86. Охарактеризуйте державу як субєкт міжнародного приватного права

Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Як зауважувалося, ці відносини з іншими державами, міжнарод­ними організаціями, юридичними чи фізичними особами поді­ляються на два види. По-перше, такі. що регулюються нор­мами міжнародного публічного права, виникають між держа­вами, державою та міжнародними організаціями у сфері між­народного торговельного права, валютних відносин, промис­лового, сільськогосподарського, науково-технічного співробіт­ництва, транспортних перевезень тощо. По-друге, це правовід­носини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави, з одного боку, та іно­земних юридичних осіб, міжнародних господарських організа­цій, фізичних осіб — з іншого.

Як суб'єкт міжнародного приватного права держава може вступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за законом. При цьому її правовий статус може відрізнятися від статусу інших суб'єктів права. Як спадкоємець держава опиняється у ролі носія будь-яких суб'єктивних цивільних прав, за винятком тих, що пов'язані з особистістю суб'єкта. Остання обставина виключає можливість переходу цих прав до інших осіб. Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи іншим чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи оренди земельної ділянки. Держава може бути також учасником спільних підприємств (далі — СП). Вона несе відповідальність за свої дії, як будь-який інший суб'єкт міжнародного приватного права.

Імунітет держави

Імунітет іноземної держави полягає у непідпорядкованості держави владі іншої держави, її юрисдикції. Саме тому іму­нітет називають юрисдикційним імунітетом.

У літературі з міжнародного права принцип імунітету виводиться з рівності держав, унаслідок чого жодна держа­ва не може претендувати на здійснення своєї юрисдикції над іншою. Тому, хоча держави мають право зберігатися в іно­земні суди, але до них, як правило, не можуть бути пред'яв­лені позови, якщо тільки держави з власної волі не підко­ряються юрисдикції зазначених судів. Принцип судового імунітету є нормою міжнародного права, недотримання якої тягне міжнародну відповідальність держав. Імунітет поширюється на державу в цілому і на її урядові органи. Це саме стосується інших ус­танов, але тільки тою мірою, якою вони правомочні здійсню­вати державну владу. На офіційних представників держа­ви імунітет поширюється, якщо вони діють у цій якості.

Менеджмент і маркетинг

87. Сутність, мету, обєктивну необхідність менеджменту в інформаційній сфері, його особливість, принципи функції

Для розуміння сутності інформаційного менеджменту варто прийняти до уваги такі положення:

1.Інформація являється комплексною категорією. Тобто вона може бути:

- умовою і засобом для ділового спілкування,

- засобом передачі суспільству відомостей про організацію,

- джерелом відомостей про зовнішнє середовище,

- товаром.

2 Інформаційний менеджмент відбувається у межах конкретної організації.

3. Інформація являє собою самостійний фактор виробництва, що лежить в основі процесу прийняття управлінського рішення.

4. Інформаційний менеджмент має відношення не просто до інформації, а саме до інформаційної діяльності організації.

Враховуючи це, можна узагальнити: інформаційний менеджмент – управління діяльністю, пов’язаною із створенням та використанням інформації в інтересах організації.

Менеджмент як професія і галузь знань стає справді інтернаціональним і виконує функцію чи здійснює діяльність з управління людьми і процесами на будь-якому об’єкті. Менеджментом (як збірне від менеджерів) займається окрема категорія людей, соціальний прошарок тих, хто виконує управлінську роботу. Головною метою менеджменту в умовах ринкової економіки є одержання максимуму прибутку за рахунок застосування найраціональніших систем управління.

Необхідність

Маркетинг інформаційної діяльності є необхідним компонентом для визначення напрямку комерційної науково-інформаційної діяльності, видів продуктів і послуг, штату і кваліфікації працівників. Особливо важливе ретельне маркетингове дослідження у вже існуючих підвідомчих інформаційних підрозділах з невеликою кількістю працівників. Воно дасть змогу звільнитися від зайвої, нікому не потрібної продукції, збалансувати свої ресурсні можливості з потребами споживачів, ввійти у керівні органи з пропозиціями щодо покращання становища установи та її бізнесових можливостей.

Основний принцип маркетингу полягає в двоєдиному, взаємодоповнюючому підході. З одного боку, це – ретельне і всебічне вивчення ринку, попиту, смаків і потреб споживачів; орієнтація виробництва з огляду на ці складові; адресність інформаційної продукції. З іншого – активний вплив на ринок і існуючий попит, на формування потреб і купівельних переваг. Це положення визначає основу маркетингу, зміст його головних елементів і функцій. Найбільш важливими серед них є: комплексне вивчення ринку; планування товарного асортименту; розробка заходів для більш повного задоволення існуючих потреб наявних і потенційних споживачів; планування і здійснення збуту; вплив на організацію управління виробництвом інформаційної продукції.

Маркетинг у НІД повинен бути спрямований на вироблення пропозицій щодо змісту і форми та надання інформаційних послуг, які мають інтерес для споживачів і на формування ринку цін на послуги, тобто на пристосування інформаційного виробництва до потреб ринку, коли ставиться завдання не стільки продавати продукти і послуги, скільки випускати ті з них, котрі на даний момент користуються найбільшим попитом і можуть бути продані з найбільшою ефективністю. Він потребує не тільки комплексної експертної оцінки купівельної спроможності споживача, а й засобів по перетворенню в ефективний попит певної інформаційної продукції, по просуванню її до споживача, і є важливою передумовою успішного інформаційного бізнесу. Наслідки оцінки ринку повинні стати підґрунтям для визначення напрямів політики ціноутворення.

Система маркетингу, як правило, передбачає:

 вивчення існуючого і потенційного попиту споживачів на інформаційний товар (продукти і послуги) шляхом організації комплексного вивчення стану ринку і перспектив його розвитку;

 організацію НІД щодо створення нових зразків і видів інформаційної продукції;

 планування й організація підготовки продукції на запити споживачів;

 удосконалення системи і методів збуту інформаційної продукції як товару;

 пропаганду, рекламу як свого товару, так і науково-інформаційної діяльності.