2. Побудова моделі розвитку конфлікту та прогнозування його наслідків

3. Спеціальна підготовка переговорів. Вона передбачає · визначення стратегії та тактики переговорів;

- здійснення допомоги кожній із сторін в осмисленні ситуації, що склалася;

- переформування вимог сторін конфлікту із врахуванням певного бачення ситуації та законодавства країни;

- створення атмосфери довіри учасників переговорів;

- формування порядку денного (визначення пріоритетів та порядку обговорення питань).

5. Переговори. На попередніх етапах кожний з учасників конфлікту за допомогою посередника повинен з’ясувати чим відрізняється бажаний результат від того, що реально може бути досягнуто. Метою переговорів повинне бути те, що можна досягнути, а не бажане.

5. Вихід з конфлікту.

посереднику необхідно :

- спонукати учасників конфлікту до того, щоб донесли один одному своє задоволення з приводу прийнятих рішень, а також свої позитивні оцінки співробітництва один з одним,

· визначити вироблені правила і процедури рішення конфлікту як основу для розв’язання майбутніх конфліктних ситуацій, якщо такі виникнуть;

- затвердити об’єктивні методи контролю за реалізацією прийнятих рішень, · взяти участь у контролі за реалізацією рішень (як експерта).

112.Охарактеризуйте проблему типологізації конфліктів

наводяться в різних виданнях із конфліктології.

За соціальним складом учасників конфлікту розрізняють: внутрішньоособистісні (інтраперсональні) конфлікти; міжособові (інтерперсональні) конфлікти; групові (інтра- та інтергрупові) конфлікти; організаційні (інтра- та інтерорганізаційні) конфлікти; міждержавні конфлікти. Інший варіант типологізації конфліктів за учасниками дії запропонований американським соціологом Дж.Смелзером, який виділив такі типи конфліктів: міжіндивідуальні, міжгрупові (між групами інтересів, етнонаціональними групами та групами, що об’єднані за спільністю соціального положення), конфлікти між асоціаціями або партіями, внутрішньо-інституційні конфлікти, конфлікти між секторами суспільного розподілу праці, між державними інституціями, між культурами чи типами культур.

За предметом конфлікту розрізняють: економічні, політичні, національні, етнічні, сімейні, трудові, психологічні, емоційні, моральні.

Залежно від наслідків конфлікту розрізняють: конструктивні (позитивні) і деструктивні (негативні).

Залежно від зони поширення конфлікту розрізняють: локальні, регіональні і глобальні конфлікти.

Залежно від „знака” конфлікту розрізняють: 1. Конфлікти „плюс-плюс” – їх розв’язання пов’язане з двома сприятливими (позитивними) альтернативами (де провести відпустку? як будувати відносини в колективі? сім’ї?).

2. Конфлікти „мінус-мінус” – їх розв’язання пов’язується лише з негативними альтернативами (ситуація, коли із двох зол вибирають менше).

3. Конфлікти „плюс-мінус” – у них присутній і позитивний, і негативний варіант розв’язання проблеми.

Залежно від ступеня реальності конфлікту розрізняють: 1. Хибний конфлікт – ситуація, яка сприймається суб’єктом як конфліктна, проте такою насправді не є.

2. Потенційний конфлікт – існують реальні підґрунтя для виникнення конфлікту, проте жодна із сторін (або одна сторона) ще не усвідомлює ситуації як конфліктної.

3. Справжній конфлікт – реально існуюча конфліктна ситуація, яка вже проявилася в зіткненні сторін

4. Емоційні конфлікти – такі конфлікти, що тримаються лише на мотиві (почуттях антипатії та ворожості), оскільки предмет конфлікту фактично відсутній