Міжнародне публічне право

72. Охарактеризуйте міжн. право як особливу правову систему, етапи його становлення, поняття та характерні риси міжн. права.

Міжнародне публічне право являє собою особливу правову систему договірних і звичайних юридичних норм, що регулюють правовідносини держав та інших суб'єктів міжнародного права з метою забезпечення миру і співробітництва.

Чому особлива? Тому, що:

- склад правових норм особливий - договірні і звичайні;

- склад суб'єктів правовідносин особливий - насамперед, держави.

Необхідно також підкреслити вислови:

- система, а не сукупність, оскільки всі елементи системи тісно взаємозалежні між собою;

- правова, оскільки норми системи носять обов'язковий (юридичний) характер, що забезпечується дією механізму міжнародно-правового регулювання.

Як правовій системі міжнародному публічному праву властиві деякі загальні ознаки національних систем права. Це виражається в тому, що:

- вона має державно-вольовий характер;

- вона являє собою систему юридичних норм, що регулюють певні суспільні відносини;

- дотримання норм міжнародного публічного права забезпечується спеціально розробленими заходами і, навіть, у певних випадках, державним примусом.

Міжнародне публічне право відрізняється від національного права:

- за суб'єктами права;

- за предметом правового регулювання;

- за способом утворення;

- за способом реалізації.

Як особливість міжнародного права, і насамперед, стосовно внутрішньодержавного права, слід зазначити його міждержавний характер, відсутність апарату примусу, сполучення договірних і звичайних норм, особливий координаційний характер регулювання правовідносин.

Міжнародному праву властиві такі характерні риси, як історизм, об'єктивізм, узгодженість волі держав, добровільність у прийнятті на себе зобов'язань і сумлінність їх дотримання, загальне визнання.

За характером регульованих правовідносин міжнародне публічне право регулює відносини лише між державами та іншими суб'єктами міжнародного права.

За своєю загальною структурою міжнародне публічне право поділяється на загальну й особливу частини. Загальна частина вивчає всі основні критерії і поняття міжнародного публічного права. Особлива частина розглядає більш детально ряд галузей міжнародного публічного права (право міжнародних договорів, право міжнародних організацій, міжнародні гуманітарне, морське, повітряне та інші права).

Етапи:

1. міжнародне право давнини;

2. міжнародне право рабовласницького періоду;

3. феодальний період;

4. капіталістичний період: класичне право

5. сучасний період (з 1945 року).

Рабовласницький період характерний тим, що:

- кожна держава ставила себе в центр розвитку людства і в зв'язку з цим прагнула диктувати свої умови на міжнародній арені. Це було яскраво виражено в діях Древнього Риму, Греції, Єгипту, Китаю, Індії, Персії та ін.;

- раби розглядалися як товар і цілком виключалися зі сфери захисту міжнародного права;

- єдиним і природним засобом вирішення міжнародних суперечок визнавалася війна;

- егоїзм рабовласницької держави у силу нібито його винятковості доходив до повного заперечення міжнародного права.

Розвиток міжнародних відносин зумовлював необхідність формування міжнародних правил у сфері посольського права, права договорів, правил протоколу й етикету, правил стосовно ведення війни та ін.

З 5 століття у Європі почали переважати феодальні відносини. Такий розвиток подій не міг не позначитись на розвитку міжнародного права. Насамперед це позначилося на зміні кола суб'єктів міжнародного права. За рахунок визволення від римської залежності ряду держав, з одного боку, і в силу розвитку воєнної могутності ряду державних утворень, які раніше не відігравали помітної ролі на міжнародній арені, з іншого, кількість суб'єктів міжнародного права стала швидко збільшуватися. Поява нових суб'єктів міжнародного права сприяла розвитку і вдосконаленню старих і появі нових інститутів міжнародного права.

Спочатку використовувалися інститути, що вже існували в Римському праві народів: право договорів, посольське право, право війни та ін. Однак згодом під впливом релігії, особливо християнської, зміст названих інститутів Римського права народів розширювався, деталізувався, видозмінювався і з'явилися нові інститути.

Подальшого розвитку набуває дипломатичне право, що виростає з посольського права, зміцнюється принцип недоторканності послів і посольських місій, розширюється географія їхньої акредитації в різних державах на постійній основі, що сприяє утворенню постійного дипломатичного корпусу з визначенням його прав, пільг і привілеїв. Особлива увага приділяється розвитку дипломатичного церемоніалу.

Починаючи з IX століття, вищі дипломатичні представники стали одержувати різні ранги: легатів, нунціїв - представників Римського папи, прокураторів, послів, повноважних представників, комісарів і т.п. З середини XIII ст. починає розвиватися консульське право (як частина дипломатичного права), у функції якого став входити захист інтересів своїх громадян на території іноземної держави. Розширення торговельних зв'язків сприяло розвитку права міжнародних договорів.

З середини XIV ст. у питанні про правове положення морських територій з'явилися новації. Насамперед вони були пов'язані з практикою прибережних держав поширювати свій державний суверенітет на смугу морських вод, що прилягають безпосередньо до їхнього узбережжя. Так з'явилося поняття "територіальні води", і їхній зовнішній кордон.

Поряд із розвитком міжнародно-правових положень про території, й особливо морські, розвивалися й інші інститути міжнародного права. Особливо це стосується таких інститутів, як мирне вирішення спорів і право війни. У сфері розвитку інституту мирного вирішення міжнародних спорів у практиці найбільш часто використовувалися такі мирні засоби, як третейські суди й арбітражі.

Сучасний період розвитку міжнародного права бере початок із прийняття Статуту ООН (червень 1945 p.). У Статуті ООН були сформульовані найважливіші положення міжнародного права на сучасному етапі його розвитку. До них належать:

1. Розвиток міжнародного співробітництва як основоположного принципу сучасного міжнародного права і міжнародних відносин.

2. Відмова від концепції панування сили і заміна її концепцією панування права.

3. Осуд і ліквідація колоніальної системи.

4. Затвердження прав і свобод людини.

5. Створення розвинутої системи міжнародних організацій.

6. Розширення обсягу імперативних норм міжнародного права.

7. Створення реальної основи для розвитку механізму реалізації норм міжнародного права.

8. Формування основних принципів сучасного міжнародного права.