ді­н­ку і ми­с­лен­ня? 5. Що та­ке смерть і як лю­ди­на по­ви­нна ста­ви­тись до неї? 6. В чо­му сенс жит­тя? Чи є у ко­ж­но­го з нас кон­к­ре­т­не при­зна­чен­ня і як мо­ж­на "ста­ти со­бою"? 7. Яке ре­а­ль­не мі­с­це за­йма­ють в жит­ті лю­ди­ни лю­бов, му­ж­ність та ін­ші най­ва­ж­ли­ві­ші ду­хо­в­ні цін­но­с­ті? Це да­ле­ко не всі пи­тан­ня, які ста­вить фі­ло­соф­сь­ка ан­тро­по­ло­гія, і тре­ба ска­за­ти, на жо­дне з них не­має ви­че­р­п­ної від­по­ві­ді.

Філософська антропологія. Що таке людина? 1-им питання поставив Сократ. – “Людина, пізнай сам себе”. Людина – духовно-матеріальна істота, наділена розумом. Основні виміри людського буття: біологічні, духовний вимір, соціальний вимір, космічний вимір людського буття. Питання про походження людини – теорія гомосапіенс. Трудова концепція Енгельса – шляхом відбору “роль праці в процесі перетворення мавпи в людину”. ”Людина – дитя природи” – франц.філософ. “Людина найвища цінність”. Маркс абсолютизує (помилка) що людина соціальна істота. Людина сукупність суспільних відносин. Сталін: “в нас немає незамінимих людей”. Всі однакові, яке суспільство, такі і люди. Людина істота біологічна, психологічна, соціальна і все це разом є єдине ціле.