78. Охарактеризуйте поняття та джерела права міжн. Безпеки, систему загальної міжн. Безпеки та участь України у діяльності та підтримці миру та безпеки

5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення, які мають винятково важливе значення в досягненні головної мети сучасного міжнародного права - підтримки і збереження миру в усьому світі. Ці рішення являють собою спеціальні резолюції про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки.

Право міжнародної безпеки являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють взаємодію держав у сфері забезпечення загального миру і безпеки, включаючи превентивну діяльність.

Джерела:

- Статут ООН (Статут приділяє велику увагу регламентації заходів і засобів підтримки миру і безпеки. До таких заходів і засобів Статут відносить мирні засоби вирішення суперечок (переговори, посередництво, арбітраж, судовий розгляд та ін.); заборона застосування сили і погрози силою; здійснення широкого співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру; обмеження озброєнь і роззброєння; тимчасові заходи для припинення порушень миру тощо);

- Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН (1970 p.).

- резолюції ГА ООН від 05.12.1986 і від 07.12.1987 про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки, а також резолюцію ГА ООН від 07.12.1988 про всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру і безпеки відповідно до Статуту ООН.

Стосовно джерел права міжнародної безпеки регіонального характеру слід зазначити, що такі джерела, як правило, відбиті в документах найбільших регіональних міжнародних організацій.У Європі в наш час такими організаціями є ОБСЄ, НАТО, СНД.

Виходячи з розуміння загального характеру безпеки, міри, спрямовані на забезпечення стабільного й ненасильницького миру, повинні мати всеосяжний характер. Вони повинні стосуватися різних областей взаємодії держав - політичної, військової, соціально-економічної, екологічної, гуманітарної. Останнім часом всі частіше говориться про екологічний і гуманітарний аспекти загальної безпеки.

Основою системи загальної безпеки виступає колективна безпека. Під цим терміном прийнято розуміти комплекс мір членів міжнародного співтовариства або окремого регіону, здійснюваних ними з метою запобігання й усунення погрози миру або примуса до миру у випадку акту агресії або інших його порушень відповідно до міжнародного права

Концепція колективної безпеки містить у собі наступні елементи:

1) систему загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, закріплених в Уставі ООН

2) систему мирного дозволу суперечок;

3) систему колективних мір для запобігання й усунення погрози миру, порушень миру й актів агресії;

4) систему колективних заходів щодо роззброювання.

Розрізняють два види системи колективної безпеки: універсальну і регіональну. Універсальна система колективної безпеки базується на положеннях Уставу ООН і включає засобу мирного дозволу суперечок, спільні дії (превентивного й примусового характеру) у випадку акту агресії і заходу щодо роззброювання.

Основними засобами підтримки миру й безпеки регіональними організаціями є дозвіл таких питань, що ставляться до підтримки миру й безпеки, які можуть бути підходящими для регіональних дій, сумісних із цілями й принципами ООН; мирний дозвіл місцевих суперечок до передачі цих суперечок на розгляд Ради Безпеки ООН і, де це доречно, застосування примусових дій під керівництвом Ради Безпеки ООН і на основі повноважень від нього.

Сучасна система безпеки розвинутих держав включає наступні елементи: наукову теорію (філософію), доктрину, концепцію, політику, стратегію та тактику забезпечення безпеки; сукупність міжнародних державних і громадських (недержавних) інститутів і організацій, які забезпечують безпеку особистості та суспільства; засоби, способи та методи забезпечення безпеки. Типи безпеки класифікують за масштабом (міжнародна, регіональна локальна); за рівнями суб'єкткості (особиста, суспільна, держання колективна); за суспільними сферами (політична економічна, соціальна, гуманітарна, психологічна, військова, культурна)

Пiсля проголошення незалежностi України участь у дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних напрямiв зовнiшньої полiтики нашої держави.

Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового значення дiяльностi ООН з пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цiй дiяльностi як важливий чинник своєї зовнiшньої полiтики.

Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як великий контрибутор до операцiй ООН з пiдтримання миру (ОПМ). Протягом 10 рокiв в ОПМ взяли участь близько 18 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил та працiвникiв органiв внутрiшнiх справ України.

Нині Україна входить до 10 найбiльших держав-контрибуторiв свiту i бере участь у мiсiях ООН в Афганiстанi, Боснiї i Герцеговинi, Грузiї, Демократичнiй Республiцi Конго, Косово (СРЮ), Лiванi, Схiдному Тиморi, Сьєрра-Леоне, Хорватiї.

Україна відома як надійний партнер, що активно забезпечує євроатлантичну безпеку шляхом участі її миротворчих підрозділів у спільних місіях з підрозділами країн – членів НАТО та країн-партнерів. Станом на весну 2007 року Україна єдина з усіх держав-партнерів брала активну участь одразу в чотирьох поточних місіях та операціях Альянсу.