99. Охарактеризуйте моделі аналізу державної політики (дп)

Для аналізу державної політики та його складової частини – процесу прийняття рішень – політологи розробили багато моделей, теорій, підходів, концепцій та схем. Досліджувати та аналізувати політику можна за допомогою теоретичних моделей, які запропонував Т. Дай у своїй праці «Осягнення державної політики»:

1. Інституціональна: ДП - це діяльність політ. інститутів (парламент, президент, суди тощо), які авторитарно детермінують, втілюють та нав’язують певну державну політику. Суттєві ознаки ДП:

- легітимність – тільки урядова політика передбачає правові зобов’язання;

- універсальність – тільки урядова політика поширюється на все суспільство;

- монополія на насильство – тільки уряд може на законних підставах покарати порушників своєї політики.

Урядові структури є структурованими моделями індивідуальної та групової поведінки, яка так чи інакше впливає на зміст ДП.

2. Процесуальна: розглядає ДП як політичну діяльність. Одна з основних цілей підходу – виробити моделі діяльності, або «процеси». Процес вироблення державної політики постає як набір або ланцюг політичних дій: ідентифікація проблеми – встановлення порядку денного – формування пропозицій політики – легітимація – втілення – оцінювання політики.

Процесуальний підхід дозволяє вивчати те, як приймаються рішення або як вони повинні прийматися, але не дає можливості коментувати зміст ДП. Підхід корисний для кращого розуміння діяльності, пов’язаної з процесом вироблення ДП, оскільки шляхи та способи прийняття політики впливають на її зміст, і навпаки. Важливо пам’ятати, що зміни у процесі вироблення ДП не завжди призводять до змін змісту політики.

3. Модель груп: ДП – результат рівноваги груп. Індивіди, які мають спільні інтереси, формально чи неформально об’єднуються і виставляють свої вимоги уряду. Групи стають своєрідним містком між індивідами та урядом. Політика – це боротьба між групами за вплив на ДП.

4. Модель еліт: ДП – цінності і вподобання правлячої еліти, які функціонують зверху-вниз. Основні положення:

- суспільство поділене на не багатьох, хто має владу, і багатьох, котрі її не мають. Маси не приймають рішень щодо ДП.

- меншість, яка править, відрізняється від мас, якими правлять.

- рух до еліти має бути повільним і поступовим, для того щоб зберегти стабільність і запобігти революції.

- еліти приходять до консенсусу в ім’я збереження фундаментальних цінностей соціальної системи.

5. Раціональная модель: ДП – означає процес досягнення максимальної соціальної вигоди. Містить два важливих моменти: а) не може бути прийнята політика, витрати від якої перевищували б вигоди; б) серед наявних альтернатив особи, які приймають рішення, повинні вибрати таку, що дає максимальне перевищення вигід над витратами.

Для того щоб вибрати раціональну політику, потрібно:

- знати всі ціннісні переваги суспільства та їх відносну вагу;

- знати всі наявні альтернативи політики;

- знати всі наслідки кожної з альтернатив;

- точно підрахувати співвідношення витрат і вигод для кожної альтернативи;

- вибрати найефективнішу альтернативу.

6. Інкрементальна (прирісна): ДП – продовження попередньої урядової діяльності з модифікаціями. Виробники політики в цілому визнають легітимність діючих програм і погоджуються продовжувати попередню політику з причин:

- браку часу, інформації та грошей для дослідження всіх існуючих альтернатив поточної політики;

- визнання легітимності попередньої політики через невизначеність наслідків цілком нової політики;

- існування серйозних незворотних витрат у рамках діючої програми, що перешкоджає будь-яким радикальним змінам;

- політичної доцільності (коли ідеться про модифікацію існуючих програм, а не про суттєві зміни політики);

- прагматичного підходу, оскільки людина рідко прагне досягати максимального результату і вдовольняється виконанням окремих вимог;

- дії уряду в умовах плюралістичного суспільства, де набагато легше продовжувати існуючі програми, ніж втягуватися у тотальне узгодження політики під тиском специфічних суспільних інтересів.

7. Ігрова модель: ДП – результат раціонального вибору в конкурентних умовах. В основі моделі – теорія ігор, яка передбачає вивчення раціональних рішень у ситуаціях, коли два чи більше учасника мусять зробити вибір, результат якого залежатиме від вибору кожного з них. Ця теорія застосовується у сферах процесу вироблення політики, де немає «незалежного» найкращого вибору, а найкращий результат залежить від того, що роблять інші.

Значення теорії ігор для аналізу ДП полягає у забезпеченні аналітиків підходами та засобами вироблення політики в умовах конфліктних ситуацій.

8. Системна модель: ДП – відповідь політичної системи на сили, що впливають на неї ззовні, тобто як вихід системи. Сили, що породжуються оточенням, розглядаються як вхід системи. Оточуючим середовищем є будь-які умови або обставини, що визначаються як зовнішні відносини кордони системи. Політична система – це сукупність взаємопов’язаних структур та процесів, які авторитарно розміщують цінності у суспільстві. Виходом політичної системи є авторитарний розподіл цінностей та забезпечення прийняття їх населенням, що конституює власне ДП. Зворотний зв’язок – це процес, за якого інформація про оточуюче середовище і стан політичної системи коригує або змінює її поведінку, наближаючи тим самим до наміченої мети та до встановленої ефективності. Передбачається також, що елементи системи взаємопов’язані.

Цінність системної моделі полягає у можливості постановки низки питань щодо: факторів навколишнього середовища, які генерують вимоги до політичної системи; важливих характеристик політичної системи, що дають їй можливість трансформувати вимоги у державну політику і само зберігатися; впливу навколишнього середовища на характер політичної системи; характеристик політичної системи, які впливають на зміст ДП; зворотного впливу ДП на навколишнє середовище та характер політичної системи.

9. Модель суспільного вибору: ДП – результат колективного прийняття рішення зацікавленими індивідами.

В основі моделі лежить теорія суспільного вибору, яка виходить з того, що всі дійові особи політичного процесу прагнуть здобути максимальну особисту вигоду як у політичній, так і в економічній сферах.