119. Проаналізуйте роль служб комунікацій з громадськістю у формуванні іміджу організації

Для працівника зв’язків з громадськістю на перше місце виходить проблема іміджу організації. Завдання створення, коректування, зміни або посилення іміджу організації стоять перед ним у повсякденній роботі.

Причини уваги до іміджу організації:

- збільшує знання про організацію, що сприяє зростанню позитивного ставлення до неї;

- примушує репутацію краще працювати на організацію;

Заперечує неправильні уявлення;

- виражає те, що саме ця компанія найкраще підходить до вирішення конкретних проблем;

- об’єднує різні підрозділи організації під одним іміджем;

- впливає на почуття людей;

- це інструмент досягнення стратегічних цілей організації, які торкаються основних сторін її діяльності та зорієнтовані на перспективу;

- підвищує конкурентноздатність організації на ринку тощо.

Види іміджу:

- дзеркальний – імідж організації в чужих очах, на думку її керівників і персоналу.

- поточний – реальний імідж організації в чужих очах;

- бажаний – імідж, який би організація хотіла мати в очах громадськості;

- багатозначний імідж – сукупність іміджів структурованих підрозділів певної організації в очах громадськості.

Формування іміджу зумовлене такими факторами:

- система цінностей та норм, що панують у суспільстві: включає в себе загальноприйняті уявлення про добро, істину, справедливість, благородство, інші категорії морально-естетичного характеру, а також сукупність сподівань та вимог, які всуває суспільство до своїх членів.

- система соціальних стереотипів, властивих конкретному суспільству: це система поширених у громадській думці упереджених уявлень про членів суспільства або окремі соціальні групи, об’єкти, процеси.

- установка конкретних людей: установка – це готовність людини сприймати явище, предмет або процес певним чином та діяти відповідно до них.

Основні етапи формування іміджу організації:

- виявлення стереотипів та установок людей щодо об’єкта іміджу;

- визначення пріоритетних вимог громадськості щодо об’єкта іміджу;

- формування характеристик компонентів іміджу;

- переклад обраних характеристик різними «мовами» - вербальною, візуальною, «мовою» подій;

- коректування іміджу відповідно до ситуації та нових вимог, які висуває громадськість щодо об’єкта іміджу.

На кожному з цих етапів працівники ПР вирішують свої завдання. На першому – це дослідницька діяльність, пов’язана з виявленням стереотипів та установок громадськості.

На другому і третьому етапах здійснюється аналітична діяльність, під час якої створюється проект іміджу та визначаються конкретні засоби перетворення «проекту» в реальність. На четвертому – продовжується робота з іміджем, яка для працівників ПР пов’язана такими технологіями, як візуалізація, вербалізація іміджу та «створення» подій.

120. Проаналізуйте лобіювання як форму комунікації та мистецтво впливу

Специфічним та важливим засобом комунікації з громадськості є лобіювання.

Лобізм – це:

- практика впливу на управлінські рішення, які служать груповим інтересам;

- особлива система і практика реалізації інтересів окремих організацій та різноманітних груп громадськості шляхом цілеспрямованого впливу на законодавчі та виконавчі ограни державної влади;

- вплив зацікавлених груп на прийняття рішень владними структурами тощо.

Ці та інші визначення характеризують лобізм як:

- вплив на органи влади та прийняття рішень;

- інформування тих, хто приймає рішення;

- представництво інтересів певних соціальних груп та організацій;

- підготовку до прийняття рішень.

Найголовнішими умовами здійснення лобізму є:

- демократичний характер політичної системи;

- наявність реально діючих, відносно незалежних гілок влади;

- сильний парламент;

- дійова опозиція правлячому режиму;

- розвинена система масової інформації та комунікації.

Функції лобізму:

1. посередницька – лобісти представляють інтереси різних соціальних груп суспільства в його владних структурах.

2. інформаційна – а) повідомлення владних структур про ці інтереси, думки, поведінку та дії щодо їх задоволення; б) інформування керівництва корпорацій про підготовку законодавчих актів та їх прийняття.

3. прагматична – передавання певних комунікативних установок, які здійснюють лобісти, спонукає об’єкти лобізму до відповідної реакції прийняття рішень.

4. експресивна – лобісти виражають не лише смислову, але й оціночну інформацію.

5. функція узгодження суспільних інтересів – механізм лобіювання передбачає не лише представництво, але й зіставлення різних інтересів та визначення пріоритетних інтересів, що можливе лише на основі консенсусу між різними соціальними силами.

6. контрольна – спостереження за процесом розробки законодавчих актів, підготовкою та прийняттям інших управлінських рішень, що дозволяє своєчасно вживати заходи щодо подолання протиріч та передбачити можливий розвиток подій.

7. захисна – захист інтересів окремих соціальних груп та соціальних організацій та інститутів.

8. регулююча – лобісти сприяють прийняттю рішень, які забезпечують упорядкування суспільних процесів.

9. прогностична – лобісти, які забезпечують владні структури та керівництво фірм і організацій необхідною інформацією, сприяють кращому передбаченню можливих подій.

Лобістська діяльність – це взаємодія юридичних та фізичних осіб з органами влади, метою якої є вплив на розробку і прийняття цими органами законодавчих актів, адміністративних, політичних та інших рішень у своїх інтересах або інтересах конкретних клієнтів.

Основними цілями лобістської діяльності вважають:

- поліпшення комунікацій з персоналом державних структур та з державними відомствами;

- моніторинг роботи законодавців і агентств у сферах, що торкаються діяльності організації;

- забезпечення представництва інтересів організації на всіх рівнях державного управління;

- вплив на законодавство, що торкається економіки регіону, у якому розташована організація та здійснюється її діяльність;

- забезпечення поінформованості та розуміння законодавцями діяльності та операцій, які стосуються певної організації.

Методи лобіювання:

- надання в державні органи інформації, документів та проектів з питань, що лобіюються.

- участь у роботі структур парламентів, органах державного управління при обговоренні питань лобіювання;

- особисті контакти з посадовими особами, які приймають рішення або мають вплив на їх прийняття.

- експертиза проектів рішень;

- звернення організацій громадян та окремих груп до конкретних посадових осіб;

- організація зустрічей представників державних структур з громадськістю тощо.

Форми лобізму – е специфічні різновиди внутрішньої організації, структури та характеру впливу на органи прийняття рішень, структурність певних принципів, методів, прийомів та способів здійснення лобістської діяльності.

Види лобізму:

Вертикальне лобіювання – діяльність, спрямована до найвищих посадових осіб.

Горизонтальне лобіювання – лобістська діяльність як посередництво, що розрахована на достатньо широке коло лідерів думок, які можуть впливати на владні структури.