73. Охарактеризуйте систему і структуру сучасного міжнародного права, основні принципи міжнародного права.

Система міжнародного права — це порядок розташування принципів і норм у логічній послідовності або за предметом регулювання.

Сучасна система міжнародного права має чітку ієрархію, яка дає можливість визначити роль і місце складових елементів міжнародного права в його системі. Завдяки існуючій системі норми міжнародного права здатні комплексно врегульовувати сучасні міжнародні відносини. Сучасній системі міжнародного права притаманна характерна внутрішня структура, яка є особливою організацією його норм, взаємозв’язком норм, інститутів і галузей міжнародного права.

У системі міжнародного права окреме місце посідають загальносистемні інститути міжнародного права, які не входять в якусь окрему галузь міжнародного права. Вони мають вирішальне значення для всього міжнародного права. Серед таких інститутів можна виокремити інститут міжнародної правосуб’єктності, інститут міжнародної відповідальності, інститут застосування норм міжнародного права та ін.

Найбільшим структурним елементом у системі міжнародного права є галузь. Галузь міжнародного права є сукупністю норм і принципів, які регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у певній сфері, що складає специфічний предмет міжнародного права та пов’язана із специфічною групою об’єктів міжнародного права. Загальновизнаними галузями міжнародного права є такі: право міжнародних договорів, міжнародне морське право, міжнародне повітряне право, міжнародне космічне право, дипломатичне та консульське право, право міжнародних організацій, право міжнародної безпеки, міжнародне економічне право, право охорони навколишнього середовища тощо.

Із розвитком міжнародного права виникають нові інститути та галузі, деякі припиняють існування, а інші продовжують відігравати таку ж важливу роль, як і раніше. Так, серед найновіших галузей міжнародного права можна виокремити: міжнародне космічне право, міжнародне право навколишнього середовища, міжнародне атомне право тощо.

Наступним, більш дрібним, елементом системи міжнародного права є суто галузеві інститути, які регулюють відносини суб’єктів з приводу певного об’єкта в межах конкретної галузі. Прикладом галузевих інститутів може бути інститут дипломатичних імунітетів у галузі дипломатичного права або інститут мирного проходу судів через територіальне море держав у галузі міжнародного морського права. Інколи інститути можуть функціонувати на межі двох або більше галузей міжнародного права. В такому випадку вони мають назву міжгалузевих або прикордонних інститутів.

Найдрібнішим елементом системи міжнародного права є міжнародно-правова норма, адже саме норми лежать в основі структурної побудови інститутів та складніших утворень — галузей міжнародного права.

Норми міжнародного права — це юридично обов’язкові правила поведінки держав та інших суб’єктів міжнародного права в міжнародних відносинах, які встановлюються шляхом узгодження волі суб’єктів.

Основні принципи сучасного міжнародного права у загальному плані можна визначити як загальновизнані норми, що мають найбільше юридичне значення в розв'язанні найважливіших проблем міжнародних відносин. Вони мають вищу юридичну чинність і носять імперативний характер (jus cogens), тобто, обов'язковий до виконання.

Принцип суверенної рівності закріплений у п. 1 ст. 2 Статуту ООН. Загальнодемократичні принципи міжнародного права поділяються на:

1. принципи забезпечення миру та міжнародної безпеки;

2. принцип мирного співробітництва держав;

3. принцип захисту прав народів, націй, людини.

І) - принцип незастосування сили означає заборону застосування сили або погрози силою у стосунках між державами. Заборона застосування сили, згідно із смисловим змістом цього принципу, поширюється на всі дії, несумісні зі Статутом ООН (п. 4 ст. 2). Відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 p., принцип незастосування сили також включає обов'язок держав утримуватися від погрози силою, або її застосування як засобу вирішення міжнародних суперечок, у тому числі територіальних і прикордонних.

- принцип територіальної цілісності означає заборону насильницького захоплення, приєднання або розчленовування території держави. У п. 4 ст. 2 Статуту ООН відзначається обов'язок держав утримуватися в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності будь-якої держави. Непорушність кордонів означає заборону якоїсь односторонньої зміни лінії державних кордонів на місцевості, а також перетин кордону в порушення відповідних міжнародних угод і внутрішньодержавних положень (правил).

- принцип мирного вирішення суперечок означає обов'язок держав вирішувати свої суперечки тільки мирним шляхом (іншого міжнародне право не визнає), використовуючи при цьому різні мирні засоби вирішення міжнародних суперечок, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку. У ст. 33 Статуту ООН перераховані мирні засоби вирішення міжнародних суперечок: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звертання до регіональних органів або угод, інші мирні засоби за добровільним вибором сторін.

- принцип відповідальності держав.

ІІ) - У Декларації 1970 р. розкривається юридичний зміст суверенної рівності держав, що включає такі елементи:

а) держави юридично рівні;

б) кожна держава користується правами, притаманними повному суверенітету (повна незалежність держави у внутрішніх і зовнішніх справах);

в) повага правосуб'єктності інших держав;

г) територіальна цілісність і політична незалежність держави недоторкані;

д) кожна держава має ,право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи;

є) кожна держава повинна виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити у мирі з іншими державами.

- принцип співробітництва держав - це найважливіший принцип, на основі якого здійснює свою багатогранну діяльність ООН. Він сприяє розвитку подальшого міжнародного поділу праці і, внаслідок цього, розвитку світової економіки і наданню допомоги країнам, що розвиваються. Він зобов'язує держави при вирішенні виникаючих проблем на противагу конфронтації всіляко використовувати метод співробітництва. Держави повинні співпрацювати:

а) у підтримці міжнародного миру і безпеки;

б) у ліквідації всіх форм расової дискримінації і всіх форм релігійної нетерпимості;

в) відповідно до принципів суверенної рівності і невтручання, принцип співробітництва між державами є невід'ємною частиною розв'язання головної проблеми сучасності - мирного співіснування;

- принцип невтручання у внутрішні справи держави;

- принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань.

До 3 - Поважання прав людини - один із найважливіших принципів, якщо не найважливіший, сучасного міжнародного права. Поважання прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань;

- Принцип на право самовизначення народів і нації.

74. Назвіть та охарактеризуйте суб’єкти міжнародного права, міжнародну правосуб’єктність держав, націй і народів, які борються за незалежність, міжнародних організацій, державно-подібних формувань, міжнародно-правовий статус фізичних осіб.

Суб'єкт міжнародного права — це носій певних міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародного права або розпоряджень міжнародно-правових актів.

Будь-який суб'єкт міжнародного права має правоздатність, дієздатність і деліктоздатність.

Правоздатність — це здатність суб'єкта міжнародного права мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки.

У поняття дієздатності входить самостійне здійснення суб'єктами міжнародного права своїх прав і обов'язків.

Деліктоздатність суб'єктів міжнародного права означає їхню здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення.

Міжнародна правосуб'єктність (право— і дієздатність) є основною ознакою суб'єкта міжнародного публічного права. Вона виявляється, як правило, у наявності прав і обов'язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права.

Всі суб'єкти міжнародного права діляться на: основні (первинні) — держави, нації і народності, що борються за своє національне визволення і створення власної національної держави. їхня поява є об'єктивною реальністю, результатом природно-історичного процесу. У силу властивого їм державного або національного суверенітету вони признаються носіями міжнародних прав і обов'язків.

- похідні (вторинні) — міжнародні міжурядові організації, специфічні державоподібні утворення (раніше — це так звані вільні міста Венеція, Гамбург, Данциг та ін.; у даний час — Ватикан, Монако, Сан-Маріно та ін.).

Похідні суб'єкти міжнародного права створюються первинними. Тому обсяг їхньої міжнародної правоздатності залежить від наміру і бажання їхніх створювачів — держав-фундаторів, що наділяють їх правом виступати в міждержавних відносинах від власного імені.

Держави є єдиними суверенними суб'єктами міжнародного права, тому що міжнародна правосуб'єктність властива їм у силу самого факту їх існування.

Держави відіграють основну роль на міжнародній арені не тільки тому, що вони мають територію, населення, апарат влади і управління (публічна влада), але і тому, що вони мають суверенітет, який заперечує наявність над ними якогось іншого суб'єкта політичної влади і робить їх юридично рівними між собою при взаємовідносинах на міжнародній арені.

Державний суверенітет означає повну самостійність і незалежність держави при розв'язанні питань внутрішнього і зовнішнього життя.

До елементів суверенітету держави належать:

а) територіальна цілісність, котра означає, що ніхто не вправі змінити територію держави без згоди на те її вищих органів державної влади або її народу;

б) територіальне верховенство, що означає, що на території держави діють закони тільки тієї держави;

в) нероздільність державної влади, що включає визнання всіма гілками влади верховенства законодавчої влади, що формує систему органів держави і визначає їхні повноваження;

т) незалежність державної влади як усередині країни від будь-яких фізичних і юридичних осіб, так і зовні, на міжнародній арені від інших держав і міжнародних організацій.

Якщо державу яким-небудь чином обмежено в суверенітеті (наприклад, не має повного верховенства на своїй території), то вона обмежується й в обсязі міжнародної правосуб'єктності.

Правосуб'єктність націй, що борються носить об'єктивний характер, тобто існує незалежно від чиєї-небудь волі.

Характерною рисою сучасного міжнародного права є визнання і затвердження в міжнародному житті принципу рівності і самовизначення народів.

Нація ~ це історична спільність людей, які мешкають на певній території і володіють єдністю політичних, економічних, соціально-культурних укладів життя і спільністю мови.

Політико-юридичною основою міжнародної правосуб'єктності націй слугує національний суверенітет. Проте на цій основі мають самостійний міжнародний статус лише ті нації і народності, що ще не мають власної державності і котрі ще не реалізували право на самовизначення у формі створення суверенної держави або у формі добровільного входження до складу якоїсь держави.

У процесі боротьби за незалежність нація або народ вступає в правовідносини, об'єктом цих відносин слугують головним чином питання утворення суверенної держави. Відповідно, основні права нації, народу, що бореться, безпосередньо виникають із принципу самовизначення. У їх числі виділяються права:

- вступати у відносини з державами і міжнародними організаціями;

- направляти офіційних представників для ведення переговорів із державами і для їхньої участі в роботі міжнародних організацій і міжнародних конференцій;

- брати участь у створенні міжнародно-правових норм і самостійно реалізовувати чинні норми;

- застосовувати в будь-якій формі опір проти метрополії, користуватися в процесі боротьби міжнародно-правовим захистом і одержувати необхідну допомогу від держав, міжнародних організацій, а також від інших націй і народностей, що борються.

Для того щоб нація могла бути визнана суб'єктом міжнародного права, вона повинна відповідати певним умовам:

- повинна знати і вказувати територію, на якій вона припускає організацію своєї держави;

- повинна мати в наявності військові формування;

- повинна мати політичний центр або організацію, визнану в якості такої, що повинна мати тісний зв'язок із населенням країни і якій будуть підпорядковуватися зазначені військові формування;

- повинна бути визнана певним чином міжнародними структурами.

Не всі міжнародні організації є суб'єктами міжнародного права. До таких відносять тільки міжнародні міжурядові організації (ММУО), створювані первинними суб'єктами міжнародного права.

ММУО — стабільна форма міжнародних відносин між її членами — суверенними державами, що має узгоджені учасниками цілі, компетенцію діяльності і свої органи, а також специфічні інституції (статут, процедуру, членство, порядок роботи і прийняття рішень і т.д.). Значення міжнародних організацій цієї категорії визначається насамперед офіційною участю в них держав і урядів, а також важливістю задач, що покликані вирішувати ММУО.

МНУО, засновуються, як правило, юридичними і фізичними особами (групами осіб) і є організаціями міжнародної громадськості, суспільними об'єднаннями «з іноземним елементом». Статути таких організацій не є міжнародними договорами. Але вони мають спеціальну правосуб'єктність у силу того, що їм дається консультативний міжнародно-правовий статус при міжнародних міжурядових організаціях.

Розрізняють міжнародні організації універсального характеру (наприклад, ООН), регіональні (наприклад, Рада Європи, Європейський Союз) і субрегіональні (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва).

З основних напрямків діяльності можна виділити політичні, економічні, соціальні, військові, гуманітарні, наукові, спортивні, туристичні й інші міжнародні організації.

Особливостями ММУО є те, що вони завжди створюються на основі міжурядової угоди. У той час як МНУО створюються з ініціативи міжнародної громадськості. Крім того, ММУО на відміну від держав не мають суверенітету і своєї території. Міжнародна правосуб'єктність ММУО обмежується їхнім статутом, тобто тими правами й обов'язками, що даються їм державами-фундаторами і фіксуються в установчих документах. Таким чином, правосуб'єктність ММУО носить функціональний характер, тобто вона обмежена їхніми статутними цілями і задачами. Спеціальна правоздатність ММУО полягає також і в тому, що вони не можуть виступати стороною в суперечці.

Суб'єктами міжнародного права з обмеженою дієздатністю є не тільки різноманітного роду території, але і державоподібні суб'єкти (квазідержави).

Основною особливістю таких суб'єктів є те, що вони не тотожні державам (хоча і мають майже всі ознаки такого утворення, перебуваючи як би міні-державами), не мають державний суверенітет, але виступають у якості самостійних, хоча й в обмеженім ступені, учасників міжнародно-правових відносин.

Такий спеціальний міжнародно-правовий статус державоподібних суб'єктів установлюється відповідно до міждержавних договорів, їхня міжнародна правосуб'єктність визначається тим, що вони спроможні самостійно і незалежно від держав та інших суб'єктів міжнародного права здійснювати встановлені права й обов'язки.

До числа квазідержав належать Ватикан, Андорра, Монако, Сан-Марино, що знаходяться під протекторатом суміжних держав, і Мальтійський орден (офіційною метою ордена є добродійність, він підтримує дипломатичні відносини з багатьма державами. Але ні своєї території, за винятком стародавнього особняка на одній з вулиць Рима, ні свого населення він не має. Тому суверенітет і міжнародна правосуб'єктність Мальтійського ордена є правовою фікцією).

Міжнародна правосуб'єктність фізичних осіб. Під фізичними особами прийнято розуміти громадян даної держави, іноземців, осіб без громадянства й осіб, що мають подвійне громадянство. Всі вони разом складають населення, що мешкає на території певної держави, що підпорядковане її юрисдикції. У міжнародному праві під населенням розуміється сукупність фізичних осіб, індивідів, що населяють територію держави в даний момент, тобто проживаючих на її території.

Регулювання правового становища фізичних осіб, що знаходяться на території держави і складають її населення, входить у виключну компетенцію даної держави.

Коло, обсяг і характер прав і свобод, наданих населенню, залежать від економічних, соціальних і національних особливостей розвитку кожної держави.

Міжнародне право відіграє значну роль у регулюванні прав і свобод індивіда. У одних випадках норми міжнародного права встановлюють стандарти правового статусу індивідів, в інших — є безпосередньою підставою для виникнення суб'єктивних прав і обов'язків людини.

Роль міжнародного права в регулюванні правового статусу індивідів виражається, зокрема, у тому, що держави:

— у силу звичаєвих правових норм міжнародного права взаємно визнають виняткову юрисдикцію держав у регулюванні правового статусу осіб, що складають їхнє населення;

— на взаємних договірних засадах регулюють питання, що стосуються колізії їхніх внутрішньодержавних норм про визначення статусу осіб, що відносяться до категорій їхніх громадян (зокрема, укладаючи угоди про виключення подвійного громадянства);

— регулюють на рівні норм загального міжнародного права правове становище осіб, що входять до складу їхніх закордонних органів зовнішніх зносин (дипломатичні представництва, консульські установи і т.д.);

— у спеціальних угодах домовляються про право фізичних осіб у порядку, встановленому внутрішньодержавним законодавством, звертатися в міжнародні організації за захистом своїх прав.